ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &
                            І
               &
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
2024.11.19
13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Вірші
ПЕРЕД ПАМ'ЯТНИКОМ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПЕРЕД ПАМ'ЯТНИКОМ
Схиляюсь перед постаттю Данила,
Осмислюю його величну роль:
— В історію влетів ти, мов на крилах,
Як галичанин, князь і як король.
Виблискує бруківка, наче криця.
Ти у задумі стримуєш коня.
І крізь густий туман, що аж клубиться,
Вдивляєшся у пройдений свій шлях.
Ти ще тоді з Холма князівством правив
Й для свого сина міста не возвів,
Лиш у твоїй вражаючій уяві,
Мов мрево, проглядався город Львів.
Ти землі руські не ділив, а множив,
Ти будував надійно — на віки,
Щоб ворог наших кресів не тривожив
Й не сунув загребущої руки.
Чи міг ти припустити, славний княже,
Що всі твої потуги знищить час:
Через століття покоління вражі
На край твій подадуть команду: “Фас!"?
Й поділять, наче скибку десь на зоні,
Потворно вигинаючи кордон,
І вигадають лінію Керзона,
Й безжально пошматують “від і до”.
У полудень двадцятого століття
Розпалять горно вбивчої війни,
В якому, мов давно посохле віття,
Вкраїни попелітимуть сини.
Многостраждальний мій праотчий краю!
Чим завинив ти? За які гріхи
Тебе між двох народів — я не знаю —
Нещадно розпинали во віки?
Для матері-землі нема різниці:
Всі діти — українець, чи поляк.
Чому ж від злоби мертвіли зіниці
І застигав на лицях переляк?
Чому одні зловісно зазіхали
На споконвічне право земляків
Й життя холоднокровно відбирали?
А потім, затаївши в серці гнів,
В побожному екстазі на коліна
Перед небесним падали Отцем,
Ховаючи кривавих рук поліна,
Із перекошеним ненавистю лицем.
А інші — воскрешаючи аннали
Прадавньої історії землі,
До рук своїх жертовно зброю брали
Й в осінній розчинялися імлі.
Сльозився ліс краплинами туману.
Одні казились, люті, як чума,
А ті — безстрашні хлопці з-понад Сяну
Й околиць сивочолого Холма —
Свою відвагу в чоти шикували,
Затамувавши стогони сердець,
І за наругу, котрої зазнали,
Не на розбій ішли — на правий герць.
В бою ніхто з них не зважав на рани,
Лиш часом на очах — сльоза скупа.
Ні дяки не чекали, ні пошани —
Відважні й горді вояки УПА.
Ішли на смерть на бойових аренах,
Щоб зруйнувати забаганку зайд
Зростити на Данилових теренах
Фашистсько-більшовицький світлий рай.
Ішли на смерть… У шані воскресати.
А не перетворитися на тлінь.
Щоб берегла їх Україна-мати
У пам'яті грядущих поколінь…
Здіймаю зір на п'єдестал Данила:
— Не всі твої потуги знищив час.
В твоїх нащадках — і князівська сила
Й вогонь свободи у серцях не згас!
Осмислюю його величну роль:
— В історію влетів ти, мов на крилах,
Як галичанин, князь і як король.
Виблискує бруківка, наче криця.
Ти у задумі стримуєш коня.
І крізь густий туман, що аж клубиться,
Вдивляєшся у пройдений свій шлях.
Ти ще тоді з Холма князівством правив
Й для свого сина міста не возвів,
Лиш у твоїй вражаючій уяві,
Мов мрево, проглядався город Львів.
Ти землі руські не ділив, а множив,
Ти будував надійно — на віки,
Щоб ворог наших кресів не тривожив
Й не сунув загребущої руки.
Чи міг ти припустити, славний княже,
Що всі твої потуги знищить час:
Через століття покоління вражі
На край твій подадуть команду: “Фас!"?
Й поділять, наче скибку десь на зоні,
Потворно вигинаючи кордон,
І вигадають лінію Керзона,
Й безжально пошматують “від і до”.
У полудень двадцятого століття
Розпалять горно вбивчої війни,
В якому, мов давно посохле віття,
Вкраїни попелітимуть сини.
Многостраждальний мій праотчий краю!
Чим завинив ти? За які гріхи
Тебе між двох народів — я не знаю —
Нещадно розпинали во віки?
Для матері-землі нема різниці:
Всі діти — українець, чи поляк.
Чому ж від злоби мертвіли зіниці
І застигав на лицях переляк?
Чому одні зловісно зазіхали
На споконвічне право земляків
Й життя холоднокровно відбирали?
А потім, затаївши в серці гнів,
В побожному екстазі на коліна
Перед небесним падали Отцем,
Ховаючи кривавих рук поліна,
Із перекошеним ненавистю лицем.
А інші — воскрешаючи аннали
Прадавньої історії землі,
До рук своїх жертовно зброю брали
Й в осінній розчинялися імлі.
Сльозився ліс краплинами туману.
Одні казились, люті, як чума,
А ті — безстрашні хлопці з-понад Сяну
Й околиць сивочолого Холма —
Свою відвагу в чоти шикували,
Затамувавши стогони сердець,
І за наругу, котрої зазнали,
Не на розбій ішли — на правий герць.
В бою ніхто з них не зважав на рани,
Лиш часом на очах — сльоза скупа.
Ні дяки не чекали, ні пошани —
Відважні й горді вояки УПА.
Ішли на смерть на бойових аренах,
Щоб зруйнувати забаганку зайд
Зростити на Данилових теренах
Фашистсько-більшовицький світлий рай.
Ішли на смерть… У шані воскресати.
А не перетворитися на тлінь.
Щоб берегла їх Україна-мати
У пам'яті грядущих поколінь…
Здіймаю зір на п'єдестал Данила:
— Не всі твої потуги знищив час.
В твоїх нащадках — і князівська сила
Й вогонь свободи у серцях не згас!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію