ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.10
22:33
Пошрамоване тіло ночі
відкрилося свою оголеністю.
Те, що було сховане
за сімома печатками,
явиться таємничим голосом.
Жагуче тіло ночі
відкрите для екстазу.
За його шрамами
відкрилося свою оголеністю.
Те, що було сховане
за сімома печатками,
явиться таємничим голосом.
Жагуче тіло ночі
відкрите для екстазу.
За його шрамами
2024.06.10
12:50
Цап пасся над урвищем крутим.
«Друже!- гукає десь ізнизу вовк.-
Який же ти безпечний...
Так же можна зірватися й у прірву».
Цап начебто й не чує.
«Заходиться на вітер, а там же нема сховку!..»
Немов на глум, цап підіймається ще вище.
«Трава густіш
«Друже!- гукає десь ізнизу вовк.-
Який же ти безпечний...
Так же можна зірватися й у прірву».
Цап начебто й не чує.
«Заходиться на вітер, а там же нема сховку!..»
Немов на глум, цап підіймається ще вище.
«Трава густіш
2024.06.10
11:50
Для мене Поет і Порядність - слова одного кореня.
У мене навіть є однойменний вірш, який планую згодом опублікувати.
А тому оголошую про створення літературного гурту з такою назвою
«ПОЕТ І ПОРЯДНІСТЬ». Звичайно, це не якийсь офіціоз, а скоріше, літера
2024.06.10
09:33
Спостерігав байдужий інтернет,
як катували і паплюжили мене:
накинулися люто, мов шакали,
і - розірвали…
Розсипалась журба розчинна
філософа з дитячими очима:
лише один відчув пекучий біль,
як катували і паплюжили мене:
накинулися люто, мов шакали,
і - розірвали…
Розсипалась журба розчинна
філософа з дитячими очима:
лише один відчув пекучий біль,
2024.06.10
08:35
Ожинове цвітіння не ламайте.
Сприймайте цю красу червнену
Сердечним поцілунком із розмаю
Під колом сонця променевим.
Ожинове цвітіння, мов прикраса,
Що згодом ягідкою стане.
Омиє дощ її, краплинок маса,
Сприймайте цю красу червнену
Сердечним поцілунком із розмаю
Під колом сонця променевим.
Ожинове цвітіння, мов прикраса,
Що згодом ягідкою стане.
Омиє дощ її, краплинок маса,
2024.06.10
07:22
Він словом нищить бездарів-поетів
Миколу, Олександра та Артура.
З чужого ліжка наш творець сонетів
Питає чемно: "Вірно, дядя Юро?"
Миколу, Олександра та Артура.
З чужого ліжка наш творець сонетів
Питає чемно: "Вірно, дядя Юро?"
2024.06.10
05:33
Пора ув ирій. Засинають мухи,
Сніжок подвір'я пухом побілив.
Летять слони. За крила правлять вуха,
Вчувається із хоботів "Курли!".
В ключах рожевощокі слоненята,
У авангарді - моцні товстуни.
А, мо', усе покинути до ката,
Сніжок подвір'я пухом побілив.
Летять слони. За крила правлять вуха,
Вчувається із хоботів "Курли!".
В ключах рожевощокі слоненята,
У авангарді - моцні товстуни.
А, мо', усе покинути до ката,
2024.06.10
05:09
Оце і є, напевно, щастя,
Коли, звільняючись од сну,
Цілую теплого зап'ястя
Твого приємну білизну.
Рамен торкаючись устами,
Волосся здмухую з чола,
Перебуваючи в нетямі
Від втіх, що в дім ти принесла.
Коли, звільняючись од сну,
Цілую теплого зап'ястя
Твого приємну білизну.
Рамен торкаючись устами,
Волосся здмухую з чола,
Перебуваючи в нетямі
Від втіх, що в дім ти принесла.
2024.06.10
02:19
Листи в редакцію, з редакцій…
Це листування без кінця.
Серед напливу публікацій
згубили заповідь творця.
Себе поети уявили
чи небожителями, чи…
Скрипить й моє перо щосили
з порожнього в пусте ллючи.
Це листування без кінця.
Серед напливу публікацій
згубили заповідь творця.
Себе поети уявили
чи небожителями, чи…
Скрипить й моє перо щосили
з порожнього в пусте ллючи.
2024.06.10
01:20
Шановна Редакціє! Мій заклятий друг Юрій Гундарєв започаткував чудову традицію на нашому сайті:на кожне "тьху" або "апчхи" писати скаргу. З огляду на те, що я поки що не такий відомий автор, як пан Юрій, якого друкують навіть на Березі Слонової Кості,
2024.06.10
00:07
Життя складається з пригод і втрачених нагод.
Дивакам цей світ видається дивним, злочинцям - злочинним. Добрим людям світ видається добрим.
Коли пізнають добро, зло прикидається неопізнаним.
Усяке маленьке уявляє себе чималеньким.
Собаче серце
2024.06.09
16:22
Я випив молодість твою,
Немов потужну течію.
Я ніби приручив змію,
Що жде в Едемському саду.
Пізнання дерево старе
Нечутно листям пригорне
І, відпускаючи мене,
Немов потужну течію.
Я ніби приручив змію,
Що жде в Едемському саду.
Пізнання дерево старе
Нечутно листям пригорне
І, відпускаючи мене,
2024.06.09
15:27
Якось один «досвідчений» тиран
Учив другого, як потрібно править.
Повів у поле, начебто у справах.
Якраз налитись колосу пора.
Отож, узявся полем він ходить
І колоски високі всі зривати
Аби пшеницю в полі порівняти…
Отак, мовляв, слід і з людьми ро
Учив другого, як потрібно править.
Повів у поле, начебто у справах.
Якраз налитись колосу пора.
Отож, узявся полем він ходить
І колоски високі всі зривати
Аби пшеницю в полі порівняти…
Отак, мовляв, слід і з людьми ро
2024.06.09
12:25
Предсвітанок.
Напівпрокид.
Ночі навшпинькові кроки.
Вітру дмух.
Мурчання листя.
Під вікном
сопе котисько.
Серце утекло до тебе –
Напівпрокид.
Ночі навшпинькові кроки.
Вітру дмух.
Мурчання листя.
Під вікном
сопе котисько.
Серце утекло до тебе –
2024.06.09
11:44
Як не стрибай, – в небеса не злетиш,
сни не убгаєш в обрамки...
Он із дитинства лишилися лиш
в пам’яті бляклі відламки.
Вік свій прожитий просіяв увесь,
Боже, нема де спинитись.
Тільки й дитинства, що в маревах десь,
сни не убгаєш в обрамки...
Он із дитинства лишилися лиш
в пам’яті бляклі відламки.
Вік свій прожитий просіяв увесь,
Боже, нема де спинитись.
Тільки й дитинства, що в маревах десь,
2024.06.09
11:40
Вітру весело летіти
Лугом заливним,
Де ромашок білі квіти
Ніби буруни.
Легко гладить, ніжно хилить
Злякані братки.
Він такий сьогодні милий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лугом заливним,
Де ромашок білі квіти
Ніби буруни.
Легко гладить, ніжно хилить
Злякані братки.
Він такий сьогодні милий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Маріанна Челецька (1979) /
Вірші
Дощові півустави (цикл)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дощові півустави (цикл)
α
світ ридма ридає
за те, що очі ти втратила
світ плаче
дрібним дощем обітованим
від сліз твоїх
кров Твоя, Господи,
від моєї крови
згортається
надто багато у ній Тебе,
праведного,
надто багато у ній
нечестивого
прокинутися серед ночі
ридма
під трембіти вітру
сліди псалмів Твоїх
шукаючи
β
так уже повелося
що не волосся
і не губи
і навіть не очі твої
а ти, людино, сама
коли плачеш
від власної марнотности
того
що нема нібито Бога –
Він
спускається тоді на землю
рясним дощем
незолотим
сорок днів і ночей
твою душу змушуючи
у ковчезі кататися
доки не згадають про неї
рідні
γ
сорок днів і ночей
ти будеш носити
цю волосяницю
доки не згадаєш
що б’ється ще у тебе серце
сорок тактів
сорок хвилин
проти тебе
молитвою
оберігши ніч
Δ
була вже майже серед нас зима
холодна як граніт
і горда, горда…
та несподівано
не випав сніг
а дощ і вітер цілу ніч
спроквола
і дощ, і вітер –
все тому
що ти пташину у долонях вбила –
пташину долю
обираючи на мить
на дощ як світло полетіла
а вже була ти майже
біла вся
вже майже янголом
ти стала у вертепі…
та несподівано
так знов – сама
у стовп перетворилася
із солі та граніту
Пом’яни мене, Господи…
Ти дивився крізь денце щілинки.
Ти на сніг поклав мою душу.
Ти мені відповів молитвою
(і в шибку дощем
постукав).
Ти зайшов до мене з-під світла.
Ти у глечик вмістився
(й у фантик).
Ти дивився на мене очима піщинки…
Дякую, що витримуєш ще
мою мізерність
дитинну
світ ридма ридає
за те, що очі ти втратила
світ плаче
дрібним дощем обітованим
від сліз твоїх
кров Твоя, Господи,
від моєї крови
згортається
надто багато у ній Тебе,
праведного,
надто багато у ній
нечестивого
прокинутися серед ночі
ридма
під трембіти вітру
сліди псалмів Твоїх
шукаючи
β
так уже повелося
що не волосся
і не губи
і навіть не очі твої
а ти, людино, сама
коли плачеш
від власної марнотности
того
що нема нібито Бога –
Він
спускається тоді на землю
рясним дощем
незолотим
сорок днів і ночей
твою душу змушуючи
у ковчезі кататися
доки не згадають про неї
рідні
γ
сорок днів і ночей
ти будеш носити
цю волосяницю
доки не згадаєш
що б’ється ще у тебе серце
сорок тактів
сорок хвилин
проти тебе
молитвою
оберігши ніч
Δ
була вже майже серед нас зима
холодна як граніт
і горда, горда…
та несподівано
не випав сніг
а дощ і вітер цілу ніч
спроквола
і дощ, і вітер –
все тому
що ти пташину у долонях вбила –
пташину долю
обираючи на мить
на дощ як світло полетіла
а вже була ти майже
біла вся
вже майже янголом
ти стала у вертепі…
та несподівано
так знов – сама
у стовп перетворилася
із солі та граніту
Пом’яни мене, Господи…
Ти дивився крізь денце щілинки.
Ти на сніг поклав мою душу.
Ти мені відповів молитвою
(і в шибку дощем
постукав).
Ти зайшов до мене з-під світла.
Ти у глечик вмістився
(й у фантик).
Ти дивився на мене очима піщинки…
Дякую, що витримуєш ще
мою мізерність
дитинну
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію