А завитушек белых на окне
зима уже не лепит. Пластик в раме
трехкамерный. Но память шепчет мне
о холода узорах. Тех же самых.

Я в них дыханьем время развернул,
И детские зажмуривались очи.
Я совершенство линий и фактур
Брал у мороза – кстати иль не очень...

Так струны полюбил из серебра
И сад, заиндевелостью плененный,
Что в лунном свете снова оживал
Пейзаж искристый одухотворенно.

Свеча времен течет на Рождество
по пальцам. Голос мамы душу греет.
Опомнись, мальчик!.. кто же от того,
Что суждено, упрятаться сумеет.

Мечты растают детские в ночи.
От завитушек белых - только рамка...
Так как понять мне следствия причин?
И серебро на волосах откуда??

Мамка!..

21.12.2012

Михайло Закарпатець
Різдвяний спогад

А витинанок білих на вікні
зима вже не майструє. Пластик в рамі
трикамерний. Та мріється мені
про візерунки холоду. Ті самі.

В них, подихом пробивши часу мур,
у дзеркало дитинства очі мружив.
Довершеності ліній і фактур
в морозу зичив – вдало чи не дуже...

Вподобав струни срібного литва,
розлогість замороженого саду.
У місячному світлі ожива
іскристі ці шедеври і принади.

Різдвяний спогад свічкою тече
по пальцях. Мамин голос гріє душу.
Ти схаменися, хлопче!.. Не втечеш
від того, що і так прожити мусиш.

Ось чарівна закінчилася ніч.
Розтанули дитинства витинанки...
Я так і не збагну, у чому річ?
Чому в волоссі срібло в мене??

Мамко!..

http://maysterni.com/publication.php?id=85206

картина литовского художника Чюрлёниса из цикла "Зима"