
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.29
22:36
Є краса квітки,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
2025.08.29
17:35
Дід Василь перебирав важкі стиглі качани кукурудзи, які перед тим щойно позривав на полі, здирав з них зелену листяну шкіру, обтинав жовті бороди і сортував на три великих полив’яних миски:
- То для онучків, то на продаж, а то для хрума.
Кукурудзу нин
2025.08.29
05:46
Прогриміли вибухи і зразу
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
2025.08.28
22:01
Крізь хмару тютюнового диму
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
2025.08.28
21:43
Із Бориса Заходера
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
2025.08.28
19:27
Цар москальський скликав кодло все на раду.
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
2025.08.28
06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
2025.08.28
00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
2025.08.27
21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
2025.08.27
17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
2025.08.27
12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
2025.08.27
11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
2025.08.27
09:15
Заплющую очі та, аж важко повірити,
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
2025.08.26
21:33
Ти - груднева, ти - холодна зима,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
2025.08.26
11:52
Дзуміє тиша. В класі нічичирк.
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
2025.08.26
05:38
Великий гріх читати мало,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Вірші
ПЕРЕД ПАМ'ЯТНИКОМ
Схиляюсь перед постаттю Данила,
Осмислюю його величну роль:
— В історію влетів ти, мов на крилах,
Як галичанин, князь і як король.
Виблискує бруківка, наче криця.
Ти у задумі стримуєш коня.
І крізь густий туман, що аж клубиться,
Вдивляєшся у пройдений свій шлях.
Ти ще тоді з Холма князівством правив
Й для свого сина міста не возвів,
Лиш у твоїй вражаючій уяві,
Мов мрево, проглядався город Львів.
Ти землі руські не ділив, а множив,
Ти будував надійно — на віки,
Щоб ворог наших кресів не тривожив
Й не сунув загребущої руки.
Чи міг ти припустити, славний княже,
Що всі твої потуги знищить час:
Через століття покоління вражі
На край твій подадуть команду: “Фас!"?
Й поділять, наче скибку десь на зоні,
Потворно вигинаючи кордон,
І вигадають лінію Керзона,
Й безжально пошматують “від і до”.
У полудень двадцятого століття
Розпалять горно вбивчої війни,
В якому, мов давно посохле віття,
Вкраїни попелітимуть сини.
Многостраждальний мій праотчий краю!
Чим завинив ти? За які гріхи
Тебе між двох народів — я не знаю —
Нещадно розпинали во віки?
Для матері-землі нема різниці:
Всі діти — українець, чи поляк.
Чому ж від злоби мертвіли зіниці
І застигав на лицях переляк?
Чому одні зловісно зазіхали
На споконвічне право земляків
Й життя холоднокровно відбирали?
А потім, затаївши в серці гнів,
В побожному екстазі на коліна
Перед небесним падали Отцем,
Ховаючи кривавих рук поліна,
Із перекошеним ненавистю лицем.
А інші — воскрешаючи аннали
Прадавньої історії землі,
До рук своїх жертовно зброю брали
Й в осінній розчинялися імлі.
Сльозився ліс краплинами туману.
Одні казились, люті, як чума,
А ті — безстрашні хлопці з-понад Сяну
Й околиць сивочолого Холма —
Свою відвагу в чоти шикували,
Затамувавши стогони сердець,
І за наругу, котрої зазнали,
Не на розбій ішли — на правий герць.
В бою ніхто з них не зважав на рани,
Лиш часом на очах — сльоза скупа.
Ні дяки не чекали, ні пошани —
Відважні й горді вояки УПА.
Ішли на смерть на бойових аренах,
Щоб зруйнувати забаганку зайд
Зростити на Данилових теренах
Фашистсько-більшовицький світлий рай.
Ішли на смерть… У шані воскресати.
А не перетворитися на тлінь.
Щоб берегла їх Україна-мати
У пам'яті грядущих поколінь…
Здіймаю зір на п'єдестал Данила:
— Не всі твої потуги знищив час.
В твоїх нащадках — і князівська сила
Й вогонь свободи у серцях не згас!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПЕРЕД ПАМ'ЯТНИКОМ

Осмислюю його величну роль:
— В історію влетів ти, мов на крилах,
Як галичанин, князь і як король.
Виблискує бруківка, наче криця.
Ти у задумі стримуєш коня.
І крізь густий туман, що аж клубиться,
Вдивляєшся у пройдений свій шлях.
Ти ще тоді з Холма князівством правив
Й для свого сина міста не возвів,
Лиш у твоїй вражаючій уяві,
Мов мрево, проглядався город Львів.
Ти землі руські не ділив, а множив,
Ти будував надійно — на віки,
Щоб ворог наших кресів не тривожив
Й не сунув загребущої руки.
Чи міг ти припустити, славний княже,
Що всі твої потуги знищить час:
Через століття покоління вражі
На край твій подадуть команду: “Фас!"?
Й поділять, наче скибку десь на зоні,
Потворно вигинаючи кордон,
І вигадають лінію Керзона,
Й безжально пошматують “від і до”.
У полудень двадцятого століття
Розпалять горно вбивчої війни,
В якому, мов давно посохле віття,
Вкраїни попелітимуть сини.
Многостраждальний мій праотчий краю!
Чим завинив ти? За які гріхи
Тебе між двох народів — я не знаю —
Нещадно розпинали во віки?
Для матері-землі нема різниці:
Всі діти — українець, чи поляк.
Чому ж від злоби мертвіли зіниці
І застигав на лицях переляк?
Чому одні зловісно зазіхали
На споконвічне право земляків
Й життя холоднокровно відбирали?
А потім, затаївши в серці гнів,
В побожному екстазі на коліна
Перед небесним падали Отцем,
Ховаючи кривавих рук поліна,
Із перекошеним ненавистю лицем.
А інші — воскрешаючи аннали
Прадавньої історії землі,
До рук своїх жертовно зброю брали
Й в осінній розчинялися імлі.
Сльозився ліс краплинами туману.
Одні казились, люті, як чума,
А ті — безстрашні хлопці з-понад Сяну
Й околиць сивочолого Холма —
Свою відвагу в чоти шикували,
Затамувавши стогони сердець,
І за наругу, котрої зазнали,
Не на розбій ішли — на правий герць.
В бою ніхто з них не зважав на рани,
Лиш часом на очах — сльоза скупа.
Ні дяки не чекали, ні пошани —
Відважні й горді вояки УПА.
Ішли на смерть на бойових аренах,
Щоб зруйнувати забаганку зайд
Зростити на Данилових теренах
Фашистсько-більшовицький світлий рай.
Ішли на смерть… У шані воскресати.
А не перетворитися на тлінь.
Щоб берегла їх Україна-мати
У пам'яті грядущих поколінь…
Здіймаю зір на п'єдестал Данила:
— Не всі твої потуги знищив час.
В твоїх нащадках — і князівська сила
Й вогонь свободи у серцях не згас!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію