ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Слово про правду життя…
Численні шанувальники таланту письменниці чекають кожної нової книги з особливим трепетом та нетерпінням, адже завжди так хочеться дізнатися: а що ж трапилося з улюбленими персонажами цього разу?, які життєві негаразди та спокуси долають вони завдяки невичерпній майстерності авторського натхнення?....
Роман «Місто карликів» став блискучим продовженням оповіді про долю лікаря-акушера Софії Зорич, яку читач уже встиг запам’ятати і полюбити за романом «Не залишай», який уже набув всеукраїнського визнання. На сторінках видання дивовижним чином сплітається містика та реальність з усіма суперечностями і вадами українського сьогодення. Справжнє замилування викликає витончена та багата мова, яка допомагає читачеві легко сприймати роман, розуміти його глибинну сутність та надзвичайну актуальність. Крізь призму почуттів своєї героїні авторка ставить перед читачем болісні та невирішені дилеми нашої сучасності: як от: Корупція в медицині та освіті: – слабка жінка постійно стикається з тим, що всі викладацькі посади в одному з провідних медичних університетів заздалегідь розділено між родичами завідувачів кафедр, не залежно від рівня їхніх знань та компетентності, а кращих фахівців, яким притаманна лікарська майстерність звільняють і змушують шукати кращої долі за межами рідної країни; жадоба чиновників до хабарів і грошей.
Вустами своєї чесної та надто довірливої героїні письменниця з болем викриває нещадне збагачення служителів церкви, які «проповідують у церквах Христову любов і милосердя, а самі носять годинники за десятки тисяч доларів, їздять у дорогих машинах, домагаються будівництва нових і нових церков – треба ж працевлаштовувати своїх нащадків!. І не гребують підкупом депутатів!... Забули, мабуть що вони – християни!»
Ще однією окрасою роману є вкраплення у текст виразно патріотичних віршованих рядків, які цитує героїня розмірковуючи про певні суспільно політичні події дійсності. Дуже промовисто, пристрасно та натхненно авторка змальовує невиправдані очікування свого народу, що звик обожнювати своїх лідерів, які не виправдовують сподівань людей і дбають лише про власний добробут, незалежно від поглядів та прапорів.
Незважаючи на справедливу, гостру критику недоліків дійсності письменниця в кожному слові закликає читача вірити у краще майбуття осяяне світлом всезагальної любові Творця до волелюбної та незламної української нації.
5.11.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слово про правду життя…
Рецензія на книгу «Місто карликів 4» відомої сучасної української письменниці Лесі Романчук
Запорукою успіху книги є вміння і бажання її автора знайти ключик до серця читача. Мабуть саме цим пояснюється незабутньо витончений шарм заключної четвертої частини захоплюючого роману Лесі Романчук «Місто карликів», що вийшла зовсім нещодавно у тернопільському видавництві «Навчальна книга Богдан».
Численні шанувальники таланту письменниці чекають кожної нової книги з особливим трепетом та нетерпінням, адже завжди так хочеться дізнатися: а що ж трапилося з улюбленими персонажами цього разу?, які життєві негаразди та спокуси долають вони завдяки невичерпній майстерності авторського натхнення?....
Роман «Місто карликів» став блискучим продовженням оповіді про долю лікаря-акушера Софії Зорич, яку читач уже встиг запам’ятати і полюбити за романом «Не залишай», який уже набув всеукраїнського визнання. На сторінках видання дивовижним чином сплітається містика та реальність з усіма суперечностями і вадами українського сьогодення. Справжнє замилування викликає витончена та багата мова, яка допомагає читачеві легко сприймати роман, розуміти його глибинну сутність та надзвичайну актуальність. Крізь призму почуттів своєї героїні авторка ставить перед читачем болісні та невирішені дилеми нашої сучасності: як от: Корупція в медицині та освіті: – слабка жінка постійно стикається з тим, що всі викладацькі посади в одному з провідних медичних університетів заздалегідь розділено між родичами завідувачів кафедр, не залежно від рівня їхніх знань та компетентності, а кращих фахівців, яким притаманна лікарська майстерність звільняють і змушують шукати кращої долі за межами рідної країни; жадоба чиновників до хабарів і грошей.
Вустами своєї чесної та надто довірливої героїні письменниця з болем викриває нещадне збагачення служителів церкви, які «проповідують у церквах Христову любов і милосердя, а самі носять годинники за десятки тисяч доларів, їздять у дорогих машинах, домагаються будівництва нових і нових церков – треба ж працевлаштовувати своїх нащадків!. І не гребують підкупом депутатів!... Забули, мабуть що вони – християни!»
Ще однією окрасою роману є вкраплення у текст виразно патріотичних віршованих рядків, які цитує героїня розмірковуючи про певні суспільно політичні події дійсності. Дуже промовисто, пристрасно та натхненно авторка змальовує невиправдані очікування свого народу, що звик обожнювати своїх лідерів, які не виправдовують сподівань людей і дбають лише про власний добробут, незалежно від поглядів та прапорів.
Незважаючи на справедливу, гостру критику недоліків дійсності письменниця в кожному слові закликає читача вірити у краще майбуття осяяне світлом всезагальної любові Творця до волелюбної та незламної української нації.
5.11.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію