Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій П'ятаченко /
Вірші
Ріки Слобожанщини. Триптих
РІКА ГЛОБАЛЬНОГО ПОТЕПЛІННЯ: Суми
Тут небо так низько, що ходять зігнувшись,
і в товщах туманів дірявлять ходи.
І я набираю по вінця води –
і ось я рікою текти уже мушу.
Я ляжу на себе, я буду поромом,
моя течія стане правилом гри.
І місто сповзає до мене з гори,
пливе і сигналить димами хімпрому.
Куди нам пливти, і куди нам пристати?
Ми вже обламалися, бігме, не раз.
Куди ми впадемо – в дніпро чи в маразм,
щоб з нас посміялись русалки хвостаті?
Непевність буття і сумнівність персони –
нехитрий зладнали ми, брате, багаж.
Іще по сто грам, і вперед – в бон вояж,
і крутять штурвали хай жертви шансону.
Я ляжу на себе, я буду ридати.
Це схоже на зону в самому собі –
домашній гулаг, персональний сибір,
і я – пожиттєво, від дати до дати.
Щось темне і зле нам у душі налито,
немов руський бунт чи жидівський погром…
Димить косяками плавучий хімпром.
Сміються русалки. А що їм робити?
ПІДЗЕМНА РІКА МЕТРОПОЛІТЕНУ: Харків
Десь тут під землею, напевно, є річка.
Це хлюпання хвилі нас будить щораз,
і нас так лякає проста і велична
ця клаустрофобія стиснутих фаз.
Довічність тюрми і всепростір свободи,
щоб мати чотири – не два – береги.
І хто його зна, що ховають ці води –
там, певно, ще сплять наші перші боги.
Їх зябра формують ці хвилі припливів,
раз по раз ворушачись в темній воді,
русалок лякаючи зграйки тремтливі,
збиваючи з графіку рух поїздів.
А там, нагорі, запізнілі морози
замерзлих річок випробовують міць,
і більше тяжіють, здається, до прози.
Зірки заглядають у вікна криниць.
А тут у вагоні, тут майже нікого,
шукає наш поїзд підземні ходи,
дрімає в навушниках юна небога,
і хвилі волосся, як хвилі води.
Їй сняться русалок сорочки прозорі
і їхня забава – дівоча й проста:
у вікна криниць роздивлятися зорі,
і – цілуватися
потім
в уста.
НЕБЕСНА РІКА ЙОРДАН: Суми
Мене охолоджено, збовтано, потім зужито,
я проміжок певного часу між бути і ні.
Зимує так певно під снігом невидиме жито –
радіє не стільки життю, як можливості жити,
хоча в порівнянні – воно має шанси значні.
Моє учорашнє – у темних зіницях під’їздів,
у вицвілих фарбах очей і забутих облич,
а завтра моє утікає від мене за місто,
щоб в теплій норі там заритись у прілому листі,
лягти непорушно й чекати на себе всю ніч.
Тут небо низьке та із темного жита неначе.
Воно перемелеться – вийде гіркою мука.
А хто ж нам спече у дорогу хлібину гарячу,
і скільки жінок за тобою заплаче, козаче,
як ляжеш на річку, і стане тобою ріка.
І стане тобою текти вертикально й бездонно,
як час, як дорога, як спогад, як жито росте.
І завтрашній день виповзає із темного схрону,
несе по небесній ріці слобожанську мадонну,
а човник її золотий, а весельце просте.
А сльози у неї, мов перли блищать у намисті,
русалки небесні зберуть їх нам повну суму.
А ти десь лежиш горілиць у плавучому місті –
назустріч летять білі сльози – сніжинки іскристі.
Не страшно пливти, як оплакати буде кому.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ріки Слобожанщини. Триптих
РІКА ГЛОБАЛЬНОГО ПОТЕПЛІННЯ: СумиТут небо так низько, що ходять зігнувшись,
і в товщах туманів дірявлять ходи.
І я набираю по вінця води –
і ось я рікою текти уже мушу.
Я ляжу на себе, я буду поромом,
моя течія стане правилом гри.
І місто сповзає до мене з гори,
пливе і сигналить димами хімпрому.
Куди нам пливти, і куди нам пристати?
Ми вже обламалися, бігме, не раз.
Куди ми впадемо – в дніпро чи в маразм,
щоб з нас посміялись русалки хвостаті?
Непевність буття і сумнівність персони –
нехитрий зладнали ми, брате, багаж.
Іще по сто грам, і вперед – в бон вояж,
і крутять штурвали хай жертви шансону.
Я ляжу на себе, я буду ридати.
Це схоже на зону в самому собі –
домашній гулаг, персональний сибір,
і я – пожиттєво, від дати до дати.
Щось темне і зле нам у душі налито,
немов руський бунт чи жидівський погром…
Димить косяками плавучий хімпром.
Сміються русалки. А що їм робити?
ПІДЗЕМНА РІКА МЕТРОПОЛІТЕНУ: Харків
Десь тут під землею, напевно, є річка.
Це хлюпання хвилі нас будить щораз,
і нас так лякає проста і велична
ця клаустрофобія стиснутих фаз.
Довічність тюрми і всепростір свободи,
щоб мати чотири – не два – береги.
І хто його зна, що ховають ці води –
там, певно, ще сплять наші перші боги.
Їх зябра формують ці хвилі припливів,
раз по раз ворушачись в темній воді,
русалок лякаючи зграйки тремтливі,
збиваючи з графіку рух поїздів.
А там, нагорі, запізнілі морози
замерзлих річок випробовують міць,
і більше тяжіють, здається, до прози.
Зірки заглядають у вікна криниць.
А тут у вагоні, тут майже нікого,
шукає наш поїзд підземні ходи,
дрімає в навушниках юна небога,
і хвилі волосся, як хвилі води.
Їй сняться русалок сорочки прозорі
і їхня забава – дівоча й проста:
у вікна криниць роздивлятися зорі,
і – цілуватися
потім
в уста.
НЕБЕСНА РІКА ЙОРДАН: Суми
Мене охолоджено, збовтано, потім зужито,
я проміжок певного часу між бути і ні.
Зимує так певно під снігом невидиме жито –
радіє не стільки життю, як можливості жити,
хоча в порівнянні – воно має шанси значні.
Моє учорашнє – у темних зіницях під’їздів,
у вицвілих фарбах очей і забутих облич,
а завтра моє утікає від мене за місто,
щоб в теплій норі там заритись у прілому листі,
лягти непорушно й чекати на себе всю ніч.
Тут небо низьке та із темного жита неначе.
Воно перемелеться – вийде гіркою мука.
А хто ж нам спече у дорогу хлібину гарячу,
і скільки жінок за тобою заплаче, козаче,
як ляжеш на річку, і стане тобою ріка.
І стане тобою текти вертикально й бездонно,
як час, як дорога, як спогад, як жито росте.
І завтрашній день виповзає із темного схрону,
несе по небесній ріці слобожанську мадонну,
а човник її золотий, а весельце просте.
А сльози у неї, мов перли блищать у намисті,
русалки небесні зберуть їх нам повну суму.
А ти десь лежиш горілиць у плавучому місті –
назустріч летять білі сльози – сніжинки іскристі.
Не страшно пливти, як оплакати буде кому.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
