Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Осяяння осінню" (1997)
Трилисник
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трилисник
* * *
Осене –
Моя золота трикрапка
В кінці архаїчної фрази…
* * *
Цей вересень
Такий похмуровидий,
Такий небалакучий!
* * *
Заховаюсь
Під осіннім листям,
Гострі наїжачивши голки.
* * *
Ластівко,
Збираючись в дорогу,
Не забудь сльозу з мого вікна.
* * *
Цикади
Заховались у траві,
А голоси зосталися зі мною.
* * *
Відцвіло,
Відбуяло літо –
Скільки в чубі моїм сивини!
* * *
За містом
Палять картоплиння –
Мені ж запахло втраченим селом.
* * *
Собачка
Женеться за котиполем,
Прийнявши його за сусідську кицьку.
* * *
Побільшало
Роси на лопухах –
Як рясно цього вересня вродило!
04.09.1997
* * *
Мінор, такий мінор…
А я зібрався
Порядок навести в душі і лад.
* * *
Надходить зливоплач
І зайчик сонячний
Замаскувався під листок пожовклий.
* * *
Гострий – аж колеться! – вітер
Розчісує ковилову
Гриву Провальського степу.
* * *
Я рання пташка…
Ще до перших півнів
Творю тихцем своє «ку-ку-рі-ку».
* * *
Ніяк не насмілюся
В сивої осені
Крихітку мудрості попросити.
* * *
Я не побачив
У твоїх зіницях
Себе самого…
07.09.1997
* * *
Опівночі
Від гавкоту проснувся –
Ледь не загавкав сам від самоти.
* * *
Все холодніше в серці –
Кров осіння
Загусла й зледачіла.
* * *
Цілуй мене…
Мої вуста пошерхлі
Зволожаться від присмаку сльози.
* * *
В порожньому гнізді
На осокорі
Пожовклий усамітнився листок.
* * *
В далекому селі
У Верхосуллі
Мене згадали: легко так гикнулось.
* * *
Вночі був дощ…
На мокрій павутині
Дрижить такий маленький павучок.
09.09.1997
* * *
Цей дуб старий,
Мов Нестор-літописець, –
На кожному листочкові сказання…
* * *
– Агов! – кричу,
А відгуку немає.
Немає броду. Берега нема.
* * *
Гіркий полин.
У сивій ковилі
Зітхає вітер гірко і невтішно.
вересень 1997
* * *
В скверику,
Продутому вітрами,
Вилягла знесилено трава.
* * *
Падають каштани…
Аж асфальт
Холодно потріскує, мов крига.
* * *
Водограй…
Прозоре павутиння
Заплелося в струмені фонтана.
* * *
О, синіє обрій,
О, сивіє
Далина безкрая. Осеніє…
10.09.1997
* * *
Шукаю в долині
Загублену в часі криницю –
Знаходжу схололе пташине гніздо.
* * *
В очеретах полощуться качки –
Відмивши крила,
Полетять у вирій.
* * *
Вітрила хмар
Набрякли від роси
Небесної – обвисли нерухомо.
* * *
Куди пливти?
Панує мертвий штиль –
Перепочинок перед ураганом.
осінь 1997
* * *
Така гнітюча тиша…
Та хоча б
Цвіркун озвався на моє безсоння!
* * *
Застрайкували
Всі мої годинники…
Година котра і яка епоха?
* * *
Зварю зелений борщ,
Покличу в гості дощика –
Удвох і пообідаємо смачно…
11.09.1997
* * *
При чарці – говори.
При чаші – слухай.
А при сулії краще помовчи!
* * *
Не тіш себе любов’ю спідтишка –
То ж крадене! Невдовзі доведеться
Відмолювати гріх перед Всевишнім.
* * *
Вернись до себе здалеку, з вершин,
Підкорених тобою необачно
На день чи два. Поразка неминуча!
* * *
У вирубанім лісі
Між пеньками
Блукає привид зниклого «Ау!»
* * *
На плесі щука сплеснула –
Вже скоро
Закрижаніє річка нешвидка.
* * *
Дочасно вичахло тепло.
Рухлива білка – вивірка прудка
Поживу носить у своє дупельце.
* * *
Полегшено зітхнули явори
Після грози. Стихія вгомонилась.
При місяці читаю Такубоку.
* * *
В чорнозем української поезії
Посію екзотичне зерно – «хокку»,
Привезене з японських островів.
* * *
Рядок – мов грядка:
Те, що ти посіяв,
Повинно прорости і зацвісти…
* * *
Стежки перетворились в рівчаки,
Наповнені водою дощовою, –
Біжать з гори наввипередки.
* * *
Калини жар
Обігріва повітря
І сушить листя, трави і мохи.
* * *
Кажу собі:
Ця осінь – не остання
В календарі. Надійся і люби!
* * *
Пора спочити.
День такий короткий,
А ніч як вічність, Господи, прости…
* * *
Перетрудилась муза –
Навіть голос
Охрипнув: ні словечка не сказати.
17.09.1997
* * *
Куди веде
Оця сумна дорога,
Що поросла колючим споришем?
* * *
На хатню стріху
Впала срібна крапля
Й по золотій соломинці скотилась.
* * *
Іду до тебе,
Мій наступний роче,
З дитинства йду, по долі навпрошки.
* * *
Літак-пенсіонер
В міському сквері
Про небо дітлахам розповідає.
* * *
Розминулися в часі
Жовтогарячі жерделі
З фіолетовим дивом слив.
* * *
Це б до лісу, до лісу……
Стежки до квітучих черемух
Заховав листопад.
* * *
Річка витекла в небо
І сонце, мов човен, пливе
По блакитному плесу.
1997
Осене –
Моя золота трикрапка
В кінці архаїчної фрази…
* * *
Цей вересень
Такий похмуровидий,
Такий небалакучий!
* * *
Заховаюсь
Під осіннім листям,
Гострі наїжачивши голки.
* * *
Ластівко,
Збираючись в дорогу,
Не забудь сльозу з мого вікна.
* * *
Цикади
Заховались у траві,
А голоси зосталися зі мною.
* * *
Відцвіло,
Відбуяло літо –
Скільки в чубі моїм сивини!
* * *
За містом
Палять картоплиння –
Мені ж запахло втраченим селом.
* * *
Собачка
Женеться за котиполем,
Прийнявши його за сусідську кицьку.
* * *
Побільшало
Роси на лопухах –
Як рясно цього вересня вродило!
04.09.1997
* * *
Мінор, такий мінор…
А я зібрався
Порядок навести в душі і лад.
* * *
Надходить зливоплач
І зайчик сонячний
Замаскувався під листок пожовклий.
* * *
Гострий – аж колеться! – вітер
Розчісує ковилову
Гриву Провальського степу.
* * *
Я рання пташка…
Ще до перших півнів
Творю тихцем своє «ку-ку-рі-ку».
* * *
Ніяк не насмілюся
В сивої осені
Крихітку мудрості попросити.
* * *
Я не побачив
У твоїх зіницях
Себе самого…
07.09.1997
* * *
Опівночі
Від гавкоту проснувся –
Ледь не загавкав сам від самоти.
* * *
Все холодніше в серці –
Кров осіння
Загусла й зледачіла.
* * *
Цілуй мене…
Мої вуста пошерхлі
Зволожаться від присмаку сльози.
* * *
В порожньому гнізді
На осокорі
Пожовклий усамітнився листок.
* * *
В далекому селі
У Верхосуллі
Мене згадали: легко так гикнулось.
* * *
Вночі був дощ…
На мокрій павутині
Дрижить такий маленький павучок.
09.09.1997
* * *
Цей дуб старий,
Мов Нестор-літописець, –
На кожному листочкові сказання…
* * *
– Агов! – кричу,
А відгуку немає.
Немає броду. Берега нема.
* * *
Гіркий полин.
У сивій ковилі
Зітхає вітер гірко і невтішно.
вересень 1997
* * *
В скверику,
Продутому вітрами,
Вилягла знесилено трава.
* * *
Падають каштани…
Аж асфальт
Холодно потріскує, мов крига.
* * *
Водограй…
Прозоре павутиння
Заплелося в струмені фонтана.
* * *
О, синіє обрій,
О, сивіє
Далина безкрая. Осеніє…
10.09.1997
* * *
Шукаю в долині
Загублену в часі криницю –
Знаходжу схололе пташине гніздо.
* * *
В очеретах полощуться качки –
Відмивши крила,
Полетять у вирій.
* * *
Вітрила хмар
Набрякли від роси
Небесної – обвисли нерухомо.
* * *
Куди пливти?
Панує мертвий штиль –
Перепочинок перед ураганом.
осінь 1997
* * *
Така гнітюча тиша…
Та хоча б
Цвіркун озвався на моє безсоння!
* * *
Застрайкували
Всі мої годинники…
Година котра і яка епоха?
* * *
Зварю зелений борщ,
Покличу в гості дощика –
Удвох і пообідаємо смачно…
11.09.1997
* * *
При чарці – говори.
При чаші – слухай.
А при сулії краще помовчи!
* * *
Не тіш себе любов’ю спідтишка –
То ж крадене! Невдовзі доведеться
Відмолювати гріх перед Всевишнім.
* * *
Вернись до себе здалеку, з вершин,
Підкорених тобою необачно
На день чи два. Поразка неминуча!
* * *
У вирубанім лісі
Між пеньками
Блукає привид зниклого «Ау!»
* * *
На плесі щука сплеснула –
Вже скоро
Закрижаніє річка нешвидка.
* * *
Дочасно вичахло тепло.
Рухлива білка – вивірка прудка
Поживу носить у своє дупельце.
* * *
Полегшено зітхнули явори
Після грози. Стихія вгомонилась.
При місяці читаю Такубоку.
* * *
В чорнозем української поезії
Посію екзотичне зерно – «хокку»,
Привезене з японських островів.
* * *
Рядок – мов грядка:
Те, що ти посіяв,
Повинно прорости і зацвісти…
* * *
Стежки перетворились в рівчаки,
Наповнені водою дощовою, –
Біжать з гори наввипередки.
* * *
Калини жар
Обігріва повітря
І сушить листя, трави і мохи.
* * *
Кажу собі:
Ця осінь – не остання
В календарі. Надійся і люби!
* * *
Пора спочити.
День такий короткий,
А ніч як вічність, Господи, прости…
* * *
Перетрудилась муза –
Навіть голос
Охрипнув: ні словечка не сказати.
17.09.1997
* * *
Куди веде
Оця сумна дорога,
Що поросла колючим споришем?
* * *
На хатню стріху
Впала срібна крапля
Й по золотій соломинці скотилась.
* * *
Іду до тебе,
Мій наступний роче,
З дитинства йду, по долі навпрошки.
* * *
Літак-пенсіонер
В міському сквері
Про небо дітлахам розповідає.
* * *
Розминулися в часі
Жовтогарячі жерделі
З фіолетовим дивом слив.
* * *
Це б до лісу, до лісу……
Стежки до квітучих черемух
Заховав листопад.
* * *
Річка витекла в небо
І сонце, мов човен, пливе
По блакитному плесу.
1997
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
