Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості — вони джерела,
які і напувають, які й біжать
мелодією думок а капела,
розмиваючи тиху благодать
западин лагідного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,
які і напувають, які й біжать
мелодією думок а капела,
розмиваючи тиху благодать
западин лагідного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Осяяння осінню" (1997)
Трилисник
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трилисник
* * *
Осене –
Моя золота трикрапка
В кінці архаїчної фрази…
* * *
Цей вересень
Такий похмуровидий,
Такий небалакучий!
* * *
Заховаюсь
Під осіннім листям,
Гострі наїжачивши голки.
* * *
Ластівко,
Збираючись в дорогу,
Не забудь сльозу з мого вікна.
* * *
Цикади
Заховались у траві,
А голоси зосталися зі мною.
* * *
Відцвіло,
Відбуяло літо –
Скільки в чубі моїм сивини!
* * *
За містом
Палять картоплиння –
Мені ж запахло втраченим селом.
* * *
Собачка
Женеться за котиполем,
Прийнявши його за сусідську кицьку.
* * *
Побільшало
Роси на лопухах –
Як рясно цього вересня вродило!
04.09.1997
* * *
Мінор, такий мінор…
А я зібрався
Порядок навести в душі і лад.
* * *
Надходить зливоплач
І зайчик сонячний
Замаскувався під листок пожовклий.
* * *
Гострий – аж колеться! – вітер
Розчісує ковилову
Гриву Провальського степу.
* * *
Я рання пташка…
Ще до перших півнів
Творю тихцем своє «ку-ку-рі-ку».
* * *
Ніяк не насмілюся
В сивої осені
Крихітку мудрості попросити.
* * *
Я не побачив
У твоїх зіницях
Себе самого…
07.09.1997
* * *
Опівночі
Від гавкоту проснувся –
Ледь не загавкав сам від самоти.
* * *
Все холодніше в серці –
Кров осіння
Загусла й зледачіла.
* * *
Цілуй мене…
Мої вуста пошерхлі
Зволожаться від присмаку сльози.
* * *
В порожньому гнізді
На осокорі
Пожовклий усамітнився листок.
* * *
В далекому селі
У Верхосуллі
Мене згадали: легко так гикнулось.
* * *
Вночі був дощ…
На мокрій павутині
Дрижить такий маленький павучок.
09.09.1997
* * *
Цей дуб старий,
Мов Нестор-літописець, –
На кожному листочкові сказання…
* * *
– Агов! – кричу,
А відгуку немає.
Немає броду. Берега нема.
* * *
Гіркий полин.
У сивій ковилі
Зітхає вітер гірко і невтішно.
вересень 1997
* * *
В скверику,
Продутому вітрами,
Вилягла знесилено трава.
* * *
Падають каштани…
Аж асфальт
Холодно потріскує, мов крига.
* * *
Водограй…
Прозоре павутиння
Заплелося в струмені фонтана.
* * *
О, синіє обрій,
О, сивіє
Далина безкрая. Осеніє…
10.09.1997
* * *
Шукаю в долині
Загублену в часі криницю –
Знаходжу схололе пташине гніздо.
* * *
В очеретах полощуться качки –
Відмивши крила,
Полетять у вирій.
* * *
Вітрила хмар
Набрякли від роси
Небесної – обвисли нерухомо.
* * *
Куди пливти?
Панує мертвий штиль –
Перепочинок перед ураганом.
осінь 1997
* * *
Така гнітюча тиша…
Та хоча б
Цвіркун озвався на моє безсоння!
* * *
Застрайкували
Всі мої годинники…
Година котра і яка епоха?
* * *
Зварю зелений борщ,
Покличу в гості дощика –
Удвох і пообідаємо смачно…
11.09.1997
* * *
При чарці – говори.
При чаші – слухай.
А при сулії краще помовчи!
* * *
Не тіш себе любов’ю спідтишка –
То ж крадене! Невдовзі доведеться
Відмолювати гріх перед Всевишнім.
* * *
Вернись до себе здалеку, з вершин,
Підкорених тобою необачно
На день чи два. Поразка неминуча!
* * *
У вирубанім лісі
Між пеньками
Блукає привид зниклого «Ау!»
* * *
На плесі щука сплеснула –
Вже скоро
Закрижаніє річка нешвидка.
* * *
Дочасно вичахло тепло.
Рухлива білка – вивірка прудка
Поживу носить у своє дупельце.
* * *
Полегшено зітхнули явори
Після грози. Стихія вгомонилась.
При місяці читаю Такубоку.
* * *
В чорнозем української поезії
Посію екзотичне зерно – «хокку»,
Привезене з японських островів.
* * *
Рядок – мов грядка:
Те, що ти посіяв,
Повинно прорости і зацвісти…
* * *
Стежки перетворились в рівчаки,
Наповнені водою дощовою, –
Біжать з гори наввипередки.
* * *
Калини жар
Обігріва повітря
І сушить листя, трави і мохи.
* * *
Кажу собі:
Ця осінь – не остання
В календарі. Надійся і люби!
* * *
Пора спочити.
День такий короткий,
А ніч як вічність, Господи, прости…
* * *
Перетрудилась муза –
Навіть голос
Охрипнув: ні словечка не сказати.
17.09.1997
* * *
Куди веде
Оця сумна дорога,
Що поросла колючим споришем?
* * *
На хатню стріху
Впала срібна крапля
Й по золотій соломинці скотилась.
* * *
Іду до тебе,
Мій наступний роче,
З дитинства йду, по долі навпрошки.
* * *
Літак-пенсіонер
В міському сквері
Про небо дітлахам розповідає.
* * *
Розминулися в часі
Жовтогарячі жерделі
З фіолетовим дивом слив.
* * *
Це б до лісу, до лісу……
Стежки до квітучих черемух
Заховав листопад.
* * *
Річка витекла в небо
І сонце, мов човен, пливе
По блакитному плесу.
1997
Осене –
Моя золота трикрапка
В кінці архаїчної фрази…
* * *
Цей вересень
Такий похмуровидий,
Такий небалакучий!
* * *
Заховаюсь
Під осіннім листям,
Гострі наїжачивши голки.
* * *
Ластівко,
Збираючись в дорогу,
Не забудь сльозу з мого вікна.
* * *
Цикади
Заховались у траві,
А голоси зосталися зі мною.
* * *
Відцвіло,
Відбуяло літо –
Скільки в чубі моїм сивини!
* * *
За містом
Палять картоплиння –
Мені ж запахло втраченим селом.
* * *
Собачка
Женеться за котиполем,
Прийнявши його за сусідську кицьку.
* * *
Побільшало
Роси на лопухах –
Як рясно цього вересня вродило!
04.09.1997
* * *
Мінор, такий мінор…
А я зібрався
Порядок навести в душі і лад.
* * *
Надходить зливоплач
І зайчик сонячний
Замаскувався під листок пожовклий.
* * *
Гострий – аж колеться! – вітер
Розчісує ковилову
Гриву Провальського степу.
* * *
Я рання пташка…
Ще до перших півнів
Творю тихцем своє «ку-ку-рі-ку».
* * *
Ніяк не насмілюся
В сивої осені
Крихітку мудрості попросити.
* * *
Я не побачив
У твоїх зіницях
Себе самого…
07.09.1997
* * *
Опівночі
Від гавкоту проснувся –
Ледь не загавкав сам від самоти.
* * *
Все холодніше в серці –
Кров осіння
Загусла й зледачіла.
* * *
Цілуй мене…
Мої вуста пошерхлі
Зволожаться від присмаку сльози.
* * *
В порожньому гнізді
На осокорі
Пожовклий усамітнився листок.
* * *
В далекому селі
У Верхосуллі
Мене згадали: легко так гикнулось.
* * *
Вночі був дощ…
На мокрій павутині
Дрижить такий маленький павучок.
09.09.1997
* * *
Цей дуб старий,
Мов Нестор-літописець, –
На кожному листочкові сказання…
* * *
– Агов! – кричу,
А відгуку немає.
Немає броду. Берега нема.
* * *
Гіркий полин.
У сивій ковилі
Зітхає вітер гірко і невтішно.
вересень 1997
* * *
В скверику,
Продутому вітрами,
Вилягла знесилено трава.
* * *
Падають каштани…
Аж асфальт
Холодно потріскує, мов крига.
* * *
Водограй…
Прозоре павутиння
Заплелося в струмені фонтана.
* * *
О, синіє обрій,
О, сивіє
Далина безкрая. Осеніє…
10.09.1997
* * *
Шукаю в долині
Загублену в часі криницю –
Знаходжу схололе пташине гніздо.
* * *
В очеретах полощуться качки –
Відмивши крила,
Полетять у вирій.
* * *
Вітрила хмар
Набрякли від роси
Небесної – обвисли нерухомо.
* * *
Куди пливти?
Панує мертвий штиль –
Перепочинок перед ураганом.
осінь 1997
* * *
Така гнітюча тиша…
Та хоча б
Цвіркун озвався на моє безсоння!
* * *
Застрайкували
Всі мої годинники…
Година котра і яка епоха?
* * *
Зварю зелений борщ,
Покличу в гості дощика –
Удвох і пообідаємо смачно…
11.09.1997
* * *
При чарці – говори.
При чаші – слухай.
А при сулії краще помовчи!
* * *
Не тіш себе любов’ю спідтишка –
То ж крадене! Невдовзі доведеться
Відмолювати гріх перед Всевишнім.
* * *
Вернись до себе здалеку, з вершин,
Підкорених тобою необачно
На день чи два. Поразка неминуча!
* * *
У вирубанім лісі
Між пеньками
Блукає привид зниклого «Ау!»
* * *
На плесі щука сплеснула –
Вже скоро
Закрижаніє річка нешвидка.
* * *
Дочасно вичахло тепло.
Рухлива білка – вивірка прудка
Поживу носить у своє дупельце.
* * *
Полегшено зітхнули явори
Після грози. Стихія вгомонилась.
При місяці читаю Такубоку.
* * *
В чорнозем української поезії
Посію екзотичне зерно – «хокку»,
Привезене з японських островів.
* * *
Рядок – мов грядка:
Те, що ти посіяв,
Повинно прорости і зацвісти…
* * *
Стежки перетворились в рівчаки,
Наповнені водою дощовою, –
Біжать з гори наввипередки.
* * *
Калини жар
Обігріва повітря
І сушить листя, трави і мохи.
* * *
Кажу собі:
Ця осінь – не остання
В календарі. Надійся і люби!
* * *
Пора спочити.
День такий короткий,
А ніч як вічність, Господи, прости…
* * *
Перетрудилась муза –
Навіть голос
Охрипнув: ні словечка не сказати.
17.09.1997
* * *
Куди веде
Оця сумна дорога,
Що поросла колючим споришем?
* * *
На хатню стріху
Впала срібна крапля
Й по золотій соломинці скотилась.
* * *
Іду до тебе,
Мій наступний роче,
З дитинства йду, по долі навпрошки.
* * *
Літак-пенсіонер
В міському сквері
Про небо дітлахам розповідає.
* * *
Розминулися в часі
Жовтогарячі жерделі
З фіолетовим дивом слив.
* * *
Це б до лісу, до лісу……
Стежки до квітучих черемух
Заховав листопад.
* * *
Річка витекла в небо
І сонце, мов човен, пливе
По блакитному плесу.
1997
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
