Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.02
21:31
Пожовкле листя падає в обличчя,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
2025.11.02
20:59
Слова сліпі, тавровані тобою
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
2025.11.02
20:29
Розгулявся північний, та так уже крепко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
2025.11.02
18:46
Я люблю не стільки з кимось чи з комп’ютером грати, скільки відтворювати партії майстрів з шахів. Для мене це щось схоже на читання цікавої книжки чи прослуховування класичної музики.
І ось серед інших видатних майстрів сициліанського захисту я натрапи
2025.11.02
15:21
Прочитав Василько книжку про Лєвшу Лєскова.
Про те, як Лєвша спромігся блоху підкувати.
Та і став тоді бабусі своєї питати:
- Що то за звір – блоха ота? Щось для мене нове.
- То комаха. Така мала, навіть менше мухи.
І стрибає, й кусається. Зараз то ї
Про те, як Лєвша спромігся блоху підкувати.
Та і став тоді бабусі своєї питати:
- Що то за звір – блоха ота? Щось для мене нове.
- То комаха. Така мала, навіть менше мухи.
І стрибає, й кусається. Зараз то ї
2025.11.02
08:48
Звучить дочасно і потужно…
А дефіцит завис в коморі
Но є надія… є Залужний
І Закарпаття чемний говір
Демократична послідовність
Гуртує спокою контракти
І зупиняється у Львові…
Принаймні, висловились «Факти»
А дефіцит завис в коморі
Но є надія… є Залужний
І Закарпаття чемний говір
Демократична послідовність
Гуртує спокою контракти
І зупиняється у Львові…
Принаймні, висловились «Факти»
2025.11.01
22:04
Ми дивимось на світло,
якого немає, -
світло погаслих зірок.
Але так само згасає світло
від людей, воно поглинається
киплячою магмою небуття.
Ми дивимося на світло
домівок, але потрібних людей
якого немає, -
світло погаслих зірок.
Але так само згасає світло
від людей, воно поглинається
киплячою магмою небуття.
Ми дивимося на світло
домівок, але потрібних людей
2025.11.01
20:33
Усе на ліпше хоч би як
І я божеволів у школі
Мої вчителі були кволі
Мене зупиняли й
Усе загортали
У правила щодо & щоби
Та й визнав, що усе на ліпше
І я божеволів у школі
Мої вчителі були кволі
Мене зупиняли й
Усе загортали
У правила щодо & щоби
Та й визнав, що усе на ліпше
2025.11.01
20:10
Не напишу про тебе мемуари,
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.
Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.
Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
2025.11.01
19:34
До подиху останнього збережи для мене, Боже,
незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
що й на схилку літ не в змозі позабути,
як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
що й на схилку літ не в змозі позабути,
як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
2025.11.01
13:17
Піврічне немовля з матусею і татком…
Якби ж по своїй волі майнули в небеса…
Якби ж прийдешня ніч цікавилась малятком —
З очей текли б не сльози, а сонячна роса…
Якби ж то сприйняла задіяне свідомість,
Я б малював це світ з пошкоджень і пожеш… і
Ні
Якби ж по своїй волі майнули в небеса…
Якби ж прийдешня ніч цікавилась малятком —
З очей текли б не сльози, а сонячна роса…
Якби ж то сприйняла задіяне свідомість,
Я б малював це світ з пошкоджень і пожеш… і
Ні
2025.11.01
12:28
Братам по крові і братам по духу
Ми білі ворони
у цьому суспільстві,
ми сіль України,
йдемо звідусіль.
Із возом моїм
поєднається віз твій,
Ми білі ворони
у цьому суспільстві,
ми сіль України,
йдемо звідусіль.
Із возом моїм
поєднається віз твій,
2025.10.31
21:49
Стоїш на крутому березі,
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
2025.10.31
21:06
Сприймай її надійним обладунком,
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
2025.10.31
20:53
Я пригадую - розчиняюся у думках...
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
2025.10.31
17:23
Нарешті я ізнову на Природі,
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Вірші
Жнива*
Багряне сонце запалило овид
і споглядає землю звіддаля.
Зима уже подалася на сповідь
перед весною: ждуть її поля.
А де ж весна? Де барви первоцвіту?
Де клекіт із лелечого гнізда?
Де щебетання пташе у зеніті?
Де парость соковито-молода?
Взамін — проталин кратери застиглі:
пекельне видиво мертвить тебе, красо…
Всевишній Боже! Зупини відлигу —
це ж апокаліпсис збувається, як сон!..
- Нещасні! Це всього лише зажинок
засіву, що у землю ліг торік.
Весь урожай ще визріва незримо —
тож косовиці вистачить на рік…
Вусата смерть в армійському кашкеті,
попахкуючи люлькою в зубах,
вершила яко жнець у тридцять третім
немислимо-безжалісні жнива.
Її ужинок важко уявити
і осягнути розумом без сліз:
людське життя таке мільйоннолике
в голодоморний кануло покіс.
Коса її - щербата, безпощадна -
хазяйновитих тяла орачів,
кого ж минала – мучила злорадно
з тавром «куркуль» сибірська далечінь.
Коса косила в п’яному екстазі,
вусате пересмикнувши лице,
і у звіроподібній іпостасі
себе являла істини творцем.
А істина в її мерзкій уяві —
це всенародно-колективний рай,
де на вівтар сумнівно-спільній справі
останню фасолиночку віддай
і не зважай на пустку недороду,
на зголоднілі очі дітвори,
інакше — станеш «ворогом народу»,
і не уникнеш раю… Колими
Інакше… Боже! Укріпи в надії
перетерпіти цей Армагеддон.
Не допусти, щоб душі гречкосіїв
могли гріховний перейти кордон,
і в розпалі двадцятого століття
пред віч цивілізованих світів,
нехай в неурожайному політті
голодний мертве рідне тіло їв!!!
О Господи! Невже магічний контур
двох трійок – доля поколінь, скажи? —
У тридцять три зійшов Ти на Голгофу,
нам — тридцять третій рік не пережить!
Чому на ниві житниці Європи
живущий хлібний струмінь пересох:
на трударя, що душу вклав у копи,
чигає смерть за п’ятий колосок ?!
А на обійсті ждуть голодні очі
напівживої спухлої рідні,
й уста дитячі замість «їсти хочу»
вишіптують безсиле: «хочу ї…»
…Вусата смерть в армійському кашкеті,
попахкуючи люлькою в зубах,
завзято, яко жнець, у тридцять третім
завершувала планові жнива…
2007 (2012)
* листопад - місяць вшанування жертв Голодомору
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жнива*
Пам’яті жертв Голодомору
присвячується
Багряне сонце запалило овид
і споглядає землю звіддаля.
Зима уже подалася на сповідь
перед весною: ждуть її поля.
А де ж весна? Де барви первоцвіту?
Де клекіт із лелечого гнізда?
Де щебетання пташе у зеніті?
Де парость соковито-молода?
Взамін — проталин кратери застиглі:
пекельне видиво мертвить тебе, красо…
Всевишній Боже! Зупини відлигу —
це ж апокаліпсис збувається, як сон!..
- Нещасні! Це всього лише зажинок
засіву, що у землю ліг торік.
Весь урожай ще визріва незримо —
тож косовиці вистачить на рік…
Вусата смерть в армійському кашкеті,
попахкуючи люлькою в зубах,
вершила яко жнець у тридцять третім
немислимо-безжалісні жнива.
Її ужинок важко уявити
і осягнути розумом без сліз:
людське життя таке мільйоннолике
в голодоморний кануло покіс.
Коса її - щербата, безпощадна -
хазяйновитих тяла орачів,
кого ж минала – мучила злорадно
з тавром «куркуль» сибірська далечінь.
Коса косила в п’яному екстазі,
вусате пересмикнувши лице,
і у звіроподібній іпостасі
себе являла істини творцем.
А істина в її мерзкій уяві —
це всенародно-колективний рай,
де на вівтар сумнівно-спільній справі
останню фасолиночку віддай
і не зважай на пустку недороду,
на зголоднілі очі дітвори,
інакше — станеш «ворогом народу»,
і не уникнеш раю… Колими
Інакше… Боже! Укріпи в надії
перетерпіти цей Армагеддон.
Не допусти, щоб душі гречкосіїв
могли гріховний перейти кордон,
і в розпалі двадцятого століття
пред віч цивілізованих світів,
нехай в неурожайному політті
голодний мертве рідне тіло їв!!!
О Господи! Невже магічний контур
двох трійок – доля поколінь, скажи? —
У тридцять три зійшов Ти на Голгофу,
нам — тридцять третій рік не пережить!
Чому на ниві житниці Європи
живущий хлібний струмінь пересох:
на трударя, що душу вклав у копи,
чигає смерть за п’ятий колосок ?!
А на обійсті ждуть голодні очі
напівживої спухлої рідні,
й уста дитячі замість «їсти хочу»
вишіптують безсиле: «хочу ї…»
…Вусата смерть в армійському кашкеті,
попахкуючи люлькою в зубах,
завзято, яко жнець, у тридцять третім
завершувала планові жнива…
2007 (2012)
* листопад - місяць вшанування жертв Голодомору
| Найвища оцінка | Галина Михайлик | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Іван Гентош | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
