Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Проза
Моя подруга
Моя любов до неї чуттєва, майже еротична. Але це не важливо, тому що справжній еротизм народжується з духовної близькості.
Мені подобається на неї дивитися, адже вона не просто гарна, вона прекрасна. Коли сміється і коли плаче, коли припудрює свій носик и коли хвалиться новеньким браслетом на блискучій засмаглій руці.
Інколи у неї буває серйозний вигляд. Ну це тоді, коли вона говорить про важливі для себе речі – юриспруденцію і йогу. Вона така смішна, коли має серйозний вигляд. Їй більше личить посмішка.
Інколи їй приходять в голову дурнуваті речі, наприклад, зробити татуювання: на пальці руки витатуювати красиве каліграфічне LOVE… А тепер уявіть адвоката на зустрічі з клієнтом. Красива молода освічена жінка в діловому костюмі з таким ось тату на руці. Але те LOVE не потребує викарбовування, воно світиться в її очах, бо вона любить себе, любить людей, любить світ…
Мені подобається її фотографувати. Вона наказує мені: сфотографуй мене так, аби я була стервою. Поки фотоапарат фокусується, я не дивлюся на неї, але за мить бачу в об’єктиві справжню стерву. А потім просить: а тепер сфоткай так, аби я була наївна і юна. Все виходить. І я замислююся: чи то я такий геніальний фотограф, чи вона геніальна модель? Не те і не інше. Просто вона різна: вона може бути стервою, може бути гарною і доброю, юною і наївною, чарівною і відштовхуючою. Вона справжня жінка.
А ще вона наполовину блондинка. Не дивіться на її чорняве волосся. Просто в одній півкулі її мозоку живе врівноважена розумниця-всезнайка. Звичайно, вона знає, як треба жити. Вона правильно харчується, займається йогою, дбає про свій духовний та інтелектуальний розвиток. Вона дає мені слушні поради. Вона витягує мене, коли я лечу в прірву. Вона виграє безперспективні справи і укладає найскладніші угоди. Вона -талановита.
Проте в іншій півкулі суцільний мотлох, який складається зі статусів контакту та фейсбуку, панчішок та трусиків, помад та бусів. Цю, іншу, хвилюють проблеми епіляції, дефлорації та емансипації. Хоча ні. Це вже я від себе))) Але вона запросто може вилакати пляшку коньяку і мучитися головним болем на ранок. Вона може загаятись де-інде до півночі й потім витратити денний заробіток на таксі додому. А інколи, коли вона втрачає твердь під ногами, я вчу її ходити по воді.
До чого я це? А просто. Вона прикольна. Вона класна. Вона хороша. Вона – моя подруга.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моя подруга
Моя любов до неї чуттєва, майже еротична. Але це не важливо, тому що справжній еротизм народжується з духовної близькості.Мені подобається на неї дивитися, адже вона не просто гарна, вона прекрасна. Коли сміється і коли плаче, коли припудрює свій носик и коли хвалиться новеньким браслетом на блискучій засмаглій руці.
Інколи у неї буває серйозний вигляд. Ну це тоді, коли вона говорить про важливі для себе речі – юриспруденцію і йогу. Вона така смішна, коли має серйозний вигляд. Їй більше личить посмішка.
Інколи їй приходять в голову дурнуваті речі, наприклад, зробити татуювання: на пальці руки витатуювати красиве каліграфічне LOVE… А тепер уявіть адвоката на зустрічі з клієнтом. Красива молода освічена жінка в діловому костюмі з таким ось тату на руці. Але те LOVE не потребує викарбовування, воно світиться в її очах, бо вона любить себе, любить людей, любить світ…
Мені подобається її фотографувати. Вона наказує мені: сфотографуй мене так, аби я була стервою. Поки фотоапарат фокусується, я не дивлюся на неї, але за мить бачу в об’єктиві справжню стерву. А потім просить: а тепер сфоткай так, аби я була наївна і юна. Все виходить. І я замислююся: чи то я такий геніальний фотограф, чи вона геніальна модель? Не те і не інше. Просто вона різна: вона може бути стервою, може бути гарною і доброю, юною і наївною, чарівною і відштовхуючою. Вона справжня жінка.
А ще вона наполовину блондинка. Не дивіться на її чорняве волосся. Просто в одній півкулі її мозоку живе врівноважена розумниця-всезнайка. Звичайно, вона знає, як треба жити. Вона правильно харчується, займається йогою, дбає про свій духовний та інтелектуальний розвиток. Вона дає мені слушні поради. Вона витягує мене, коли я лечу в прірву. Вона виграє безперспективні справи і укладає найскладніші угоди. Вона -талановита.
Проте в іншій півкулі суцільний мотлох, який складається зі статусів контакту та фейсбуку, панчішок та трусиків, помад та бусів. Цю, іншу, хвилюють проблеми епіляції, дефлорації та емансипації. Хоча ні. Це вже я від себе))) Але вона запросто може вилакати пляшку коньяку і мучитися головним болем на ранок. Вона може загаятись де-інде до півночі й потім витратити денний заробіток на таксі додому. А інколи, коли вона втрачає твердь під ногами, я вчу її ходити по воді.
До чого я це? А просто. Вона прикольна. Вона класна. Вона хороша. Вона – моя подруга.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
