Світлини в підгаєцькому підземеллі


Фірма

З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.

Красава

Я вам казав: не побіжу я — пас!
(у бік Блуда)
А цей мене по пиці… Дикобраз!
Ще й так пришвидшив, що нога — у лет,
за нею друга. Цей кордебалет
ніколи не забуду, бо ж униз
летів я, мов обірваний карниз —
в пилюці, з гуркотінням, а відтак
на плитах розпростерся, як бабак
зимою перед сплячкою в норі.
Світили зорі начеб угорі…

Блуд

То іскри із очей твоїх! Ха-ха!
Як говорив у цюпі наш пахан,
захочеш феєрверку, то нарвись
на того, хто могутню має кисть
і спритність леопарда у стрибку.
Ось ти й нарвався, бо давно «ку-ку!»

Фірма

Хто бовдур тут, гадати ще не час
Рятує не порушений баланс
між дурнями й розумними. Авжеж!

Красава

Фірма, ти шо тут, у норі цій, треш?
Наземна філософія — пусте,
як під землею страх твій проросте
і вчепиться корінням у язик.
Молотимеш дурне, поки гаплик
тобі і нам не буде завчасу.
Вже краще б…

Блуд

Цить! Побачив я косу…

Фірма

У темноті?
(Сміється)
Ти шо у нас кажан?
Оце тобі також за брехні бан,
хоч я добряк і пику не наб'ю.

Блуд (загрозливо)

Шо-шо!

Фірма

Кую, кую, кую, кую!
Ну, себто визнаю себе дурним.

Блуд

Це інша справа…
(Різко вказує рукою)
Просвіт там — за ним
красуня промайнула.

Раптово в підземеллі світлішає, чути жіночий сміх, а потім перед домушниками з'являється жінка в короткій сукні з глибоким декольте.

Красава

Ой, руда!

Блуд

Як я люблю — з балконом і худа.

Фірма

То пейзажистка!...
(Помічає ще двох звабливих жінок, що підходять — білявку і шатенку)
Загалом їх три.
Я не старий…

Красава

І я не був старим,
відколи народився, то ж піду
(протяжно, хвилюючись)
н-н-на л-ліво… л-ліво…

Блуд

Скисни, тугодум!
Домовлюся за нас усіх я сам.
(жінкам)
Ну шо, красуні, я тут, як Ван Дамм,
всіх розкидаю, то ж і вибір мій
найпершим буде
(Придивляється до Рудої)
О, Руда з-під вій
заманливо проміння шле і шле.
Хоч інші дві теж зваблюють не зле,
але підсиплюсь до цієї. Ух!

Фірма

Коли ти, Блуде, починаєш рух,
то краще збоку бути, ще й тихцем.

Красава

З жінками він, як муха та… цеце:
дзижчання спершу, а тоді укус…
Я краще вже до чортиків нап'юсь
і так халепу омину якусь,
в яку він тягне. Недарма ж бо Блуд…

Неподалік вигулькують чортики, яких домушники не помічають.


Перший чортик

Згадали чортиків. Ми тут! Ми тут!
Готові заступитись за сестриць,
що подивують маскарадом лиць.


Другий чортик

Не просто подивують, а довкруг
і глузду, й пальця можуть без потуг
любого обвести, коли пора…

Третій чортик

То ж wow! За хвилю розпочнеться гра,
в якій метаморфозам — перша роль.
Дивлюсь, Руда стрімка вже, як Ніколь
(уздрівши подив двох інших чортиків),
ну, та, що Кідман — в кінофільмі «Флірт».

Перший чортик

Руда, як ця акторка, до і від
просуне справу, то ж гострімо зір.

Другий чортик

Вже почалося… Хитрість і напір…

Жінки впритул підходять до чоловіків і простягають їм руки.

Руда (домушникам)

Ходімо! Ну! Навіщо вам сварки?
Хай магія жіночої руки,
а згодом, панство, й тіла усього
вас зачарує так, що огого!

Білявка

Ходімо! Обійміть мене за стан.
Хто обійме, той наді мною пан.
Впокорена, безвольна я раба.
Чоловіків не тішить це хіба?

Шатенка

Ходімо! Обігрію, наче піч,
й на сьоме небо кожного в цю ніч
в блаженстві, ще не знаному, здійму.
Кому утіхи першому? Кому?

Блуд

Мені! Мені! Бо я тут, пані, як…

Руда

Хотів мене – й до іншої, дивак,
в обійми поривається чимдуж.
Я їй зірвати не дозволю куш
у вигляді хлопаки не в літах.

Шатенка (поблажливо)

Хай буде твій, якщо мені тут шах,
бо не люблю, коли опісля мат.
(Бере за руку Красаву)
Оцей, здається, мовив щось невлад.
То ж хай шукає краще гори й сад
на тілі дами, що знайде йому…

Чортики (хором, убік)

Міцнющі віжки, звісно, і хомут.

Красава

То шо знайде? Не чув я чи забув...

Шатенка

Та смакоту не згірше Малібу,
найкращого сп'яніння різновид…

Білявка (Фірмі)

А ти чого стоїш, як Вічний жид
перед скитанням. Йди за мною. Йди!
Властиво спокушатись молодим,
то ж не спиняйся вже. Не підведи…

Домушники вирушають услід за жінками, тримаючи їх за руки, та раптом ті вириваються та зникають.

Блуд

Повернуться. Це гра у них така.

Красава

Чи ми у підкидного дурака
сьогодні не зіграєм не на жарт?
Ось тільки бути всім нам замість карт
побитими козирними мадам.

Блуд

Ти шо забув, шо я тут як Ван Дамм…

Нараз на домушників зі свистом і ревом кидаються ті ж жінки, але тепер у них потворні обличчя й розкуйовджене волосся. Вони настільки сильні, що одразу збивають противників з ніг, а відтак, підхопивши, зникають із ними з очей чортиків.

Перший чортик

Злодюгам бути нині в казані,
де зі смолою кип'яток на дні,
а трохи вище золотиста пара,
в якій наживою ще злодій марить,
а ноги утікали б вже од неї,
танцюючи, мов у часи Астреї,
богині справедливості у греків.

Другий чортик

Я хочу у мандрівку недалеку —
туди, уверх, де сонячне містечко.

Третій чортик

Для чортиків там, певно, небезпечно,
бо ж людища…

Другий чортик

Ну що ти? Що ти?
Хоч для сестриць-мамун і там роботи,
як мовиться, по горло, по зав'язку,
а все ж міщани щирі творять казку
торгівлею, що в центрі як закваска,
пером і пензлем, здвигом будівничим.
Отож, уверх! Споглянемо величне!

Згасає світло. Деякий час темно. У темряві десь зверху чути кроки по бруківці, скрип дверей, чийсь доброзичливий сміх і віддалене гудіння автівок. Поступово з темряви випливає центр містечка. На Ратуші озивається годинник. Кілька міщан проходять у бік лавочок і сідають на них, не звертаючи уваги на Ярослава Борсука, що примостився неподалік. До нього крадькома наближаються чортики.

Світлини в центрі Підгайців


Перший чортик (зупинивши двох інших)

Якщо не помиляюсь, це мистець.
Прозаїк, певно, судячи з постави,
що вже в напівдорозі до прослави,
та зупинився, наче давній жрець,
в передчутті великих перемін,
гадаю чемно, творчо-вибухових.

Другий чортик (першому)

Парі! Парі! Якщо ти влучив словом…
(Замислюється)
Якщо, скажім, шедеври створить він,
то я тобі служитиму, як раб.
І навпаки — у випадку невдачі
прозаїка, що начеб не ледачий.

Перший чортик (другому)

Хоч мислиш ти паскудно — як кацап,
погоджусь на парі без застережень.
(третьому)
Засвідчуй спір і руки перебий…

Третій чортик (виконавши прохання першого)

Заторохтіли тут: якщо… якби…
А де, рогаті, в суперечки стержень?
(з хитринкою)
Мистцеві розказали б що і як.
Нехай йому дошкулять різні зваби.
Бо знаєте, окрім змагання, нам би
штовхнути чоловіка на вітряк
похапливості — тої, до знемоги.

Другий чортик

Це ми умієм будь-коли, будь-де.
Танцюємо чортівське па-де-де,
якщо у нас навпроти хтось безрогий.

Перший чортик

Такий балет мені не до вподоби:
ніхто мене до пари не візьме!

Другий чортик

Ну й бовдур ти!
(Регоче)
Тут образний момент
Я так сказав… ну, красивіше щоби.

Регіт і голоси чортиків, що стали гучнішими, підвели з лави Ярослава Борсука. Поправивши кашкета на голові, підходить до них. Від несподіванки ті заціпеніли.

Ярослав Борсук

Ви думали: не чую вас? Далеко
у помислах письменницьких своїх?

Третій чортик (оговтавшись)

А, дядьку, з нами мовити — не гріх?
Сходили б краще в гості чи в аптеку.

Ярослав Борсук

Якщо мені попалися — тримайтесь!
Не відлупцюю, звісно, — гуманіст.
Але, малечо, знай: коту під хвіст
тепер чортячі витівки — на сайти
потрапите в моїх оповіданнях
чи ба — в романах про есересер,
де чортеням продажним піонер
і де чекіст — садюга без вагання,
а той, що в гімні лєцтих*** був останнім,
у пеклі стане першим із химер.

Другий чортик (Кричить)

Тікаймо! В підземелля! Ну, хутчіш!
В полон бере нас дядечко-прозаїк!

Чортики миттєво зникають

Ярослав Борсук

Вони зі мною в хованку зіграють,
а я влаштую творчістю крутіж
і цим, та іншим, що з лихого панства,
сатирою, сарказмом, ще й гротеск
у мене гучно вибарвить протест
супроти тиранії й ошуканства.

З наплічником за плечима до прозаїка підходить Богдан Манюк.

Богдан Манюк

Вітання Ярославу Борсуку,
письменнику-мистцю — не письмаку!
Почув промову здалеку палку,
то ж підійшов, аби збагнути суть.

Ярослав Борсук

Її розкрию згодом я, мабуть.
Бо тайна замислів — передусім.
Лишень тоді про творчість оповім,
коли вона вже буде у плодах
і книг моїх упевнена хода
полонить сотні, тисячі очей.
(Кидає погляд на наплічник співрозмовника)
Зніми, будь ласка, подорож з плечей!

Богдан Манюк

Ну, радше те, що з неї щиро взяв
зніму і покажу.
(Дістає з наплічника записник)
Нотатки ось
про вічне, власне… Бо воно злилось
з найкращою із плинних справ —
людською творчістю!

Ярослав Борсук

Чиєю саме?

Богдан Манюк

Мистців тутешніх.
(після павзи)
В Банаха Івана
два слова поєднались — братство й камінь,
в яких немає забуття й скорботи,
а є жага увічнювати спротив
усім, хто ллє отруту в корінь роду
або ж до отчого байдужий зроду.

Ярослав Борсук

Ви — Братство Каменя? Вгадав? Достоту
в цій назві міць позицій і творінь.
Для творчості знайшли не довгу тінь,
а виднокіл із обширом століть,
що поступу завзятих не втаїть.

Богдан Манюк (прощаючись)

Що ж, дякую! Пора до творчих справ —
довіку вже означених потуг.
Хто слово владарем собі обрав,
служитиме йому як… вірний друг.

Письменники ідуть врізнобіч і зникають за плечима випадкових перехожих на фоні церкви Всіх Святих Українського Народу. За хвилю до церковної дзвіниці підходить паламар і завмирає за крок від неї.

Голос поза світлинами

Я знову озиваюся, юні та поважні особи. Пригадайте нашу з вами таємницю… О, так, ви не забули — я Дух творчості, що підштовхує авторів до мистецьких звершень і переживає ті ж емоції, що й вони. А ще — я стаю свідоком змін початкових задумів мистців з різних причин. Але та, через яку змінив фінальні частини цієї драматичної поеми її автор, виняткова, мабуть. Він, знаючи про загибель одного із героїв — художника, воїна і пластового провідника Володимира Федорчука, не зміг змиритися з цим, а радше просто відкинув усвідомлення того, що більше немає ровесника і шкільного друга, з яким його пов'язували роки творчого спілкування. Володимир для нього й досі живий. Тому й зупинився паламар, що мав сповістити церковним дзвоном про лиху звістку і терпеливо чекатиме, поки… жива легенда не скаже про те, що мали б почути найближчі друзі та всі її шанувальники.

Опускається завіса туману. З-за неї доносяться легкі кроки і звуки інструментів різьбяра, а відтак, коли вона поволі зникне, постане кімната з дерев'яною балкою під стелею, під якою, на краю, вирізьблено голову древнього літописця.

Світлини в будинку Степана Колодницького

Володимир Федорчук (придивляючись до своєї роботи)

Тепер він досконалий вже. Вповні!
Різьбив його, старого Літописця,
таким, що загубився і знайдеться
не в закутку, а лиш у вишині,
означеній правицею Творця
благословенною — на всі часи.
Його атлантом бачу духу й мислі.
Правдивий досвід кожна риса стисла,
а погляд, наче дар, що від роси,
йому, звитяжцю, личить назавжди.
Радію кревно цьому я творінню,
бо вклав у нього сенс благоговіння
перед значущим. Так приніс сюди,
у хату краєзнавця, дух надій
і пошуку, що славно-безконечний
і добирає обрисів сердечних,
коли старезні промовляють речі,
якими навіть час не володів...

Входить Степан Колодницький

Степан Колодницький

О, ґратулюю! Бачу я шедевр!
(уважно розглядаючи скульптуру)
Обличчя відцуралось мовчазного…
Промовисте! Це видно вже з порога.
З таким, либонь, підкорюють етер
або ж ведуть науку до вершин.

Володимир Федорчук

Не тільки. В товаристві бойовому
такі я бачив між вогнів і грому
гарматного — коли смертельний плин
знаходив у боях і люто рвав
тіла солдатські, але ні, не душі.
І хоч до сліз там кожен був зворушений,
та знову проростав, як та трава,
у мужність та відвагу — зазвичай,
загарбникам чужу — вони навпроти
в окопах розважались, як бидлота,
чи штурмували нас з рублем в очах…

Степан Колодницький

Майданівське я зрію на чолі
оцього з-під різця… вже чоловіка.
Воно у зморшках — тих, які довіку
пригадують у кіптяві й золі.

Володимир Федорчук

Майданівець, такі я бачив чола
на Інститутській, часто й доокола,
що згодом зарясніли і в АТО.

Степан Колодницький

Не заперечить, друже мій, ніхто,
що ось вона — твоя мистецька школа,
В ній досвід поєднався з відчуттям
не зрадженої й помислом свободи
і завше сутність лінії знаходять,
які назву я венами життя
на цій та інших знакових скульптурах.
(Емоційно)
Твори й надалі пензлем і різцем,
щоб, учнів надихаючи взірцем,
подвижництва примножити культуру.

Володимир Федорчук

Пора мені вертати до картин,
що розпочав і не завершив досі.
Вони ж бо не приходять просто в гості.
Вони мене, мов діти, від рутин
рятують, звеселяючи мій будень,
як, власне, й невгамовні пластуни,
яких навчаю словом осяйним
в походах, що мірилом духу будуть.

Степан Колодницький

Коли наступний? Любиш ти походи
й велосипедні мандри до Карпат.
Тобі, здається, й вітер наче брат,
якщо стає на прю лиха негода.

Володимир Федорчук

Без ризику й старань немає гарту
заради української землі.
Не бути тлом, а діяти на тлі
байдужості чиєїсь, ще й з азартом —
цього навчаю братство я пластунське.
Воно держави міць і оберіг,
бо той, хто дух і вправність не зберіг,
впаде… чи з нього витимуть мотузки
загарбники-рашисти неодмінно.

Степан Колодницький (тиснучи на прощання руку художнику і проводячи його до дверей)

Позиція твоя чітка й тверда!
(залишившись на одинці, перед скульптурою)
Ох, понеслася думка, як вода,
про те, що Літописець переміни
у чомусь надважливому означить…
Хай буде так. Поталанить терплячим.

Вкотре опускається завіса туману, а піднявшись, відкриває глядачу Панські рови, знамениту лісисту місцевість неподалік Підгайців. На її фоні зупиняються пластуни — дівчина і хлопець. У них своя місія.

Світлини в Панських ровах

Пластунка (з усміхом)

Маршрут ми обираєм чи вінчання,
якщо не зводиш з мене ти очей?
Зеленими, дивись, не обпечи.
Чи обпікай, наблизивши зізнання…

Пластун

Розпорядився пластовий сеньйор
знайти місцину, знану і цікаву,
і я, щоб раптом не впіймати ґаву,
тебе покликав…

Пластунка

Мудрагель, актор,
які іще приховуєш таланти?
Прискіплива я, знаєш, не на жарт.
Ти, звісно, сподіваєшся на фарт,
як, власне, кожен, хто в душі романтик.

Пластун

Хіба тобі байдужий… пошук наш.
Я про місцину…
(рішучо)
Заодно, й про щастя.

Пластунка

Ну що ж, тепліше…
(Сміється)
Ні, уже зізнався!
Це краще, ніж словесний той колаж.
(Подає руку попутникові)
Я згодна зустрічатися, та відстань
між нами, друже, буде до пори.

Пластун

О як чудово!

(вказуючи раптом праворуч)

Там земля горить…
Вогонь з-під неї звився лиховісний
і зник раптово, мовби й не було.

Пластунка (дослухаючись)

«Красаво, Блуде», — злинуло з-під ґрунту
впереміш із сичанням. За майбутнє
тривожуся… Якесь підземне зло
прорвалося на хвилю на поверхню,
і знову тиша. Тільки скрип в яру.

Пластун (вказуючи під ноги)

Тут барельєф… Його я підберу
(Відкидає траву, якою замаскували знахідку)
Поет або святий…
(Пробує барельєф підійняти)
Ну, це нелегко!
До друга Чуха,****подруго, мерщій —
розкаже, хто у Камені навіки
і де йому ще бути літ без ліку
й які у нього до таїн ключі…


Знову короткочасна завіса туману. Опісля неї видніється барельєф зі зображенням чоловіка з гусячим пером у руці і птаха з каламарем у дзьобі. Доноситься шум вітру і мжички. Десь неподалік проторохтів селянський віз. Тиша.

Світлини з барельєфом

Голос поза світлинами

Що ж, юні та поважні особи, наближаємось до фіналу. У нашій поетичній, драматичній, фантастичній та ще й детективній історії (яких тільки жанрів не звів в одне ціле автор!) має трапитися те, що навіть сучасні школярі, не вельми охочі до читання, назвали б розв'язкою. Насамперед, мушу зізнатися: я, Дух творчості, а не якесь там ефемерне утворення. Я постав із людської душі різьбяра, музиканта, іконописця і поета Гринька Костурка! Вирізьбив цей обдарований чоловік на камені Образ, про який ви вже знаєте, всього за три місяці і так дивився на нього, наче душу свою йому віддавав. І віддав. Загинув у полум'ї випадкової пожежі, а душа, що, було, у небо відходила, в Камені чи радше в Образі кам'яному й затрималася. Щоправда ненадовго, бо замислив мистець прихисток у барельєфі не для неї, а для іншої душі, величної і святої… А його, блаженна й покірна, заслужила в Бога опіки над людом творчим. І зветься та опіка Духом творчості, що сягає земного дуже здалеку. О, всі ви, бачу, звели вгору очі, тож здогадалися, де я і чому мій голос поза світлинами…

До барельєфу підходять Іван Банах і Богдан Манюк.

Богдан Манюк

Метаморфози, свідками яких
були ми у квартирі та вагоні,
мене тримають досі у полоні,
хоч тиждень вже не мовилось про них,
відколи друг наш геній Саландяк
у Вінниці осів і творить ревно
на ґрунті Кантовім*****, бо й тут мастак.
І вже ніхто не скаже «щось не так»
з картинами його — в музеї чемно,
так, наче перетворень не було,
посеред інших славних експозицій
тепер вони як епохальні лиця,
що на сучасне повернулись тло.

Іван Банах

Я зауважив: ланцюжок подій
почавсь одразу, як без барельєфу
(вказує рукою)
зосталося це місце. Якось тихо
вночі він зникнув, — мовили тоді
жінки тутешні, а художник наш,
пригадуєш, казав нам про видіння,
що дару додало його творінням
метаморфозного.
(наблизившись до барельєфу)
Богдане, зваж:
тут крадії були одні й ті самі,
що простягали руки до картин
Саландяка, бо почерк в них один
і, сподіваюсь, вже разюча карма…

Богдан Манюк

Чогось не вистачало в ланцюжку,
щоб барельєф на місце повернули.
Чиєсь допомогло тут серце чуле
й рука уміла…

Іван Банах

Знаю я таку…
Ти розповів про образ Літописця
у домі КолоднИцького. Творець
Володя Федорчук, що й тут боєць,
створивши унікума, нанівець
старання нечестивців звів, здається,
бо той, поставши твердо у кімнаті,
щодня думки навіював крилаті
усім, хто зріє вічності хоч крихту
в подіях переплетених цікаво,
чи, випадково допомігши, справу
повернення ось цього барельєфу
(Знову вказує рукою)
пришвидшив, власне.

Богдан Манюк

А тепер останнє…
Хто він, у Камені відтворений отут,
якщо злодюг шукати п'ятий кут
прирік і врешті покарав блуканням,
а Братству Каменя, всім творчим нам,
дозволив дотягнутися до дна
криниці творчості — щоб суть і грані
майстерності пізнали в написанні
картин, поем, досліджень краєзнавчих
і з-поміж всіх означень і призначень
знайшли своє? Ех, знати б, хто цей пан?

Іван Банах

Євангелист він, друже. Іоанн!
Присутній в барельєфі здавна духом,
він бачив нас і дуже пильно слухав
і, вірю я, на многії літа
благословив на творчість неспроста…
(Після павзи)
Проте мені не все ще зрозуміло…
Якщо по чорному не шито білим,
то зостається безліч таємниць,
що мають хист, як у блискучих птиць —
зникати в небі… Розгадати їх,
здається, Федорчук би допоміг…

Богдан Манюк

Він з Братства Каменя, один із нас,
достоту творчих. Але тиждень тому
без нього мандрували ми. Ні втому,
ні враження, що мали повсякчас,
не розділили з ним. Чому, цікаво?
Вагоме щось завадило йому…

Іван Банах

Його, героя, мандри не злякали б
й буденщина не впала б, як хомут,
на шию чоловікові-мистцеві.
Гадаю, сповнив місію таку,
що переважить акцію, яку
творили у вагоні ми, взірцеві
романтики сучасні та колишні
з небесних сфер — Рудницький та Недзвєцький
і власне й Дуріх, вельми товариський.

Богдан Манюк

Іване, ти вважаєш: того тижня
коли злочинці вкрали барельєф,
наш друг таємно запобіг загрозі,
масштаб якої знати ми не в змозі
і так…

Іван Банах

Усіх нас захистив од лих!

Богдан Манюк

Але звідкіль взялася небезпека,
якої тут ніхто не сподівавсь?

Зненацька доноситься стрімке гупання ніг по долівці й за хвилю, віддихуючись, зупиняється поруч Ярослав Борсук

Ярослав Борсук

Я біг… сюди…
(Вказує на барельєф)
До нього і до вас…
Бо там, в завулку… зовсім недалеко
якась потвора… неземна якась,
що начебто міфічною здалась,
але вона реальна, як і ми,
хоч так зникає, як, бува, дими,
підхоплені могутніми вітрами.

Богдан Манюк

Її, здається, бачив ти не вперше.

Ярослав Борсук

Удруге!
(Торкається барельєфу)
А раніш, крізь тин продершись,
було, убивчо зиркала на Камінь,
цей таємничий, а відтак він зник!

Іван Банах

Коли? Згадаєш?

Ярослав Борсук

Ранок був суботній…
З нічної повертаючись роботи,
угледів пустку я… Мій дужий крик
привів сюди сеньйора й пластунів,
що мандрували в напрямку ставів.
То ж їм я про утрату оповів,
а Федорчук, сеньйор, шепнув мені,
щоб я, як пильний мешканець тутешній,
місцину цю оглянув би ще завтра.
Ну, я вчинив так і помітив ватру
на цьому місці — зблиски поперечні
од полум'я були такі незвичні,
мов хтось зайшовся сміхом гомеричним
і у шаленстві раптом збожеволів.
Принаймні це було в моїх думках,
а очі засміялись: діви голі,
химерно витанцьовували в полі
на власних не потомлених руках.
До них якісь метнулись чолов'яги,
хмільної добираючи відваги,
та облизня впіймали: дужі діви
від трьох приблуд амурів не схотіли
і десь отам за Панськими ровами,
чи в них, старезних, зникли як мара.

Богдан Манюк

А чолов'яги?

Ярослав Борсук

Й цих мов біс забрав —
розвіялись нараз…
(спохопившись)
Стою я з вами,
а стіл письмовий тужить вже і кличе,
щоб проколов пером я сатиричним
усяку негідь, давню і сучасну.

Іван Банах (Ярославові Борсуку, подаючи руку на прощання)

Хай свічка слова в тебе не погасне.

Ярослав Борсук прощається і йде.

Богдан Манюк

Гадаєш, що почули ми фантаста?

Іван Банах

Життя… воно ж бо фантастичне, власне.
У ньому стільки різних дивовиж,
які очима часто не уздриш,
а тільки упіймаєш у думках,
народжених тобою ж… або небом
у тобі — для всесвітньої потреби
долати невтоленність, злість і страх
перед іще незвіданим, незнаним.
То ж, хто фантаст, не бреше безталанно,
а творить влучно і себе, та інших.
Але до справи… Барельєф успішно
на постамент повернуто. Борсук
згадав потвору, бачену ним двічі,
і трьох гульвіс, і дів в танку комічнім,
до зваб охочих — вочевидь, щоб мук
обманутим додати аж по вінця.
Тут хоч в герої, хоч, як заєць, бійся,
на лад не вийдеш без Федорчука
у розумінні кожного витка
історії цієї.

Богдан Манюк (радісно)

Ось і він
твоєму побажанню навздогін
сюди подався й буде вже за хвилю.
Хоч я поет, теж детектив осилю,
якщо він розтлумачить у деталях,
що коїлося тут і як тут стало
усе, як кажуть, на свої місця.
Отож, чекаймо правду з вуст бійця.

Підходить Володимир Федорчук

Володимир Федорчук (вітаючись рукостисканням)

Про що тут мова, знаю достеменно,
тому цікавість вашу невтоленну
хоч трішки, звісно, але все ж вгамую.
Було моє розслідування всує,
поки я уві сні від Іоанна
про Літописця з ликом дерев'яним
якось перед світанком не почув.
Його створити мав я в сповитку
з моїми молитвами і терпінням.
І ось, коли постало вже творіння
у домі Колодницьких, осінило
мене, що справу матиму я з Дивом!
Так! Так! З отим іще доісторичним,
якому і вбивати, й красти звично.

Богдан Манюк

Від Борсука ми чули про потвору…
Чи не вона — той древній-древній Див?

Володимир Федорчук

Це він! У нашім терені бродив,
щоб багатьом навіяти покору
омані, рабству та усякій зраді,
та Іоанн у Камені завадив
йому мерзенне втілювати рвучко.
То ж викрадення було неминучим
відомого усім нам барельєфу.

Іван Банах

Хто з Духом злим одним повітрям дихав
і став йому, нікчемний, у пригоді?

Володимир Федорчук

Домушники, святому антиподи,
угледіли на волі пахана,
що їх заледве враз не доконав,
та буцім пожалівши, дав завдання
поцупити скульптуру без вагання,
що начебто вартує баксів купу.

Богдан Манюк

Я здогадався: тим злочинцям глупим
явився Див, бо ж майстер перевтілень…

Володимир Федорчук

Це так. Добравши вигляду уміло
авторитетного давно злодюги,
домушникам надумав ще й наругу,
що мали б зазнавати від мамун,
підземних бестій, бо кому-кому,
а цим ніяк без капостей-розваг
не обійтися — хочуть їх, аж страх…
На дів перекидаються звабливих,
а згодом жертв карають, щоби Диву
було чим похвалитися опісля.
Таке ось демонічне закулісся.

Іван Банах

Чи не воно під Панськими ровами?
Бо добігають і до нас чутки,
що полум'яні зріла язики
пластунська пара…

Богдан Манюк

І знайшла там Камінь…

Володимир Федорчук

У Панських раптом вибухнуло зло,
шо вулканічним в мить оту було.
А стишеним, воно у підземеллі
повсюди м'яко нечестивцям стелить,
та згодом трощить їхні кісточки.

Іван Банах (Володимиру Федорчуку)

З твоєї, друже, легкої руки
і пластунів завзяттю завдяки
постав на місці барельєф святого.
Та що було, не знаємо, до цього
одразу після викрадення, власне.

Володимир Федорчук

Злодюги, уникаючи напасти,
його від постаменту відділили
так хутко, як змогли, і — понесли.
До сховку б доплелися будь-коли,
але цим разом понад їхні сили
було не йти за покликом дівиць,
що обманули і насамкінець
марою увігнали ще й у блуд,
подібний до сп'яніння. Страху суть
до гикавки пізнали бевзі ці.
Жбурнули ношу і — на манівці!

Богдан Манюк

Та згодом до картин Саландяка
ця зграйка потягнулась у квартирі…
Це Див їх знову закрутив у вирі
злочинному?

Володимир Федорчук

Ні, іншого рука,
наглядача з братви, вказала їм
на сповнений мистецтвом дім.

Іван Банах

Звідкіль тоді метаморфози в домі?
Тут Братству Каменя не все відомо…

Володимир Федорчук

У крадіїв зостались на долонях
відбитки Каменя, що в обороні
святого Іоанна незгладимі
з енергією Всесвіту. То ж з ними
безпутні ці не крали, а карались.
А ще про долі скривджених дізнались
і хай на час короткий, все ж сумлінню
дозволили не бути просто тінню
спотворених до краю їхніх душ.

Богдан Манюк

Але також відчули ми довкруж
метаморфози в згаданій оселі.
Здавалось, від долівки аж до стелі
овіяно усе блаженства духом.
А потім ще й мандрівка…

Володимир Федорчук

Вічним рухом
назву вагон з могутньої уяви
Саландяка, хоча не він ним правив,
а Іоанн, святий Євангелист.

Іван Банах

Яким же чином?

Володимир Федорчук

Де духовний зріст,
він там завжди! А діє в час бентежний,
коли потік загроз беззастережних
йому і людям творчим геть шалений!

Іван Банах

Боюся, Див ще не зійшов зі сцени,
як мовиться, в історії оцій…

Володимир Федорчук

Йому дадуть добряче по хвості
Євангелист у Камені барвистім,
споріднений довіку з Літописцем.
Злий дух тепер нікого з них не знищить,
бо незборимі на земнім путі.


Востаннє опускається завіса. Тільки тепер вона осяяна сонцем і барвиста.

Фінал


Примітки

*Мова про книгу «Ворог целібату» («Тріада плюс»), яку видав Іван Банах, помістивши в ній новели М. Рудницького та свої інтерв'ю про цього знаного мистця з відомими науковцями.
**Родоводів
***Лєцтий — негідник (з львівського балаку). Гімн лєцтих —інтернаціонал (авторське визначення).
****Чух — псевдо пластового сеньйора Володимира Федорчука.
*****Мова про філософські трактати Я. Саландяка, пов'язані з дослідженнями Іммануїла Канта.


З діалектизмів:

Бздура — маячня
Гопа-па — тут у значенні швидко рухатися


З Євангелия від Луки:

Мамона — багатство, земні блага.


З лексики злочинців:

Аводь — клятва
Авральна школа — тут мова про навчання в колонії для неповнолітніх
Бадло — обличчя
Базар — розмова
Баклажан — алкоголік
Баклан — молодий недосвідчений злодій
Бакси — долари
Баланда — в'язнична юшка
Балкон — великі жіночі груди
Бамбук — психологічно ненормальна людина
Бандура — гітара
Бацила — сало, ковбаса
Башлі — гроші
Баян — медичний шприц
Бич — волоцюга
Бікса — повія
Блаж — примха
Блат — загальна назва всього злодійського
Боляк — загноєна рана
Бомба — пляшка дешевого спиртного
Будка — обличчя
Бушприт — ніс
Волина — пістолет
Гнилий базар — пуста розмова
Доганяти — усвідомлювати
Домушник — квартирний злодій
Кайф — задоволення
Кіпіш — метушня, неспокій, галас
Ліпити бабки — збагачуватися
Ліпити косяки — водити навколо пальця
Лох — обмежена, наївна людина, яку легко можна обдурити
Лошара — бездумно-активний чоловік
Лярви — повії
Мінусувати — засуджувати, знищувати
Облом – невдача
Падла буду — клятвенне запевняння в істинності сказаного
Пальма — горішня нара у тюремній камері
Партяк — прихильник комуністичної ідеї
Пастух — той, хто контролює інших
Пейзажистка — повія, що віддається на природі
Пендюх — підліток
Пересете — вираження досади, роздратування
Перо — ніж
Підошва — вчителька
Плужара — той, хто погано тямить або ж гальмує справу
Понтовило — той, хто занадто високої думки про себе
Попандос — критична ситуація
Портрет — обличчя
Потухнути — замовкнути
Прибабах — дивна звичка чи риса характеру
Примочка — авантюра
Присобачити — помістити, почепити
Прихід — ейфорія після вживання наркотиків
Прогари — військові чоботи з високими халявами
Протигаз — некрасива жінка
Тирити — красти
Хавати — їсти
Шпана — ватага молодих людей, часто криміналізована
Шуг — переляк
Шухер — попередження про небезпеку, заклик до втечі