Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
22:33
Був день: я зрозумів, що він нічий
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
2026.10.25
15:28
Віконниці минулого забиті.
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Вірші
ПЕРЕД ПАМ'ЯТНИКОМ
Схиляюсь перед постаттю Данила,
Осмислюю його величну роль:
— В історію влетів ти, мов на крилах,
Як галичанин, князь і як король.
Виблискує бруківка, наче криця.
Ти у задумі стримуєш коня.
І крізь густий туман, що аж клубиться,
Вдивляєшся у пройдений свій шлях.
Ти ще тоді з Холма князівством правив
Й для свого сина міста не возвів,
Лиш у твоїй вражаючій уяві,
Мов мрево, проглядався город Львів.
Ти землі руські не ділив, а множив,
Ти будував надійно — на віки,
Щоб ворог наших кресів не тривожив
Й не сунув загребущої руки.
Чи міг ти припустити, славний княже,
Що всі твої потуги знищить час:
Через століття покоління вражі
На край твій подадуть команду: “Фас!"?
Й поділять, наче скибку десь на зоні,
Потворно вигинаючи кордон,
І вигадають лінію Керзона,
Й безжально пошматують “від і до”.
У полудень двадцятого століття
Розпалять горно вбивчої війни,
В якому, мов давно посохле віття,
Вкраїни попелітимуть сини.
Многостраждальний мій праотчий краю!
Чим завинив ти? За які гріхи
Тебе між двох народів — я не знаю —
Нещадно розпинали во віки?
Для матері-землі нема різниці:
Всі діти — українець, чи поляк.
Чому ж від злоби мертвіли зіниці
І застигав на лицях переляк?
Чому одні зловісно зазіхали
На споконвічне право земляків
Й життя холоднокровно відбирали?
А потім, затаївши в серці гнів,
В побожному екстазі на коліна
Перед небесним падали Отцем,
Ховаючи кривавих рук поліна,
Із перекошеним ненавистю лицем.
А інші — воскрешаючи аннали
Прадавньої історії землі,
До рук своїх жертовно зброю брали
Й в осінній розчинялися імлі.
Сльозився ліс краплинами туману.
Одні казились, люті, як чума,
А ті — безстрашні хлопці з-понад Сяну
Й околиць сивочолого Холма —
Свою відвагу в чоти шикували,
Затамувавши стогони сердець,
І за наругу, котрої зазнали,
Не на розбій ішли — на правий герць.
В бою ніхто з них не зважав на рани,
Лиш часом на очах — сльоза скупа.
Ні дяки не чекали, ні пошани —
Відважні й горді вояки УПА.
Ішли на смерть на бойових аренах,
Щоб зруйнувати забаганку зайд
Зростити на Данилових теренах
Фашистсько-більшовицький світлий рай.
Ішли на смерть… У шані воскресати.
А не перетворитися на тлінь.
Щоб берегла їх Україна-мати
У пам'яті грядущих поколінь…
Здіймаю зір на п'єдестал Данила:
— Не всі твої потуги знищив час.
В твоїх нащадках — і князівська сила
Й вогонь свободи у серцях не згас!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПЕРЕД ПАМ'ЯТНИКОМ
Схиляюсь перед постаттю Данила,Осмислюю його величну роль:
— В історію влетів ти, мов на крилах,
Як галичанин, князь і як король.
Виблискує бруківка, наче криця.
Ти у задумі стримуєш коня.
І крізь густий туман, що аж клубиться,
Вдивляєшся у пройдений свій шлях.
Ти ще тоді з Холма князівством правив
Й для свого сина міста не возвів,
Лиш у твоїй вражаючій уяві,
Мов мрево, проглядався город Львів.
Ти землі руські не ділив, а множив,
Ти будував надійно — на віки,
Щоб ворог наших кресів не тривожив
Й не сунув загребущої руки.
Чи міг ти припустити, славний княже,
Що всі твої потуги знищить час:
Через століття покоління вражі
На край твій подадуть команду: “Фас!"?
Й поділять, наче скибку десь на зоні,
Потворно вигинаючи кордон,
І вигадають лінію Керзона,
Й безжально пошматують “від і до”.
У полудень двадцятого століття
Розпалять горно вбивчої війни,
В якому, мов давно посохле віття,
Вкраїни попелітимуть сини.
Многостраждальний мій праотчий краю!
Чим завинив ти? За які гріхи
Тебе між двох народів — я не знаю —
Нещадно розпинали во віки?
Для матері-землі нема різниці:
Всі діти — українець, чи поляк.
Чому ж від злоби мертвіли зіниці
І застигав на лицях переляк?
Чому одні зловісно зазіхали
На споконвічне право земляків
Й життя холоднокровно відбирали?
А потім, затаївши в серці гнів,
В побожному екстазі на коліна
Перед небесним падали Отцем,
Ховаючи кривавих рук поліна,
Із перекошеним ненавистю лицем.
А інші — воскрешаючи аннали
Прадавньої історії землі,
До рук своїх жертовно зброю брали
Й в осінній розчинялися імлі.
Сльозився ліс краплинами туману.
Одні казились, люті, як чума,
А ті — безстрашні хлопці з-понад Сяну
Й околиць сивочолого Холма —
Свою відвагу в чоти шикували,
Затамувавши стогони сердець,
І за наругу, котрої зазнали,
Не на розбій ішли — на правий герць.
В бою ніхто з них не зважав на рани,
Лиш часом на очах — сльоза скупа.
Ні дяки не чекали, ні пошани —
Відважні й горді вояки УПА.
Ішли на смерть на бойових аренах,
Щоб зруйнувати забаганку зайд
Зростити на Данилових теренах
Фашистсько-більшовицький світлий рай.
Ішли на смерть… У шані воскресати.
А не перетворитися на тлінь.
Щоб берегла їх Україна-мати
У пам'яті грядущих поколінь…
Здіймаю зір на п'єдестал Данила:
— Не всі твої потуги знищив час.
В твоїх нащадках — і князівська сила
Й вогонь свободи у серцях не згас!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
