
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Золотавий ла
2025.06.17
21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
2025.06.17
05:03
Посередині болота
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25
2025.06.16
23:18
Ти знаєш, я скучив за нами,
За вайбом розмов ні про що,
За зорями та небесами
І першим (ще сніжним) Різдвом.
Там юність бриніла у венах,
І світ був безмежний, мов сон,
Де кожне бажання напевне
За вайбом розмов ні про що,
За зорями та небесами
І першим (ще сніжним) Різдвом.
Там юність бриніла у венах,
І світ був безмежний, мов сон,
Де кожне бажання напевне
2025.06.16
22:22
В щасливу пору
з батьками ми.
Вони і поруч
і в нас вони.
Давно нема їх –
пролинув час –
та рідний подих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...з батьками ми.
Вони і поруч
і в нас вони.
Давно нема їх –
пролинув час –
та рідний подих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
2025.04.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Полонез: варіації
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Полонез: варіації
І
Осінь твоєї півкулі ячить "курли".
На охлялій державі дає слабини підпруга.
І, хоча вікно не закрите, кути у млі
до сорочки звикають, як центру круга.
А як лампу ввімкнеш, хоч куди б доніс
на самого себе, і перо – за свідка.
І нема могили, рівняти ніс
в піаніні невтішного Фредеріка.
В повню жниво з чужої обом казни
обдаровує сріблами мочажина.
А повернись до стіни, і сни
відти посунуть, як та дружина,
навпрошки на задвірки, рвучи кільце
конопель. Та лахміть не прикриють лати.
І тому, що всі на одне лице,
согрішив зі одним, тридцять трьох кохати.
ІІ
Черепиця фільварків і жовтий тиньк
сумовитих обійсть, і карнизів брови.
То колеса по вісь у багні, то кінь
хвицне місяць коров’ячий гонорово.
І мигають стоги, завалившись в Буг,
і задкує вільшаник, п’ючи з корзинок;
і в розораній хмарі свинцевий плуг
не вістить полегші для піль озимих.
У поділ, у вовнинки панчіх – реп’ях
учепивсь потерчам, а кігтить, що кревник.
На міцнющі нитки небеса про всяк
зашиває дощем – і прощай Коперник!
І кришталик тьмяніє, і никне геть
тіло розсипом родимок в сукні з пíтьми.
Нетривкий, ледь угаданий силует,
ти не гожа упасти в чиїсь обійми.
ІІІ
Розумію, кохають і без надій,
не навзаєм. І вільні, як син Кібели,
цінувати імлу і тонути в ній,
з нею і трапити в твої землі.
Можна, цяту за цятою, ліпші з рис
до молекул двоїти пером сугубим.
Чи відбитись в свічаді: мовляв, дивись,
ти – це я; позаяк – а кого ми любим,
крім себе? За талан, взагалі – мовчок:
і гати, не гати на майбутнє греблі,
те детонує, як бомба, що
полишає неторканими лиш меблі.
Не дібрати, від кого і хто утік:
ані час, ані простір для нас не зводня,
але, як його бути завжди, довік,
нам обвикатись уже сьогодні.
<1981>
Осінь твоєї півкулі ячить "курли".
На охлялій державі дає слабини підпруга.
І, хоча вікно не закрите, кути у млі
до сорочки звикають, як центру круга.
А як лампу ввімкнеш, хоч куди б доніс
на самого себе, і перо – за свідка.
І нема могили, рівняти ніс
в піаніні невтішного Фредеріка.
В повню жниво з чужої обом казни
обдаровує сріблами мочажина.
А повернись до стіни, і сни
відти посунуть, як та дружина,
навпрошки на задвірки, рвучи кільце
конопель. Та лахміть не прикриють лати.
І тому, що всі на одне лице,
согрішив зі одним, тридцять трьох кохати.
ІІ
Черепиця фільварків і жовтий тиньк
сумовитих обійсть, і карнизів брови.
То колеса по вісь у багні, то кінь
хвицне місяць коров’ячий гонорово.
І мигають стоги, завалившись в Буг,
і задкує вільшаник, п’ючи з корзинок;
і в розораній хмарі свинцевий плуг
не вістить полегші для піль озимих.
У поділ, у вовнинки панчіх – реп’ях
учепивсь потерчам, а кігтить, що кревник.
На міцнющі нитки небеса про всяк
зашиває дощем – і прощай Коперник!
І кришталик тьмяніє, і никне геть
тіло розсипом родимок в сукні з пíтьми.
Нетривкий, ледь угаданий силует,
ти не гожа упасти в чиїсь обійми.
ІІІ
Розумію, кохають і без надій,
не навзаєм. І вільні, як син Кібели,
цінувати імлу і тонути в ній,
з нею і трапити в твої землі.
Можна, цяту за цятою, ліпші з рис
до молекул двоїти пером сугубим.
Чи відбитись в свічаді: мовляв, дивись,
ти – це я; позаяк – а кого ми любим,
крім себе? За талан, взагалі – мовчок:
і гати, не гати на майбутнє греблі,
те детонує, як бомба, що
полишає неторканими лиш меблі.
Не дібрати, від кого і хто утік:
ані час, ані простір для нас не зводня,
але, як його бути завжди, довік,
нам обвикатись уже сьогодні.
<1981>
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію