ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.03.23 21:20
***
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Олена Побийголод
2026.03.23 15:48
1937. Тачанка
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)

Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!

І поціливши з нальоту

Охмуд Песецький
2026.03.23 13:23
Плин
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.

Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали

Борис Костиря
2026.03.23 11:25
Ящірка
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,

Юрій Гундарів
2026.03.23 09:36
Маятник
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.

Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.

…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно

Віктор Кучерук
2026.03.23 07:25
* * *
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...

Ірина Вовк
2026.03.22 23:00
Княжна козацького степу. Повернення до Храму
замість ПІСЛЯМОВИ) Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.

Євген Федчук
2026.03.22 17:34
Як Хмельницький шукав союзу зі Швецією в 1655 році і чим все закінчилося
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи

Юхим Семеняко
2026.03.22 15:33
Сьогоднішні хліба
       Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.     Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С

Світлана Пирогова
2026.03.22 13:41
Зустріч
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.

Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.

Володимир Бойко
2026.03.22 12:50
Нерафіновані думки
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю. Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100. Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею. Струнким жінкам так би пасув

Борис Костиря
2026.03.22 12:18
Осіння глибина
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.

В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді

Іван Потьомкін
2026.03.22 11:29
***
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...

Охмуд Песецький
2026.03.22 10:09
Намовляння
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.

Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти

Юрій Гундарів
2026.03.22 08:59
Марсель Марсо
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин. Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу». А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи

Віктор Кучерук
2026.03.22 05:55
Час пробудження
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Охмуд Песецький
2026.03.19

П'ятниця Тринадцяте
2026.03.13

Людмила Пуюл
2026.03.06

Ноктюрн Ноктюрн
2026.02.26

Богдан Райковський Райко
2026.02.25

Мілана Попова
2026.02.24

Стейсі Стейсі
2026.02.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Вірші

 ...все життя на пероні...
...
перейти до тексту твору




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2013-01-20 14:18:48
Переглядів сторінки твору 6594
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 6.485 / 7  (6.055 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.253 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Метафізична поезія
Автор востаннє на сайті 2025.05.04 08:24
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Менський (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-20 14:43:51 ]
Дуже зболений вірш. Відкритий нерв... Мені здається я розумію цей стан, але, не дай Боже, його пережити.
Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Шляхтич (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-20 15:24:55 ]
Мені вірш дуже сподобався. Читав двічі і щойно тоді зрозумів мудрість слів і їх суть. Дякую за вірш, Пані Лесю.
Слово до Пана Констянтина.
Дорогенький Пане, читайте ще і ще раз того вірша. Тут нема знаків розділових, тому ставте їх так, щоб Вам вони були до вподоби. Просто - ЧИТАЙТЕ. Дякую за увагу

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-20 18:04:56 ]
Олександре, дуже вдячна за розуміння і співпереживання :):):)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-20 18:06:45 ]
Пане Василю! Дякую Вам за увагу і батьківську підтримку :):):)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2013-01-20 19:04:00 ]
"...все життя на пероні як стій
на краю самоти де відчай
де нездрастуй і де непрощай
де ніколи й нічого не смій
отакий я сякий розтакий
начебатько і наченевін..."

Як геніально передано внутрішній світ Поета.

Можливо, помиляюся, але у цих словах відчуваю якісь нотки каяття перед самим собою чоловіка, що не може лукавити, а відкриває свою душу перед уявним читачем, викристалізовуючи думки, які у ньому нуртували...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Людмила Калиновська (М.К./М.К.) [ 2013-01-20 19:22:52 ]
вірш читається на одному подиху... навіть без розділових знаків... читати й правда треба вдумуючись у слова, бачити в уяві оті самі картинки,які пропливали перед очима автора. ...хм, автора, поета, батька насамперед... знаєте, я ото згадала, бо виросла на залізниці... бачила як мимо не зупиняючись біжать вагони, іноді пасажирські, іноді товарні.... це мабуть так і є, я поставлю найвищу оцінку...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Людмила Калиновська (М.К./М.К.) [ 2013-01-21 00:46:48 ]
...прошу вибачення за поспіх - "летять потяги", саме це тре було мені написати, але писала поспіхом то так і...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Уляна Дубініна (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-20 19:41:15 ]
Цікавий вірш...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Криловець (М.К./М.К.) [ 2013-01-20 19:48:38 ]
Болючий вірш, у якому особисте органічно зливається із всеукраїнським.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Рудокоса Схимниця (Л.П./М.К.) [ 2013-01-20 21:36:10 ]
я цей вірш просто пережила... можливо ще й тому, що близька мені людина живе власне так: між Донецьком і Львовом, між долями... а життя минає...(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2013-01-20 21:49:21 ]
Стільки болю!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-01-21 10:08:57 ]
Прекрасний вірш - урівноваження на високих рівнях авторського єства всіма можливими відчуттями нового прозростання...

Щодо віршів узагалі, як і літератури в цілому, як і будь-кого русла творчості ab ovo, є в мене чітке враження, що все це, в першу чергу, не для читачів, чи споживачів, а для когось і чогось значно вищого, і важливішого. Творчість на противагу просто діям, додає й те, що непідвладне ентропії, не підвладне руйнації. Отже результати творчості тільки частково у світі цьому, більшою мірою - у світі більшому... Тож, хоча ми, читачі, і здатні оцінювати творчий процес інших авторів, але не завжди здатні зрозуміти, що це не зовсім нам і для нас призначено. Що наші проблеми і проблеми авторського онтогенезу - далеко не тотожні. Що "вжити цей продукт" без відповідних досягнень просто не можливо... А ще коли, і це саме наша, чоловіча, біда, інтелектуальна чутливість пошкоджується наркотичною залежністю від алкоголю, тоді і не пояснити нам повноцінно нічого не вдасться, ні поділитися з такими нами найвищим і найкращим...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2013-01-21 13:21:49 ]
я тремтіння живе я ланцюг

які тут можуть бути розділові знаки?!

Не скажу про всю творчість Низового, але з того що читала, не раз мала змогу переконатись, що форма і зміст у його творах - органічні. А цей вірш особливо це підтверджує!

і гін
поїздів
мимо мене
стрімкий...

Цей вірш так само стрімкий... Здається, Поет писав його на одному подиху, тому й так читається...
Пані Лесю, Ви публікуйте твори Низового. А читачам читати, критикам - критикувати. Все справедливо.
А я Вам дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Сірий (М.К./М.К.) [ 2013-01-21 15:48:34 ]
отакий я сякий розтакий
начебатько і наченевін - апогей болю ЛГ, який на мою думку, в даному вірші ототожнюється з Автором.
Я написав з великої літери, бо це дійсно так!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-21 18:00:48 ]
Так, пане Мирославе, Ви не помиляєтесь. Низовий справді картав себе, що не міг бути із сином. Любив страшенно і мене, і Ігоря, але я була поруч, зростала на його очах... Проте його вини в тому, що довелося розлучитися, виїхати зі Львова, не було. Принаймні, тієї вини, яку він узяв на себе і ніс усе життя. Не забував свого рідного сина ні на хвилину - понад сорок років їздив до Львова (до речі, моя мама його завжди в цьому підтримувала, і я тягнулася до брата...), розривався, страждав від цього...

СИНОВІ

Я виливаю на папір
І жовч свою, і кров, і сльози,
Але ніякої загрози
Нікому – і тобі, повір! –
Немає у моїх рядках,
Политих кровію і жовчю…
Якщо ж я біль свій перемовчу,
Затисну сльози в кулаках,
То я помру. Не доживу
До зустрічі з тобою, сину,
Не донесу свою провину
До каяття. Не призову
Всіх недругів своїх на суд
І на пересуд.
Я ж не буду
Помщатись їм –
Усе забуду
Без лицемірства і облуд!
І ти мене за все прости,
Не відомсти мені знічев’я,
Не прокляни, що не ростив,
Во славу роду
Власне плем’я.
Тебе – повір! – не полишав
Я ні на мить одну-єдину:
Моя розпучена душа
Була завжди з тобою, сину.
Я розлучився, далебі,
З твоєю матір’ю
По праву
Зневаженого –
У неславу
Вона ввела мене
Й собі
Сама нашкодила…
А я
Із відчаю у світ подався,
Не проклинав її –
Затявся,
В собі замкнувся.
Лиш ім’я
Мені ще снилося:
Люд-ми-ла…
Гриміли біди-поїзди.
Якась немилостива сила
Мене туди несла, сюди…
І так – роки й десятиліття.
Ти вже мужчина.
І пора
Обом нам із рясного віття
Життя
Зривать плоди
Добра
І розуміння.
Ти у Львові,
А я в Луганську –
Живемо,
Немов чужі
По крові-мові,
Хоч гіркоту одну п’ємо,
Хоча обоє – без сім’ї,
Без розуміння і привіту,
Чужі для себе і для світу,
Самітники і бабаї.
Мене ти судиш,
А тебе
Твій син осудить…
Вічна драма
Наш рід прониже!
Ані грама
Блакитного –
Одне рябе…

Дякую, пане Мирославе!!!




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-21 18:05:16 ]
Дякую, Людмилочко, за емоції!

Здрастуй, сину.
Як ти, синку, виріс!
Хто ж тепер тебе переконає,
Що твій татко, ніби птах у вирій,
Відліта – і знову прилітає?!
Наша зустріч – найкоротше літо,
Не холодне ніби й не гаряче:
Ранок засміється білоквіто,
Вечір листопадово заплаче.
А розлуки наші – довгі зими,
Довші, ніж полярні, холодніші.
Ти під снігом паросток озимий,
Скроні в мене – що не день біліші.
От і знов часу не вистачає
Нам для чоловічої розмови.
Поїзд від перону вже відчалює,
Й зупинить його не маєм змоги.
Від коліс на рейках – ані сліду.
Відзвучить небавом гуркіт станцій…
Що моє обіцяне "Приїду"
В порівнянні із твоїм "Зостанься…"?!




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-21 18:14:42 ]
Уляночко, мені приємно, що Ви не залишилися байдужою до цього вірша. Це вірш-сповідь... Він розривався між двома найріднішими людьми і так бажав обом щастя, і хотів щоб я і Ігор ніколи не втрачали один одного.

СВОЇМ ДІТЯМ

Я скромний працівник пера
Й набутки маю скромні.
Моя свіча вже догора
Під місяцем у повні.
Я вас любив. І ви мене,
Надіюсь, теж любили.
Та проминає все земне
В передчутті могили.
Думки влягаються на дно
Осмисленої зваги,
А зайве – зайве все одно
Не візьмуть до уваги.
Все вартісне перетече
В нові судини й форми,
І час безжально відсіче
Усе, що вище норми.
Сліди ж невічного пера,
Як і сліди від плуга,
Для нових звершень постира
Чиясь нова потуга.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-21 18:42:27 ]
Анатолію, Ваша думка слушна! Особисте - син (у Львові) і дочка (у Луганську) та громадянське, ментальне (я не знаю, як правильніше сказати, але я сподіваюсь, мене зрозуміють). Понад сорок років життя у Луганську, а серцем лишався у Львові - місті-мрії, місті своєї юності... Але це ще, справді, як умовні символи поєднання України, поднання Заходу і Сходу (від Луганська до Львова - ми єдиний народ!).

Мені здається, що ці дві лінії тато спробував провести в такому вірші:

ЩОДЕННІ МОЇ ТРИВОГИ

Не діждусь ні дзвінка, ні звістки
Ні від сина, ні від невістки,
Ні від внука...

Вони – на Заході,
Я – на Сході,
Де при нагоді
Проти мене вживають заходів
Антилюдських – дихнути годі
Українським живильним словом!

Шовіністи сидять при владі –
Вкоротили життя бідовим
І незгідливим, завше раді,
Щоби знали усі бідові,
Що живуть вони не у Львові.

Я в Луганськ повертався зі Львова –
Мов на плаху ішов, на страту,
Де моя українська мова
Уміщалась у слові "Тату!"

"Тату!" – чув я, гукала донька-
Луганчанка...
І кликав: "Тату!"
Син-львів’янин...
Моя бідонька –
Хоч куди поверни –
На страту!

Ні попитоньки, ні поїстки –
Не діждуся зі Львова звістки...
Як з поїздки вернув додому
(Не просохла сльоза ще в оці),
Звідусюди погрози грому
Промосковського, шквал емоцій:
"Ви, бандьори!.. ми вашу маму!..
Всєх уроєм!..."

О, ненаситці,
Цю трагедію, фарс чи драму
Розіграли ж таки в столиці,
І не десь – у Верховній Раді,
У найвищому кабінеті!
Хто вони – винуваті в зраді,
В несусвітнім оцім дискреті?

Жду намарне дзвінків зі Львова...
Чи завмерла, чи вмерла мова,
Чи я сам вже помер – не знаю...

Моя ж хата й мої могили
Не були аніколи скраю –
Завше там, де мене любили,
Де горів я душею завше
І не знав ніякої зради,
Батьківщини не промінявши
На батярство – грошви заради.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-21 19:09:27 ]
Рудокоса Оксаночко, дуже вдячна, що Ви відгукнулися! І виявилося, що біль Низового Вам знайомий, оскільки так страждає близька Вам людина... Як бувають схожі людські долі... І дай Боже і Вам, і їй щастя.

Прожив не так, як би того хотів,
Та не дано людині двох життів,
І вже нічого не перемінить
Не можу, по-інакшому щоб жить.

Спасибі, доле, й за таке життя,
Немудре, без достатку, без пуття,
Незрідка грішне, почасти й смішне…
Та я страждав. І Бог простить мене.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-21 19:18:09 ]
Пане Василю, дуже дякую Вам за таке сприйняття і відчуття Низового!!!

КРОВОТЕЧА

І син біжить –
Як горлом кров біжить.
Василь Стус

І горлом кров побігла – губи шерхнуть,
І зачастило серце – скоростріл,
І ці слова, пронизливо-нестерпні,
Кривавицею вилились на стіл,
На спомини…
Загублена кровина –
Мій син малий – до мене не біжить
З минулого. Задавнена провина
Між нами горе-каменем лежить.
Рука моя жовтіє, мов стареча,
І неміччю все тіло налилось…
Була чи не була ця кровотеча?
Чи винен я насправді,
Чи здалось?