I

Надломлений стрижень пробитий між брудних пір'їн,
немов знамено у поразку, волочиться долом крило,

і небеса вже більше не потрібні, лише страждання й голод
на останні дні: ні кішка, ні койот
їх не полегшать - цей тиждень у очікуванні смерті -
є інша здобич, легша і без кігтів.

Чаїться у дубовій порості й чекає
свого кульгавого спасіння; по ночах він
у снах ширяє, високо й вільно, день вбиває їх.

Він сильний. Біль його погана, безсилля - гірше.
Вдень бездомні пси ричать на нього здалеку;
лише спасіння-смерть похилить йому голову, підкорить

його відвагу, і загасить жахливий зір.
Цей лютий Бог всього живого буває милосердним лиш до тих,
хто просить милосердя, до гордих - рідше.

І ви не його знаєте, людська отара, або забули вже;
нестриманий і дикий, цей яструб згадує його, він не забув;
Красиві й люті яструби і люди, які вмирають, згадують його.

II

Якби було не карно, я б людину вбив легше,
аніж яструба, та він
уже не був нічим, окрім страждання -
розтрощене крило вже не зростеться, він волочив його під кігтями,
як йшов.

Шість тижнів ми його гляділи, тоді я дав йому свободу,
і він блукав по мису й повернувся
увечері, благаючи про смерть.
Не як жебрак - в його очах
була та сама нездоланна гордість.

І я підніс йому свинцевий дар, як звечоріло.
І впало пір'я і совиний пух, розслаблений, жіночний; а здійнявся
несамовитий вир: кричали чаплі, налякані коло розлитої ріки,
аж доки той політ не розчинився десь угорі за межами буття.

http://www.poemhunter.com/poem/hurt-hawks/