Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
09:42
Ліхтар негаснучий — латунь,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
2026.10.10
11:46
жовтня - День народження видатної української співачки
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
2026.10.10
11:21
Закортіло бабці втіхи,
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
2026.10.10
07:22
За межею літа -
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
2026.10.09
22:01
Уламки сну розкидані повсюди.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
2026.10.09
17:17
У квасолі джміль гуде:
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Кубанська Україна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кубанська Україна
У Києві, москалів тим щоб подратувати,
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала.
Звісно, силою ті землі ми б не відбирали,
Як то москалі із Кримом нашим поступали.
Але ж раптом оті люди, що там проживають,
Історію цього краю справжню пригадають.
Що колись на оці землі Катерина клята
Повеліла запорозьких козаків заслати,
Щоб вони на Україні народ не мутили,
А отут кордон від горців стійко боронили.
Так з‘явилися кубанські козаки в тім краї,
Що мовою своїх предків й досі розмовляють.
Жили собі у станицях, землі обробляли
Та із горцями постійно вони воювали.
Царю вірою служили, аж пора настала
І царя у московітів врешті-решт не стало.
Поки ішла колотнеча – чия влада й сила,
То більшовики нахабно владу захопили.
І пішла в рознос Росія – кожен свого прагне,
Кожен за свою ідею незалежну тягне.
Було так і на Кубані, коли зрозуміли,
Що більшовики «навіки» у столиці сіли.
Зібрали козацьку раду – під загальну згоду
Республіку Самостійну Кубанську Народну
Всі разом проголосили. Але того мало,
Бо більшовики все більше сюди носа пхали.
Щоби їм протистояти, треба силу мати.
Треба собі союзника в боротьбі шукати.
А хто, як не Україна союзник надійний?
На той час проголосила, що вона вже вільна.
Що з Росією не хоче вона справу мати,
Хоче жити самостійно, вільно працювати.
Тож за кілька днів зібралась та козацька рада,
З Україною єднатись вирішила радо.
Щоби разом воювати, разом вільно жити,
Бо ж разом, як кажуть люди й батька легше бити.
Звісно, із таким порядком не всі були згодні.
Було там селян багато, що вічно голодні,
Бо не могли землю мати, лиш орендували,
По закону на козацьку землю прав не мали.
Та і «білі» генерали, що тут окопались,
Відпускати від Росії край цей не збирались.
А більшовики голоту під прапори звали,
Щоби та за інтереси їхні воювала.
Тож козаки опинились між двома вогнями:
З півночі голота пхає із більшовиками,
А тут «білі» генерали порядки наводять.
Треба з кимось поєднатись, бо вистоять годі.
Козакам «білогвардійці» ближчими здалися,
Тож єднатися із ними вони і взялися.
Генерали із них військо собі формували
І за справу генералів вони воювали.
Тих, хто був за самостійність, ті зі світу звели,
А далі «спасать Росію» козацтво повели.
Козаки за чужі землі воювать не стали,
Більшість на Кубань на рідну назад повтікали.
Без козаків генералам годі воювати,
Довелося їм з боями назад відступати.
А що то дало козацтву? «Червоні» припхали
І розправу над козацтвом скоро влаштували.
«Розкозачили» спочатку, права відібрали,
Потім землю, а активних у Сибір заслали.
Сюди ж на родючі землі, щоб їх заселяти,
Москалів з нечорнозем‘я завезли багато.
Відношення до козацтва ті, звісно не мали,
Але себе козаками гордо називали.
Коли сюди прийшли німці, ці «козаки» радо
Формувалися в «козацькі» полки і бригади
Та за німців воювали, їм вірно служили.
Темну пляму на козацькім званні залишили.
Комуняки, аби далі не ризикувати,
Узялися край швиденько «русифікувати».
Школи всі позакривали українські, звісно,
Посадили, постріляли «українців» злісних.
Хоч на суржику і досі там люди говорять,
Українство з того краю «видавлять» не скоро.
А ті «ряжені», що звуться кубанські козаки
Та відношень до козацтва не мають ніяких,
Вірно владі московітів беруться служити.
(Зрозуміло, бо ж порода у них – московіти)
Як москалі в Крим припхали, Донбас збунтували,
То ці «козаки» негайно «на поміч» примчали.
Так само, як на Кубані, вбивать українство,
Демонструючи підступність, нахабство і звірство.
Задля того їх плодила та московська влада,
І тепер свій хліб почвари відробляють радо.
Та старання їх даремні. Прийде та година,
Що єдині , врешті стануть Кубань й Україна.
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала.
Звісно, силою ті землі ми б не відбирали,
Як то москалі із Кримом нашим поступали.
Але ж раптом оті люди, що там проживають,
Історію цього краю справжню пригадають.
Що колись на оці землі Катерина клята
Повеліла запорозьких козаків заслати,
Щоб вони на Україні народ не мутили,
А отут кордон від горців стійко боронили.
Так з‘явилися кубанські козаки в тім краї,
Що мовою своїх предків й досі розмовляють.
Жили собі у станицях, землі обробляли
Та із горцями постійно вони воювали.
Царю вірою служили, аж пора настала
І царя у московітів врешті-решт не стало.
Поки ішла колотнеча – чия влада й сила,
То більшовики нахабно владу захопили.
І пішла в рознос Росія – кожен свого прагне,
Кожен за свою ідею незалежну тягне.
Було так і на Кубані, коли зрозуміли,
Що більшовики «навіки» у столиці сіли.
Зібрали козацьку раду – під загальну згоду
Республіку Самостійну Кубанську Народну
Всі разом проголосили. Але того мало,
Бо більшовики все більше сюди носа пхали.
Щоби їм протистояти, треба силу мати.
Треба собі союзника в боротьбі шукати.
А хто, як не Україна союзник надійний?
На той час проголосила, що вона вже вільна.
Що з Росією не хоче вона справу мати,
Хоче жити самостійно, вільно працювати.
Тож за кілька днів зібралась та козацька рада,
З Україною єднатись вирішила радо.
Щоби разом воювати, разом вільно жити,
Бо ж разом, як кажуть люди й батька легше бити.
Звісно, із таким порядком не всі були згодні.
Було там селян багато, що вічно голодні,
Бо не могли землю мати, лиш орендували,
По закону на козацьку землю прав не мали.
Та і «білі» генерали, що тут окопались,
Відпускати від Росії край цей не збирались.
А більшовики голоту під прапори звали,
Щоби та за інтереси їхні воювала.
Тож козаки опинились між двома вогнями:
З півночі голота пхає із більшовиками,
А тут «білі» генерали порядки наводять.
Треба з кимось поєднатись, бо вистоять годі.
Козакам «білогвардійці» ближчими здалися,
Тож єднатися із ними вони і взялися.
Генерали із них військо собі формували
І за справу генералів вони воювали.
Тих, хто був за самостійність, ті зі світу звели,
А далі «спасать Росію» козацтво повели.
Козаки за чужі землі воювать не стали,
Більшість на Кубань на рідну назад повтікали.
Без козаків генералам годі воювати,
Довелося їм з боями назад відступати.
А що то дало козацтву? «Червоні» припхали
І розправу над козацтвом скоро влаштували.
«Розкозачили» спочатку, права відібрали,
Потім землю, а активних у Сибір заслали.
Сюди ж на родючі землі, щоб їх заселяти,
Москалів з нечорнозем‘я завезли багато.
Відношення до козацтва ті, звісно не мали,
Але себе козаками гордо називали.
Коли сюди прийшли німці, ці «козаки» радо
Формувалися в «козацькі» полки і бригади
Та за німців воювали, їм вірно служили.
Темну пляму на козацькім званні залишили.
Комуняки, аби далі не ризикувати,
Узялися край швиденько «русифікувати».
Школи всі позакривали українські, звісно,
Посадили, постріляли «українців» злісних.
Хоч на суржику і досі там люди говорять,
Українство з того краю «видавлять» не скоро.
А ті «ряжені», що звуться кубанські козаки
Та відношень до козацтва не мають ніяких,
Вірно владі московітів беруться служити.
(Зрозуміло, бо ж порода у них – московіти)
Як москалі в Крим припхали, Донбас збунтували,
То ці «козаки» негайно «на поміч» примчали.
Так само, як на Кубані, вбивать українство,
Демонструючи підступність, нахабство і звірство.
Задля того їх плодила та московська влада,
І тепер свій хліб почвари відробляють радо.
Та старання їх даремні. Прийде та година,
Що єдині , врешті стануть Кубань й Україна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
