Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:
Ніяковіють пізні хризантеми
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.
Мене викреслив світ з електр
Прискорює час свій політ, -
Дощами знебарвлене листя
Лягає на мокрий граніт.
Під ноги каштанів холодних
Спадають утомлені дні
І тонуть у сірій безодні
Знайомих будинків вогні.
аж до відчаю
звільнений свій голос
не упізнаю
зблиски сонця морем
наче у раю
прийдеш поговорим
про любов мою
Палітра болю,
Гірка соната
Моїх провин.
Собі забути
Я не дозволю,
Як про надію
Грав клавесин.
перетрушує душі
у храмах.
Скільки є диваків,
що вимірюють серце
у грамах...
Він великий знавець
перевтілення
Годинники часів Ель Греко,
В непередбачуваній змові,
Немов мурахи по смереках.
В сонетні форми невмирущі,
Хрестоматійні,гарячкові,
Як стукіт ніг цукровій гущі
У душу приносить зажуру та щем, -
Краплини малюють на мокрому склі
Лиш згадки про літо, що згасло в імлі.
Ховається в мжичці сплетіння доріг
І ти оминаєш хатинний поріг.
Сьогодні негодою змучений світ
Шукає до сві
через усякі синоніми перепон
зринає і пробирає
у місцях несподіваних
мовби світло що
переливається через тріщини
в оболонках
рухомих і нерухомих
Жменя бісеру за пінту злота
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
L’Америка, L’Америка, L’Америка
L’Америка, L’Америка, L’Америка
Агов, люде, що такі сумні?
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
Я порину у край німоти,
У країну мовчання, що гірше,
Ніж відсутність чіткої мети.
Я полину у поле розлуки,
У степи розставань і страждань,
У ліси невимовної муки,
Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
А в
Квіти із далекого дитинства,
Що росли в садку і попідтинню.
Майже до зими цвіли жаринки.
Пестили їх сонця ніжні бризки.
Звісно, поки гомін дня не стихне.
До душі припали чорнобривці,
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.
Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Пастиш на зиму
де сніг у вітрини пнеться, зростається з чобітком,
я раптом зайшла побути в сучасній химерній казці,
де все чи навспак, чи просто у горлі стає клубком.
Зустріла на розі Кая. Він Герді купив троянди,
грейпфрути і мандарини (у Раї тихцем зірвав)…
Напевно, щасливий, Каю? Твоя недалека любка
фарбує тонке волосся, наївно пряде слова…
Вульгарна і гордовита. Життя її – мила скелька.
Шматок одламає з серця – і в пекло підкине дров.
А геть непристойне міні підлазить доверху часто.
Тимчасом у світі різко on змінюється на of…
І байдуже: девальвує, холоне від’ємне сальдо,
пусті, до дірок, до трему традиції, етикет.
То що тобі зварить Герда? До м’яса наріже нігті.
І що не напише Герда, то знатиме Internet.
Ви будете довго жити на гроші старої бабці,
аж поки вона од віку та бідності не помре.
А далі по-королівському підете позичати:
у рідних – на суші-бари, у друзів – на каберне.
Урешті приб’єтесь інде під білі гримкі ворота.
І біла красива пані відчинить їх, підійде:
- Як, Гердо, марніє личком оцей твій коханий хлопчик.
Ти, певно, його на світі не дуже то й бережеш?
Пропалений голос Герди з дитячим лунким акцентом
зірветься на іронічність і сплюне слова з душі:
- А ти за ним, королево, не бідкалась, не тужила,
якщо відпустила швидко? Тепер він, як бачиш, мій.
У нас хоч по хаті діти, неначе веселі миші,
а в тебе, у недоріки, самотній палац, мов зруб.
То, може, не чванься? Дай нам по жмені чудес і срібла,
каміння із кімберліту і трійко-четвірко слуг?
Шиншилу і горностая, песця або чорнобурку…
Навіщо тобі ці лахи? Старіти ось-ось почнеш.
Уже й не знайомий пафос. Не ходиш на пінні паті.
Не носиш тигрове боді, горжетку а чи кашне.
Чи досі, мене цікавить, тобі за високі сани
чіпляються чиїсь каї та герди ідуть услід?
Чи, може, твої холодні безкраї хижацькі очі
уже не горять, а тільки полискує синій лід?
Ти, люба, фригідна, певно. Стоїш і лукавиш тихо.
А може, ще й божевільна? Спустити б лише собак!
Я з подругами шепталась, що ти снігом удавилась.
І ми реготали дико. Ти й не подавала знак.
Напевно, відмерзла зовсім? Лапландія – це не Мальта.
А нас ніжить кримське сонце вже декілька довгих літ.
Мій Кай! Він такий чуттєвий, усе ще слова складає,
забувши про тебе й вічність, цілує мені живіт…
Ми разом, ти чуєш, разом! І так буде аж до скону!
Чого ти стоїш, небого? Де віхола? Де мороз?
Ось Кай. Він перед тобою тримає мене за руку.
- Я бачу. Це не суттєво. Це звичка або невроз.
Бери, Гердо, все, що хочеш, – каміння, хутро та шкіру.
А дітям я бабу сніжну до вечора заліплю.
Десь чула, твій фетиш – гроші, колеги твої – моделі;
обкладинки помічала з тобою у стилі ню…
І Кай тобі це дозволив?
- Поет Кай, та без роботи.
А діти завжди голодні, зарюмсані чи сумні.
- Ти їм прочитала казку? Водила хоч раз у школу?
- Якщо таки любиш Кая, поможеш їм і мені!
- Ні, Гердо, у мене зими у лімфі, в гемоглобіні.
А діти, загравшись, раптом розтоплять се на вогні.
Або я й сама розтану, помітивши білокрів’я.
Або я сама розтану, приклавши бліде чоло
до тих, хто клепсидру, книгу жадає, але не просить.
Усе-бо душа за Каєм, гіркава, що б не було…
В земному житті багато неправильного, на правду.
Я сани відтоді, певно, не брала в путь ані раз,
ні оленя, ані сарни. Ходила собі у мандри.
Бувала у вашім місті, але обминала вас…
Я стала б, мабуть, такою ж, як ти, кольорова Барбі…
Я стала б, мабуть, такою ж, якби не сніги й не Кай…
Звичайно, він буде жити з такою, як ти, а нишком –
шукати слова на вічність. Поремствуй і привикай.
Немає в житті такого, що б я не дала заради.
У тебе ж бо задля нього, крім нього, давно нема.
Засни й не турбуйся більше. Він буде не твій з тобою.
Від мене ж йому з учора під вікна прийшла зима…
Я вийшла із казки. Піша. Розхристана й невідома.
Уверх покотились небом три яблука, дві зорі…
Я знала, що не забуду, я знала, що королева…
Що герди і каї поряд ідуть по моїй землі…
2012
ІНТЕРПРЕТАЦІЇ СЮЖЕТУ Й ОБРАЗІВ «СНІГОВОЇ КОРОЛЕВИ»
Колись Андерсенова «Снігова королева» вважалася надбанням власне національної культури Данії, тепер із аналогічною назвою є ряд творів у різних видах і жанрах мистецтв.
У 1928 р. композитор Ігор Стравінський написав балет-алегорію «Поцілунок феї». В основу лібрето було покладено сюжетні мотиви казки Г. Андерсена «Снігова королева».
Першим екранізував популярну казку режисер Лев Атаманов (СРСР). Мультфільм «Снігова королева», що вийшов на екрани в 1957 р., став класикою світового кінематографа. У 1966 р. – екранізував Геннадій Казанський. Роль королеви виконала популярна в 60-і роки ХХ століття актриса Наталя Клімова. У 1986 р. з інтерпретацією виступив режисер Микола Олександрович – «Таємниця Снігової королеви». Головну героїню, а це, не залежно від інтерпретації, не позитивна Герда, а жорстока Снігова Королева, зіграла Аліса Фрейндліх. Що покликало відомих діячів кіно в дитячу казку? Можливо, в цьому і полягає одна з таємниць «Снігової королеви» ... Спеціально для «Таємниці...» було написано багато чудових пісень, тому її можна назвати наймузичнішою з усіх кіноверсій.
У заокеанській анімаційної «Помсти Снігової королеви» від літературного сюжету не залишилося й сліду (хіба,персонажі ті ж – хлопчик, дівчинка, північний олень…)
У 2002 р. виникла чергова, п’ята спроба інтерпретувати сюжет: ідеї об’єднали кінематографісти США, Великобританії, Канади та Німеччини. Королівську партію виконала Бріджит Фонда. У цій версії Герда і її батько мають невеликий готель, після трагічної смерті матері дівчинку рятує дружба з юнаком Каєм. Якось уночі до готелю приїжджає, загорнувшись в хутра і прикрашена діамантами, невідома гостя. Наступного дня вона зникає, а разом із нею – Кай. І тоді Герда, як і належить, вирушає на пошуки коханого...
«Снігова королева» російською – у XX ст. – це мюзикл, що синтезував усе: і оперету, і цирк, і балет. Проект у 1995 р. здійснив поет і композитор Андрій Морсін. В українському однойменному мюзиклі головну роль виконала Лайма Вайкуле, категорично не згодна з тими, хто вважає її героїню негативним персонажем.
В ексцентричній театральній постановці «На вихід із валізою» колишнього лідера рок-гурту «Звуки Му», Петра Мамонова, Снігова королева в срібному гідрокостюмі й окулярах їздила на лижах по сцені; Кай – чоловік з валізою, а Герда – повія... «Снігову королеву» Петра Мамонова критики визнали «найскандальнішою арт-дією» Москви в 2004 р.
Ім’я американської письменниці Джоан Віндж щойно стало відомим в Україні: її найпопулярніший роман, таки «Снігова королева», відзначений премією «Х’юго», відомий шанувальникам американської фантастики. У ХХ столітті досить відомою була "Снігова королева" Є.Шварца - казка Шварца.
На створення постмодерного іронічного твору мене надихнули любов до зими, до дітей, ілюстрації В.Єрка і світлини О.Котенка, а ще, звісно, класична музика, один прикольний випадок із життя (куди без них?).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
