Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Пастиш на зиму
де сніг у вітрини пнеться, зростається з чобітком,
я раптом зайшла побути в сучасній химерній казці,
де все чи навспак, чи просто у горлі стає клубком.
Зустріла на розі Кая. Він Герді купив троянди,
грейпфрути і мандарини (у Раї тихцем зірвав)…
Напевно, щасливий, Каю? Твоя недалека любка
фарбує тонке волосся, наївно пряде слова…
Вульгарна і гордовита. Життя її – мила скелька.
Шматок одламає з серця – і в пекло підкине дров.
А геть непристойне міні підлазить доверху часто.
Тимчасом у світі різко on змінюється на of…
І байдуже: девальвує, холоне від’ємне сальдо,
пусті, до дірок, до трему традиції, етикет.
То що тобі зварить Герда? До м’яса наріже нігті.
І що не напише Герда, то знатиме Internet.
Ви будете довго жити на гроші старої бабці,
аж поки вона од віку та бідності не помре.
А далі по-королівському підете позичати:
у рідних – на суші-бари, у друзів – на каберне.
Урешті приб’єтесь інде під білі гримкі ворота.
І біла красива пані відчинить їх, підійде:
- Як, Гердо, марніє личком оцей твій коханий хлопчик.
Ти, певно, його на світі не дуже то й бережеш?
Пропалений голос Герди з дитячим лунким акцентом
зірветься на іронічність і сплюне слова з душі:
- А ти за ним, королево, не бідкалась, не тужила,
якщо відпустила швидко? Тепер він, як бачиш, мій.
У нас хоч по хаті діти, неначе веселі миші,
а в тебе, у недоріки, самотній палац, мов зруб.
То, може, не чванься? Дай нам по жмені чудес і срібла,
каміння із кімберліту і трійко-четвірко слуг?
Шиншилу і горностая, песця або чорнобурку…
Навіщо тобі ці лахи? Старіти ось-ось почнеш.
Уже й не знайомий пафос. Не ходиш на пінні паті.
Не носиш тигрове боді, горжетку а чи кашне.
Чи досі, мене цікавить, тобі за високі сани
чіпляються чиїсь каї та герди ідуть услід?
Чи, може, твої холодні безкраї хижацькі очі
уже не горять, а тільки полискує синій лід?
Ти, люба, фригідна, певно. Стоїш і лукавиш тихо.
А може, ще й божевільна? Спустити б лише собак!
Я з подругами шепталась, що ти снігом удавилась.
І ми реготали дико. Ти й не подавала знак.
Напевно, відмерзла зовсім? Лапландія – це не Мальта.
А нас ніжить кримське сонце вже декілька довгих літ.
Мій Кай! Він такий чуттєвий, усе ще слова складає,
забувши про тебе й вічність, цілує мені живіт…
Ми разом, ти чуєш, разом! І так буде аж до скону!
Чого ти стоїш, небого? Де віхола? Де мороз?
Ось Кай. Він перед тобою тримає мене за руку.
- Я бачу. Це не суттєво. Це звичка або невроз.
Бери, Гердо, все, що хочеш, – каміння, хутро та шкіру.
А дітям я бабу сніжну до вечора заліплю.
Десь чула, твій фетиш – гроші, колеги твої – моделі;
обкладинки помічала з тобою у стилі ню…
І Кай тобі це дозволив?
- Поет Кай, та без роботи.
А діти завжди голодні, зарюмсані чи сумні.
- Ти їм прочитала казку? Водила хоч раз у школу?
- Якщо таки любиш Кая, поможеш їм і мені!
- Ні, Гердо, у мене зими у лімфі, в гемоглобіні.
А діти, загравшись, раптом розтоплять се на вогні.
Або я й сама розтану, помітивши білокрів’я.
Або я сама розтану, приклавши бліде чоло
до тих, хто клепсидру, книгу жадає, але не просить.
Усе-бо душа за Каєм, гіркава, що б не було…
В земному житті багато неправильного, на правду.
Я сани відтоді, певно, не брала в путь ані раз,
ні оленя, ані сарни. Ходила собі у мандри.
Бувала у вашім місті, але обминала вас…
Я стала б, мабуть, такою ж, як ти, кольорова Барбі…
Я стала б, мабуть, такою ж, якби не сніги й не Кай…
Звичайно, він буде жити з такою, як ти, а нишком –
шукати слова на вічність. Поремствуй і привикай.
Немає в житті такого, що б я не дала заради.
У тебе ж бо задля нього, крім нього, давно нема.
Засни й не турбуйся більше. Він буде не твій з тобою.
Від мене ж йому з учора під вікна прийшла зима…
Я вийшла із казки. Піша. Розхристана й невідома.
Уверх покотились небом три яблука, дві зорі…
Я знала, що не забуду, я знала, що королева…
Що герди і каї поряд ідуть по моїй землі…
2012
ІНТЕРПРЕТАЦІЇ СЮЖЕТУ Й ОБРАЗІВ «СНІГОВОЇ КОРОЛЕВИ»
Колись Андерсенова «Снігова королева» вважалася надбанням власне національної культури Данії, тепер із аналогічною назвою є ряд творів у різних видах і жанрах мистецтв.
У 1928 р. композитор Ігор Стравінський написав балет-алегорію «Поцілунок феї». В основу лібрето було покладено сюжетні мотиви казки Г. Андерсена «Снігова королева».
Першим екранізував популярну казку режисер Лев Атаманов (СРСР). Мультфільм «Снігова королева», що вийшов на екрани в 1957 р., став класикою світового кінематографа. У 1966 р. – екранізував Геннадій Казанський. Роль королеви виконала популярна в 60-і роки ХХ століття актриса Наталя Клімова. У 1986 р. з інтерпретацією виступив режисер Микола Олександрович – «Таємниця Снігової королеви». Головну героїню, а це, не залежно від інтерпретації, не позитивна Герда, а жорстока Снігова Королева, зіграла Аліса Фрейндліх. Що покликало відомих діячів кіно в дитячу казку? Можливо, в цьому і полягає одна з таємниць «Снігової королеви» ... Спеціально для «Таємниці...» було написано багато чудових пісень, тому її можна назвати наймузичнішою з усіх кіноверсій.
У заокеанській анімаційної «Помсти Снігової королеви» від літературного сюжету не залишилося й сліду (хіба,персонажі ті ж – хлопчик, дівчинка, північний олень…)
У 2002 р. виникла чергова, п’ята спроба інтерпретувати сюжет: ідеї об’єднали кінематографісти США, Великобританії, Канади та Німеччини. Королівську партію виконала Бріджит Фонда. У цій версії Герда і її батько мають невеликий готель, після трагічної смерті матері дівчинку рятує дружба з юнаком Каєм. Якось уночі до готелю приїжджає, загорнувшись в хутра і прикрашена діамантами, невідома гостя. Наступного дня вона зникає, а разом із нею – Кай. І тоді Герда, як і належить, вирушає на пошуки коханого...
«Снігова королева» російською – у XX ст. – це мюзикл, що синтезував усе: і оперету, і цирк, і балет. Проект у 1995 р. здійснив поет і композитор Андрій Морсін. В українському однойменному мюзиклі головну роль виконала Лайма Вайкуле, категорично не згодна з тими, хто вважає її героїню негативним персонажем.
В ексцентричній театральній постановці «На вихід із валізою» колишнього лідера рок-гурту «Звуки Му», Петра Мамонова, Снігова королева в срібному гідрокостюмі й окулярах їздила на лижах по сцені; Кай – чоловік з валізою, а Герда – повія... «Снігову королеву» Петра Мамонова критики визнали «найскандальнішою арт-дією» Москви в 2004 р.
Ім’я американської письменниці Джоан Віндж щойно стало відомим в Україні: її найпопулярніший роман, таки «Снігова королева», відзначений премією «Х’юго», відомий шанувальникам американської фантастики. У ХХ столітті досить відомою була "Снігова королева" Є.Шварца - казка Шварца.
На створення постмодерного іронічного твору мене надихнули любов до зими, до дітей, ілюстрації В.Єрка і світлини О.Котенка, а ще, звісно, класична музика, один прикольний випадок із життя (куди без них?).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
