Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.14
21:53
Самотній пожовклий листок
Упав на підлолу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.
Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
Упав на підлолу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.
Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
2025.11.14
12:58
кров застрягає в жилах
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
2025.11.14
12:55
Коли на біле кажуть чорне,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
2025.11.14
12:46
От-от почнеться літо.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
2025.11.14
12:19
Мій секс на відстані –
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
2025.11.14
12:09
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.14
10:36
Дорога (цикл сонетів)
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
2025.11.14
08:28
За поповнення, за поновлення
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
2025.11.13
21:46
Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
2025.11.13
19:42
Вже двісті літ минуло з тих часів,
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
2025.11.13
19:19
люди говорять а не зна ніхто
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
2025.11.13
19:13
Вогнем оманливих ідей
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
2025.11.13
18:52
Вирви досаду з того саду,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
2025.11.13
13:07
Живи Україно
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
2025.11.13
08:59
Якби ж ми стрілися раніше,
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
2025.11.12
21:52
Перший сніг
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Слово про правду життя…
Численні шанувальники таланту письменниці чекають кожної нової книги з особливим трепетом та нетерпінням, адже завжди так хочеться дізнатися: а що ж трапилося з улюбленими персонажами цього разу?, які життєві негаразди та спокуси долають вони завдяки невичерпній майстерності авторського натхнення?....
Роман «Місто карликів» став блискучим продовженням оповіді про долю лікаря-акушера Софії Зорич, яку читач уже встиг запам’ятати і полюбити за романом «Не залишай», який уже набув всеукраїнського визнання. На сторінках видання дивовижним чином сплітається містика та реальність з усіма суперечностями і вадами українського сьогодення. Справжнє замилування викликає витончена та багата мова, яка допомагає читачеві легко сприймати роман, розуміти його глибинну сутність та надзвичайну актуальність. Крізь призму почуттів своєї героїні авторка ставить перед читачем болісні та невирішені дилеми нашої сучасності: як от: Корупція в медицині та освіті: – слабка жінка постійно стикається з тим, що всі викладацькі посади в одному з провідних медичних університетів заздалегідь розділено між родичами завідувачів кафедр, не залежно від рівня їхніх знань та компетентності, а кращих фахівців, яким притаманна лікарська майстерність звільняють і змушують шукати кращої долі за межами рідної країни; жадоба чиновників до хабарів і грошей.
Вустами своєї чесної та надто довірливої героїні письменниця з болем викриває нещадне збагачення служителів церкви, які «проповідують у церквах Христову любов і милосердя, а самі носять годинники за десятки тисяч доларів, їздять у дорогих машинах, домагаються будівництва нових і нових церков – треба ж працевлаштовувати своїх нащадків!. І не гребують підкупом депутатів!... Забули, мабуть що вони – християни!»
Ще однією окрасою роману є вкраплення у текст виразно патріотичних віршованих рядків, які цитує героїня розмірковуючи про певні суспільно політичні події дійсності. Дуже промовисто, пристрасно та натхненно авторка змальовує невиправдані очікування свого народу, що звик обожнювати своїх лідерів, які не виправдовують сподівань людей і дбають лише про власний добробут, незалежно від поглядів та прапорів.
Незважаючи на справедливу, гостру критику недоліків дійсності письменниця в кожному слові закликає читача вірити у краще майбуття осяяне світлом всезагальної любові Творця до волелюбної та незламної української нації.
5.11.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слово про правду життя…
Рецензія на книгу «Місто карликів 4» відомої сучасної української письменниці Лесі Романчук
Запорукою успіху книги є вміння і бажання її автора знайти ключик до серця читача. Мабуть саме цим пояснюється незабутньо витончений шарм заключної четвертої частини захоплюючого роману Лесі Романчук «Місто карликів», що вийшла зовсім нещодавно у тернопільському видавництві «Навчальна книга Богдан».
Численні шанувальники таланту письменниці чекають кожної нової книги з особливим трепетом та нетерпінням, адже завжди так хочеться дізнатися: а що ж трапилося з улюбленими персонажами цього разу?, які життєві негаразди та спокуси долають вони завдяки невичерпній майстерності авторського натхнення?....
Роман «Місто карликів» став блискучим продовженням оповіді про долю лікаря-акушера Софії Зорич, яку читач уже встиг запам’ятати і полюбити за романом «Не залишай», який уже набув всеукраїнського визнання. На сторінках видання дивовижним чином сплітається містика та реальність з усіма суперечностями і вадами українського сьогодення. Справжнє замилування викликає витончена та багата мова, яка допомагає читачеві легко сприймати роман, розуміти його глибинну сутність та надзвичайну актуальність. Крізь призму почуттів своєї героїні авторка ставить перед читачем болісні та невирішені дилеми нашої сучасності: як от: Корупція в медицині та освіті: – слабка жінка постійно стикається з тим, що всі викладацькі посади в одному з провідних медичних університетів заздалегідь розділено між родичами завідувачів кафедр, не залежно від рівня їхніх знань та компетентності, а кращих фахівців, яким притаманна лікарська майстерність звільняють і змушують шукати кращої долі за межами рідної країни; жадоба чиновників до хабарів і грошей.
Вустами своєї чесної та надто довірливої героїні письменниця з болем викриває нещадне збагачення служителів церкви, які «проповідують у церквах Христову любов і милосердя, а самі носять годинники за десятки тисяч доларів, їздять у дорогих машинах, домагаються будівництва нових і нових церков – треба ж працевлаштовувати своїх нащадків!. І не гребують підкупом депутатів!... Забули, мабуть що вони – християни!»
Ще однією окрасою роману є вкраплення у текст виразно патріотичних віршованих рядків, які цитує героїня розмірковуючи про певні суспільно політичні події дійсності. Дуже промовисто, пристрасно та натхненно авторка змальовує невиправдані очікування свого народу, що звик обожнювати своїх лідерів, які не виправдовують сподівань людей і дбають лише про власний добробут, незалежно від поглядів та прапорів.
Незважаючи на справедливу, гостру критику недоліків дійсності письменниця в кожному слові закликає читача вірити у краще майбуття осяяне світлом всезагальної любові Творця до волелюбної та незламної української нації.
5.11.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
