31(34)
З земної тверді через Сьому Браму
Потрапив я на трон Сатурна прямо
Й вузлів багато розв'язав -- не зміг
Одного лиш -- Людської Долі драму
32(35)
До цих Дверей ключа вже не знайти
Й Завісу цю ніяк не обійти:
Якийсь лиш натяк чув про "Ти і Я"
Й нічого не довідавсь про "Я й Ти".
33(36)
Питав я в Суші й Моря, та лиш очі
Трудив даремно; мовчазні й пророчі
Небес знамення, що на мить з'являлись,
Й знов від очей ховав їх Морок Ночі.
34(37)
Як в роздумах про це урвавсь терпець,
Звів погляд вгору, щоб хоч каганець
Знайти в Пітьмі -- і раптом донеслось
Здалека звідкись: "Я в тобі, сліпець!"
35(38)
До губ, що їх торкнувсь тлін забуття,
Схиливсь дізнатись: в чому сенс життя?
Й почув з губ в губи: "Поки ще живий,
Пий, бо як вмреш -- уже не до пиття!"
36(39)
До губ піднісши дзбана, я згадав,
Що, може, й він колись жив і страждав,
Й вино пив; й -- о! -- той, що до губ тулю,
Отримав він цілунків скільки -- й дав!
37(40)
Вертає пам'ять знову й знов картину:
Аж впрів гончар, вимішуючи глину;
Й з-під рук його до вуха донеслось
Ледь чутне: "О, ніжніше, легше, сину!"
38(41)
Таких історій з подивом і страхом
Почує безліч, хто бреде цим Шляхом:
Про це потурбувався сам Творець,
Весь глинозем з людським змішавши прахом.
39(42)
Коли проллється з келиха вино
На землю, може, втишить біль воно
В чиємусь серці, що лягло спочить
Внизу глибоко і давним-давно.
40(43)
Як просить в Неба краплю рос тюльпан,
Вина ти так проси для серця ран,
Аж поки кине в землю і тебе
Дном догори, немов порожній дзбан.