ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.08
11:14
Укотре бюся об залізобетонну стіну байдужості. Та не можна захаращувати Вибране пересічними і не завжди елементарно вичитаними текстами Олександра Сушка!
По-перше, Вибране - це обличчя порталу, який не варто перетворювати на міжсобойчик. А отже, це облич
2026.04.08
08:21
Якби не рвався навпростець
І оминав горби й баюри,
То був би вже давно кінець
Ходою зродженій зажурі.
Якби дослухався порад
Людей досвідчених і мудрих,
То не вертав би вік назад
Ні на зорі, ні пополудні.
І оминав горби й баюри,
То був би вже давно кінець
Ходою зродженій зажурі.
Якби дослухався порад
Людей досвідчених і мудрих,
То не вертав би вік назад
Ні на зорі, ні пополудні.
2026.04.08
06:03
Я не хочу рятувати світ,
Лізти на пекельну амбразуру.
Вже на аркуш ліг мій заповіт,
Він для більшості - макулатура.
Я не буду бігти навздогін
Тим, хто переміг і дні, і ночі.
Світ, неначе той невтомний млин,
Лізти на пекельну амбразуру.
Вже на аркуш ліг мій заповіт,
Він для більшості - макулатура.
Я не буду бігти навздогін
Тим, хто переміг і дні, і ночі.
Світ, неначе той невтомний млин,
2026.04.07
22:03
К-оли туман в ярах, як дим застиг,
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
2026.04.07
20:39
валандався усяко шлявся
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
2026.04.07
20:06
як апокаліпсис минеться
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
04.26
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
04.26
2026.04.07
19:48
Із дзеркала витікає смисл,
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
2026.04.07
18:59
І
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
2026.04.07
18:43
І тільки уява є швидша за світло,
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
2026.04.07
18:36
Я хочу знов відчути море за вікном,
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.
Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майн
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.
Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майн
2026.04.07
11:50
Маленька, немічная ліра,
Неначе блюдце, скалка, що з тобою,
І на ній зіграть печалі світу,
Голосом її кричать од болю.
Непримітний голос, неврочистий,
Ледве чутний, і чужий на попит,
Ну і що! Та був би тільки чистий.
Ну а решта – це не мій вже кло
Неначе блюдце, скалка, що з тобою,
І на ній зіграть печалі світу,
Голосом її кричать од болю.
Непримітний голос, неврочистий,
Ледве чутний, і чужий на попит,
Ну і що! Та був би тільки чистий.
Ну а решта – це не мій вже кло
2026.04.07
08:51
Коротка ніч і довгий день,
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
2026.04.06
19:03
не перевершити себе
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
2026.04.06
18:31
На улиці леви неспішні
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
2026.04.06
18:31
не торкаться долу
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
2026.04.06
17:06
Коли я повернусь, перший сніг долетить до землі,
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Осяяння осінню" (1997)
Трилисник
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трилисник
* * *
Осене –
Моя золота трикрапка
В кінці архаїчної фрази…
* * *
Цей вересень
Такий похмуровидий,
Такий небалакучий!
* * *
Заховаюсь
Під осіннім листям,
Гострі наїжачивши голки.
* * *
Ластівко,
Збираючись в дорогу,
Не забудь сльозу з мого вікна.
* * *
Цикади
Заховались у траві,
А голоси зосталися зі мною.
* * *
Відцвіло,
Відбуяло літо –
Скільки в чубі моїм сивини!
* * *
За містом
Палять картоплиння –
Мені ж запахло втраченим селом.
* * *
Собачка
Женеться за котиполем,
Прийнявши його за сусідську кицьку.
* * *
Побільшало
Роси на лопухах –
Як рясно цього вересня вродило!
04.09.1997
* * *
Мінор, такий мінор…
А я зібрався
Порядок навести в душі і лад.
* * *
Надходить зливоплач
І зайчик сонячний
Замаскувався під листок пожовклий.
* * *
Гострий – аж колеться! – вітер
Розчісує ковилову
Гриву Провальського степу.
* * *
Я рання пташка…
Ще до перших півнів
Творю тихцем своє «ку-ку-рі-ку».
* * *
Ніяк не насмілюся
В сивої осені
Крихітку мудрості попросити.
* * *
Я не побачив
У твоїх зіницях
Себе самого…
07.09.1997
* * *
Опівночі
Від гавкоту проснувся –
Ледь не загавкав сам від самоти.
* * *
Все холодніше в серці –
Кров осіння
Загусла й зледачіла.
* * *
Цілуй мене…
Мої вуста пошерхлі
Зволожаться від присмаку сльози.
* * *
В порожньому гнізді
На осокорі
Пожовклий усамітнився листок.
* * *
В далекому селі
У Верхосуллі
Мене згадали: легко так гикнулось.
* * *
Вночі був дощ…
На мокрій павутині
Дрижить такий маленький павучок.
09.09.1997
* * *
Цей дуб старий,
Мов Нестор-літописець, –
На кожному листочкові сказання…
* * *
– Агов! – кричу,
А відгуку немає.
Немає броду. Берега нема.
* * *
Гіркий полин.
У сивій ковилі
Зітхає вітер гірко і невтішно.
вересень 1997
* * *
В скверику,
Продутому вітрами,
Вилягла знесилено трава.
* * *
Падають каштани…
Аж асфальт
Холодно потріскує, мов крига.
* * *
Водограй…
Прозоре павутиння
Заплелося в струмені фонтана.
* * *
О, синіє обрій,
О, сивіє
Далина безкрая. Осеніє…
10.09.1997
* * *
Шукаю в долині
Загублену в часі криницю –
Знаходжу схололе пташине гніздо.
* * *
В очеретах полощуться качки –
Відмивши крила,
Полетять у вирій.
* * *
Вітрила хмар
Набрякли від роси
Небесної – обвисли нерухомо.
* * *
Куди пливти?
Панує мертвий штиль –
Перепочинок перед ураганом.
осінь 1997
* * *
Така гнітюча тиша…
Та хоча б
Цвіркун озвався на моє безсоння!
* * *
Застрайкували
Всі мої годинники…
Година котра і яка епоха?
* * *
Зварю зелений борщ,
Покличу в гості дощика –
Удвох і пообідаємо смачно…
11.09.1997
* * *
При чарці – говори.
При чаші – слухай.
А при сулії краще помовчи!
* * *
Не тіш себе любов’ю спідтишка –
То ж крадене! Невдовзі доведеться
Відмолювати гріх перед Всевишнім.
* * *
Вернись до себе здалеку, з вершин,
Підкорених тобою необачно
На день чи два. Поразка неминуча!
* * *
У вирубанім лісі
Між пеньками
Блукає привид зниклого «Ау!»
* * *
На плесі щука сплеснула –
Вже скоро
Закрижаніє річка нешвидка.
* * *
Дочасно вичахло тепло.
Рухлива білка – вивірка прудка
Поживу носить у своє дупельце.
* * *
Полегшено зітхнули явори
Після грози. Стихія вгомонилась.
При місяці читаю Такубоку.
* * *
В чорнозем української поезії
Посію екзотичне зерно – «хокку»,
Привезене з японських островів.
* * *
Рядок – мов грядка:
Те, що ти посіяв,
Повинно прорости і зацвісти…
* * *
Стежки перетворились в рівчаки,
Наповнені водою дощовою, –
Біжать з гори наввипередки.
* * *
Калини жар
Обігріва повітря
І сушить листя, трави і мохи.
* * *
Кажу собі:
Ця осінь – не остання
В календарі. Надійся і люби!
* * *
Пора спочити.
День такий короткий,
А ніч як вічність, Господи, прости…
* * *
Перетрудилась муза –
Навіть голос
Охрипнув: ні словечка не сказати.
17.09.1997
* * *
Куди веде
Оця сумна дорога,
Що поросла колючим споришем?
* * *
На хатню стріху
Впала срібна крапля
Й по золотій соломинці скотилась.
* * *
Іду до тебе,
Мій наступний роче,
З дитинства йду, по долі навпрошки.
* * *
Літак-пенсіонер
В міському сквері
Про небо дітлахам розповідає.
* * *
Розминулися в часі
Жовтогарячі жерделі
З фіолетовим дивом слив.
* * *
Це б до лісу, до лісу……
Стежки до квітучих черемух
Заховав листопад.
* * *
Річка витекла в небо
І сонце, мов човен, пливе
По блакитному плесу.
1997
Осене –
Моя золота трикрапка
В кінці архаїчної фрази…
* * *
Цей вересень
Такий похмуровидий,
Такий небалакучий!
* * *
Заховаюсь
Під осіннім листям,
Гострі наїжачивши голки.
* * *
Ластівко,
Збираючись в дорогу,
Не забудь сльозу з мого вікна.
* * *
Цикади
Заховались у траві,
А голоси зосталися зі мною.
* * *
Відцвіло,
Відбуяло літо –
Скільки в чубі моїм сивини!
* * *
За містом
Палять картоплиння –
Мені ж запахло втраченим селом.
* * *
Собачка
Женеться за котиполем,
Прийнявши його за сусідську кицьку.
* * *
Побільшало
Роси на лопухах –
Як рясно цього вересня вродило!
04.09.1997
* * *
Мінор, такий мінор…
А я зібрався
Порядок навести в душі і лад.
* * *
Надходить зливоплач
І зайчик сонячний
Замаскувався під листок пожовклий.
* * *
Гострий – аж колеться! – вітер
Розчісує ковилову
Гриву Провальського степу.
* * *
Я рання пташка…
Ще до перших півнів
Творю тихцем своє «ку-ку-рі-ку».
* * *
Ніяк не насмілюся
В сивої осені
Крихітку мудрості попросити.
* * *
Я не побачив
У твоїх зіницях
Себе самого…
07.09.1997
* * *
Опівночі
Від гавкоту проснувся –
Ледь не загавкав сам від самоти.
* * *
Все холодніше в серці –
Кров осіння
Загусла й зледачіла.
* * *
Цілуй мене…
Мої вуста пошерхлі
Зволожаться від присмаку сльози.
* * *
В порожньому гнізді
На осокорі
Пожовклий усамітнився листок.
* * *
В далекому селі
У Верхосуллі
Мене згадали: легко так гикнулось.
* * *
Вночі був дощ…
На мокрій павутині
Дрижить такий маленький павучок.
09.09.1997
* * *
Цей дуб старий,
Мов Нестор-літописець, –
На кожному листочкові сказання…
* * *
– Агов! – кричу,
А відгуку немає.
Немає броду. Берега нема.
* * *
Гіркий полин.
У сивій ковилі
Зітхає вітер гірко і невтішно.
вересень 1997
* * *
В скверику,
Продутому вітрами,
Вилягла знесилено трава.
* * *
Падають каштани…
Аж асфальт
Холодно потріскує, мов крига.
* * *
Водограй…
Прозоре павутиння
Заплелося в струмені фонтана.
* * *
О, синіє обрій,
О, сивіє
Далина безкрая. Осеніє…
10.09.1997
* * *
Шукаю в долині
Загублену в часі криницю –
Знаходжу схололе пташине гніздо.
* * *
В очеретах полощуться качки –
Відмивши крила,
Полетять у вирій.
* * *
Вітрила хмар
Набрякли від роси
Небесної – обвисли нерухомо.
* * *
Куди пливти?
Панує мертвий штиль –
Перепочинок перед ураганом.
осінь 1997
* * *
Така гнітюча тиша…
Та хоча б
Цвіркун озвався на моє безсоння!
* * *
Застрайкували
Всі мої годинники…
Година котра і яка епоха?
* * *
Зварю зелений борщ,
Покличу в гості дощика –
Удвох і пообідаємо смачно…
11.09.1997
* * *
При чарці – говори.
При чаші – слухай.
А при сулії краще помовчи!
* * *
Не тіш себе любов’ю спідтишка –
То ж крадене! Невдовзі доведеться
Відмолювати гріх перед Всевишнім.
* * *
Вернись до себе здалеку, з вершин,
Підкорених тобою необачно
На день чи два. Поразка неминуча!
* * *
У вирубанім лісі
Між пеньками
Блукає привид зниклого «Ау!»
* * *
На плесі щука сплеснула –
Вже скоро
Закрижаніє річка нешвидка.
* * *
Дочасно вичахло тепло.
Рухлива білка – вивірка прудка
Поживу носить у своє дупельце.
* * *
Полегшено зітхнули явори
Після грози. Стихія вгомонилась.
При місяці читаю Такубоку.
* * *
В чорнозем української поезії
Посію екзотичне зерно – «хокку»,
Привезене з японських островів.
* * *
Рядок – мов грядка:
Те, що ти посіяв,
Повинно прорости і зацвісти…
* * *
Стежки перетворились в рівчаки,
Наповнені водою дощовою, –
Біжать з гори наввипередки.
* * *
Калини жар
Обігріва повітря
І сушить листя, трави і мохи.
* * *
Кажу собі:
Ця осінь – не остання
В календарі. Надійся і люби!
* * *
Пора спочити.
День такий короткий,
А ніч як вічність, Господи, прости…
* * *
Перетрудилась муза –
Навіть голос
Охрипнув: ні словечка не сказати.
17.09.1997
* * *
Куди веде
Оця сумна дорога,
Що поросла колючим споришем?
* * *
На хатню стріху
Впала срібна крапля
Й по золотій соломинці скотилась.
* * *
Іду до тебе,
Мій наступний роче,
З дитинства йду, по долі навпрошки.
* * *
Літак-пенсіонер
В міському сквері
Про небо дітлахам розповідає.
* * *
Розминулися в часі
Жовтогарячі жерделі
З фіолетовим дивом слив.
* * *
Це б до лісу, до лісу……
Стежки до квітучих черемух
Заховав листопад.
* * *
Річка витекла в небо
І сонце, мов човен, пливе
По блакитному плесу.
1997
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4583 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4583 seconds