
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.29
05:46
Прогриміли вибухи і зразу
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
2025.08.28
22:01
Крізь хмару тютюнового диму
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
2025.08.28
21:43
Із Бориса Заходера
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
2025.08.28
19:27
Цар москальський скликав кодло все на раду.
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
2025.08.28
06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
2025.08.28
00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
2025.08.27
21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
2025.08.27
17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
2025.08.27
12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
2025.08.27
11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
2025.08.27
09:15
Заплющую очі та, аж важко повірити,
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
2025.08.26
21:33
Ти - груднева, ти - холодна зима,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
2025.08.26
11:52
Дзуміє тиша. В класі нічичирк.
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
2025.08.26
05:38
Великий гріх читати мало,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
2025.08.25
21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Осяяння осінню" (1997)
Трилисник
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трилисник
* * *
Осене –
Моя золота трикрапка
В кінці архаїчної фрази…
* * *
Цей вересень
Такий похмуровидий,
Такий небалакучий!
* * *
Заховаюсь
Під осіннім листям,
Гострі наїжачивши голки.
* * *
Ластівко,
Збираючись в дорогу,
Не забудь сльозу з мого вікна.
* * *
Цикади
Заховались у траві,
А голоси зосталися зі мною.
* * *
Відцвіло,
Відбуяло літо –
Скільки в чубі моїм сивини!
* * *
За містом
Палять картоплиння –
Мені ж запахло втраченим селом.
* * *
Собачка
Женеться за котиполем,
Прийнявши його за сусідську кицьку.
* * *
Побільшало
Роси на лопухах –
Як рясно цього вересня вродило!
04.09.1997
* * *
Мінор, такий мінор…
А я зібрався
Порядок навести в душі і лад.
* * *
Надходить зливоплач
І зайчик сонячний
Замаскувався під листок пожовклий.
* * *
Гострий – аж колеться! – вітер
Розчісує ковилову
Гриву Провальського степу.
* * *
Я рання пташка…
Ще до перших півнів
Творю тихцем своє «ку-ку-рі-ку».
* * *
Ніяк не насмілюся
В сивої осені
Крихітку мудрості попросити.
* * *
Я не побачив
У твоїх зіницях
Себе самого…
07.09.1997
* * *
Опівночі
Від гавкоту проснувся –
Ледь не загавкав сам від самоти.
* * *
Все холодніше в серці –
Кров осіння
Загусла й зледачіла.
* * *
Цілуй мене…
Мої вуста пошерхлі
Зволожаться від присмаку сльози.
* * *
В порожньому гнізді
На осокорі
Пожовклий усамітнився листок.
* * *
В далекому селі
У Верхосуллі
Мене згадали: легко так гикнулось.
* * *
Вночі був дощ…
На мокрій павутині
Дрижить такий маленький павучок.
09.09.1997
* * *
Цей дуб старий,
Мов Нестор-літописець, –
На кожному листочкові сказання…
* * *
– Агов! – кричу,
А відгуку немає.
Немає броду. Берега нема.
* * *
Гіркий полин.
У сивій ковилі
Зітхає вітер гірко і невтішно.
вересень 1997
* * *
В скверику,
Продутому вітрами,
Вилягла знесилено трава.
* * *
Падають каштани…
Аж асфальт
Холодно потріскує, мов крига.
* * *
Водограй…
Прозоре павутиння
Заплелося в струмені фонтана.
* * *
О, синіє обрій,
О, сивіє
Далина безкрая. Осеніє…
10.09.1997
* * *
Шукаю в долині
Загублену в часі криницю –
Знаходжу схололе пташине гніздо.
* * *
В очеретах полощуться качки –
Відмивши крила,
Полетять у вирій.
* * *
Вітрила хмар
Набрякли від роси
Небесної – обвисли нерухомо.
* * *
Куди пливти?
Панує мертвий штиль –
Перепочинок перед ураганом.
осінь 1997
* * *
Така гнітюча тиша…
Та хоча б
Цвіркун озвався на моє безсоння!
* * *
Застрайкували
Всі мої годинники…
Година котра і яка епоха?
* * *
Зварю зелений борщ,
Покличу в гості дощика –
Удвох і пообідаємо смачно…
11.09.1997
* * *
При чарці – говори.
При чаші – слухай.
А при сулії краще помовчи!
* * *
Не тіш себе любов’ю спідтишка –
То ж крадене! Невдовзі доведеться
Відмолювати гріх перед Всевишнім.
* * *
Вернись до себе здалеку, з вершин,
Підкорених тобою необачно
На день чи два. Поразка неминуча!
* * *
У вирубанім лісі
Між пеньками
Блукає привид зниклого «Ау!»
* * *
На плесі щука сплеснула –
Вже скоро
Закрижаніє річка нешвидка.
* * *
Дочасно вичахло тепло.
Рухлива білка – вивірка прудка
Поживу носить у своє дупельце.
* * *
Полегшено зітхнули явори
Після грози. Стихія вгомонилась.
При місяці читаю Такубоку.
* * *
В чорнозем української поезії
Посію екзотичне зерно – «хокку»,
Привезене з японських островів.
* * *
Рядок – мов грядка:
Те, що ти посіяв,
Повинно прорости і зацвісти…
* * *
Стежки перетворились в рівчаки,
Наповнені водою дощовою, –
Біжать з гори наввипередки.
* * *
Калини жар
Обігріва повітря
І сушить листя, трави і мохи.
* * *
Кажу собі:
Ця осінь – не остання
В календарі. Надійся і люби!
* * *
Пора спочити.
День такий короткий,
А ніч як вічність, Господи, прости…
* * *
Перетрудилась муза –
Навіть голос
Охрипнув: ні словечка не сказати.
17.09.1997
* * *
Куди веде
Оця сумна дорога,
Що поросла колючим споришем?
* * *
На хатню стріху
Впала срібна крапля
Й по золотій соломинці скотилась.
* * *
Іду до тебе,
Мій наступний роче,
З дитинства йду, по долі навпрошки.
* * *
Літак-пенсіонер
В міському сквері
Про небо дітлахам розповідає.
* * *
Розминулися в часі
Жовтогарячі жерделі
З фіолетовим дивом слив.
* * *
Це б до лісу, до лісу……
Стежки до квітучих черемух
Заховав листопад.
* * *
Річка витекла в небо
І сонце, мов човен, пливе
По блакитному плесу.
1997
Осене –
Моя золота трикрапка
В кінці архаїчної фрази…
* * *
Цей вересень
Такий похмуровидий,
Такий небалакучий!
* * *
Заховаюсь
Під осіннім листям,
Гострі наїжачивши голки.
* * *
Ластівко,
Збираючись в дорогу,
Не забудь сльозу з мого вікна.
* * *
Цикади
Заховались у траві,
А голоси зосталися зі мною.
* * *
Відцвіло,
Відбуяло літо –
Скільки в чубі моїм сивини!
* * *
За містом
Палять картоплиння –
Мені ж запахло втраченим селом.
* * *
Собачка
Женеться за котиполем,
Прийнявши його за сусідську кицьку.
* * *
Побільшало
Роси на лопухах –
Як рясно цього вересня вродило!
04.09.1997
* * *
Мінор, такий мінор…
А я зібрався
Порядок навести в душі і лад.
* * *
Надходить зливоплач
І зайчик сонячний
Замаскувався під листок пожовклий.
* * *
Гострий – аж колеться! – вітер
Розчісує ковилову
Гриву Провальського степу.
* * *
Я рання пташка…
Ще до перших півнів
Творю тихцем своє «ку-ку-рі-ку».
* * *
Ніяк не насмілюся
В сивої осені
Крихітку мудрості попросити.
* * *
Я не побачив
У твоїх зіницях
Себе самого…
07.09.1997
* * *
Опівночі
Від гавкоту проснувся –
Ледь не загавкав сам від самоти.
* * *
Все холодніше в серці –
Кров осіння
Загусла й зледачіла.
* * *
Цілуй мене…
Мої вуста пошерхлі
Зволожаться від присмаку сльози.
* * *
В порожньому гнізді
На осокорі
Пожовклий усамітнився листок.
* * *
В далекому селі
У Верхосуллі
Мене згадали: легко так гикнулось.
* * *
Вночі був дощ…
На мокрій павутині
Дрижить такий маленький павучок.
09.09.1997
* * *
Цей дуб старий,
Мов Нестор-літописець, –
На кожному листочкові сказання…
* * *
– Агов! – кричу,
А відгуку немає.
Немає броду. Берега нема.
* * *
Гіркий полин.
У сивій ковилі
Зітхає вітер гірко і невтішно.
вересень 1997
* * *
В скверику,
Продутому вітрами,
Вилягла знесилено трава.
* * *
Падають каштани…
Аж асфальт
Холодно потріскує, мов крига.
* * *
Водограй…
Прозоре павутиння
Заплелося в струмені фонтана.
* * *
О, синіє обрій,
О, сивіє
Далина безкрая. Осеніє…
10.09.1997
* * *
Шукаю в долині
Загублену в часі криницю –
Знаходжу схололе пташине гніздо.
* * *
В очеретах полощуться качки –
Відмивши крила,
Полетять у вирій.
* * *
Вітрила хмар
Набрякли від роси
Небесної – обвисли нерухомо.
* * *
Куди пливти?
Панує мертвий штиль –
Перепочинок перед ураганом.
осінь 1997
* * *
Така гнітюча тиша…
Та хоча б
Цвіркун озвався на моє безсоння!
* * *
Застрайкували
Всі мої годинники…
Година котра і яка епоха?
* * *
Зварю зелений борщ,
Покличу в гості дощика –
Удвох і пообідаємо смачно…
11.09.1997
* * *
При чарці – говори.
При чаші – слухай.
А при сулії краще помовчи!
* * *
Не тіш себе любов’ю спідтишка –
То ж крадене! Невдовзі доведеться
Відмолювати гріх перед Всевишнім.
* * *
Вернись до себе здалеку, з вершин,
Підкорених тобою необачно
На день чи два. Поразка неминуча!
* * *
У вирубанім лісі
Між пеньками
Блукає привид зниклого «Ау!»
* * *
На плесі щука сплеснула –
Вже скоро
Закрижаніє річка нешвидка.
* * *
Дочасно вичахло тепло.
Рухлива білка – вивірка прудка
Поживу носить у своє дупельце.
* * *
Полегшено зітхнули явори
Після грози. Стихія вгомонилась.
При місяці читаю Такубоку.
* * *
В чорнозем української поезії
Посію екзотичне зерно – «хокку»,
Привезене з японських островів.
* * *
Рядок – мов грядка:
Те, що ти посіяв,
Повинно прорости і зацвісти…
* * *
Стежки перетворились в рівчаки,
Наповнені водою дощовою, –
Біжать з гори наввипередки.
* * *
Калини жар
Обігріва повітря
І сушить листя, трави і мохи.
* * *
Кажу собі:
Ця осінь – не остання
В календарі. Надійся і люби!
* * *
Пора спочити.
День такий короткий,
А ніч як вічність, Господи, прости…
* * *
Перетрудилась муза –
Навіть голос
Охрипнув: ні словечка не сказати.
17.09.1997
* * *
Куди веде
Оця сумна дорога,
Що поросла колючим споришем?
* * *
На хатню стріху
Впала срібна крапля
Й по золотій соломинці скотилась.
* * *
Іду до тебе,
Мій наступний роче,
З дитинства йду, по долі навпрошки.
* * *
Літак-пенсіонер
В міському сквері
Про небо дітлахам розповідає.
* * *
Розминулися в часі
Жовтогарячі жерделі
З фіолетовим дивом слив.
* * *
Це б до лісу, до лісу……
Стежки до квітучих черемух
Заховав листопад.
* * *
Річка витекла в небо
І сонце, мов човен, пливе
По блакитному плесу.
1997
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію