Мирослав Лазарук
поезія “Я вивів з ранку білого коня…”
збірка “Цісарська дорога”, Чернівці, 2011


"Я вивів з ранку білого коня,
У гриві роси спали із туманом,
І красень-ранок, що устав так рано,
Пішов туди, де туманець куняв,
І каня з канею сварилися всю ніч,
Не поділили коника-стрибайця
І сполошили молодого зайця,
Аж той утік узавіч поза піч,
Де ще на припічку рум’яне сонце спало.
Бо спало сонце втомлене, де впало.
А кінь білів на білих сто світів,
Чекав на свято у свитах сватів,
І молоко з дійниць у дзбанок наливав,
Копитами на росах вигравав…
Чекали з ночі золотого дня,
А я привів біленького коня."

Пародія

Вже довший час із снами не в ладу –
Наснилося, що я коня веду…
Чи кінь мене – я щось не розібрав,
То кінь куняв, чи туманець куняв…
Та розбудили раптом сварки кань,
Аж заєць крикнув кані – “Перестань!”
Вчинили рейвах – ліпше б слухав реп!
На припічок звалилось сонце – “Геп!”
Аж кінь збілів… Ми вже із ним на ти…
Де встигли так набратися свати?
Півранку спочивають горілиць –
То молоко, напевне, із дійниць…
Так захропіли дружно серед дня,
Що аж мені сполохали коня,
І він копитом “Буц” мене під бік!

…І заєць втік. І кінь. І сон утік…


2.10.2012