День почався як звичайно, і як звичайно, нічого хорошого цього дня Петрусь не чекав. Зате чекали на нього! І не де небудь, а біля самісінького пїд'їзду його будинку. Але все по черзі.
Уроки скінчилися і Петрусь, човгаючи ногами по асфальту, плентався додому. Ні, двійки тут зовсім ні до чого! Хлопчика турбували інші неприємності, і ці неприємності вже сиділи на лавці біля Петрикового пїд'їзду.
- Ти диви хто йде! Привіт, покемон!
Це обізвалася найголовніша "неприємність" - тринадцятирічний заводій місцевих хлопчаків на прізвисько "Олігарх". Взагалі-то звали його Олесь, але хлопець дуже не любив це ім'я, вважаючи його дівчачим. І непереливки було тому, хто, не подумавши, називав хлопця Олесем. А поряд, як завжди, крутилися, мов супутники біля планети, двоє його друзів: дванадцятирічні Сірий(Сергій) і Тимон(Тимофій).
- Ну, привіт...- неохоче привітався Петрусь.
- Давай, воруши клешнями! Будемо з тебе мужика робити! - загиготіли хлопці.
Петрусь, втягнувши голову в плечі, підійшов до лавки. "Олігарх" "лагідно" поплескав хлопчика по спині, та так, що той ледве на ногах встояв.
- Не бійся, бити не буду...сьогодні, - посміхнувся хлопець "десятирічній малявці" із висоти своїх тринадцяти років, - я сьогодні добрий! Ось, тримай, від серця відриваю! - і "Олігарх" дістав із кишені цигарку.
- Давай-давай, покемон! - сміялися хлопці - Затягуйся, нам не шкода!
Петрусь ніяково топтався на місці, а в голові вихором промайнули думки:"Вдома почують - лаятимуть! Не візьму - хлопці не відчепляться! Що ж робити? Може й справді один разочок спробувати? Від одного разу нічого ж не буде!"
Коли це двері під'їзду відчинилися і Петрусь метнувся до входу, на ходу гукнувши,
- Дякую! Іншим разом спробую!
- Покемон, він і в Африці покемон! - зареготали хлопчаки.
Весь вечір думав Петрусь про ту цигарку. Вже й спати час, а невеселі думки все кружляють у його голові. Нарешті сон здолав хлопчика. Здавалося щойно лише закрив очі і...він опинився біля багатостраждальної лавки. А на лавці сиділа, дриґаючи ногами...велетенська цигарка!
- Привіт, Петрику! А я на тебе чекаю! - весело заторохтіла цигарка, - Дуже хочу з тобою товаришувати! Ти тільки подивися яка я гарна! - виспівувала вона, взявшись в боки худими руками.
А ще я ось так умію! - і цигарка випустили прямо в обличчя Петрикові величезні кільця диму.
Петрик із жахом дивився на цю "красуню": жовті зуби, сіре обличчя, пальці із коричневими плямами! А подих! Як у динозавра!
- Петрику! Петрику! Ну чого ж ти мовчиш? Лише один разочок спробуй і будемо друзями на все життя! - хриплим голосом виспівувала цигарка, а потім розреготалася, але зайшовшись кашлем, зупинилася.
- Дай я тебе обійму, мій голубчику! Ми будемо найкращими друзями! - і дивне створіння потяглося до хлопчика кістлявими руками.
Петрик відчув, що ще трохи і він задихнеться в тих обіймах!
- Ні! - закричав він, рвонувшись з усієї сили, - не хочу я з тобою дружити! Геть від мене!
І...прокинувся!
Цей день почався як звичайно. Сніданок, школа і..."неприємності" біля під'їзду. Та все ж таки цей день був особливим! Повернувшись зі школи, Петрик сміливо підійшов до хлопців, що оцінювали новий мобільний телефон "Олігарха".
- Привіт! Я не буду палити і вам не раджу! І я не покемон, звати мене Петро! - хлопчик спокійно розвернувся і зайшов до під'їзду. А розбишаки так і застигли із роззявленими від подиву ротами.