Як визріє думка і слово жагуче
Зневірену душу до дна пропече,
Тоді лиш завважу я ношу пекучу,
Що доля мені завдала на плече.
Та я не питаю, а доля не каже,
Чому такий жереб дістався мені,
Бо що моє серце нового розкаже,
Аби звеселилися будні сумні?
А будні гудуть в небуденній напрузі,
Вирують, клекочуть і б'ють без жалю.
І зраджують підло ціловані друзі,
Чужому підносячи дань королю.
Згрібають, як мотлох, вчорашніх кумирів
З гнилих п'єдесталів їх дутих імен
І, вибивши пил з перешитих мундирів,
Їх місце займає "крутий" бізнесмен.
А нас розважають верховним вертепом,
Де ролі розписано всі наперед.
Годують "попсою", і роком, і репом,
Ще й димом ядучих чужих сигарет.
А люд вигиба! Вижива, хто як може,
І щиро не вірить в чесноти еліт.
Моралі вівтар заплювали вельможі,
Що в черзі стоять біля райських воріт.
Вельможні панове! Поважна старшино!
Колишні і чинні - байдуже які,
На вас же молилася вся Україна,
А ви так спаплюжили клятви палкі!
Отямтеся, блудні, та йдіть собі з миром
Вивчати історію древніх еліт.
А нація вийде на нові обшири,
Туди, де гуртується звільнений світ.