Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
2026.04.26
10:31
Весляр потребує репостів,
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
2026.04.26
09:45
Не стримать років цибатих,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
2026.04.26
09:01
В уяві літає жар-птиця.
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
2026.04.26
08:34
А місто дитинства шумить соковитим березовим листям,
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
2026.04.26
07:11
Над містом ширяє пронизливий вітер
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
2026.04.25
17:50
Немов старенька бабця враз,
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
2026.04.25
14:59
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
2026.04.25
14:11
Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
2026.04.25
13:47
Запрошую на свій канал на ютубі, підписуйтеся.
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
2026.04.25
12:03
До літ хоча би десь до сорока,
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин.
А спробу я таку хіба зроблю?
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин.
А спробу я таку хіба зроблю?
2026.04.25
12:03
За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Беккер Казіс (1980) /
Проза
Спокойной ночи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Спокойной ночи
Я вижу, как тебе плохо, малыш. Давай расскажу сказку. Нет, лучше не надо. Я не верю в сказки, а ты? Правда? Молчи, ничего не говори.
Я так устал. Мне холодно в этом жестоком мире. Слышал, люди говорят, надо идти на юг. Там теплее. Врут, наверное. Но я не решаюсь проверить. Боюсь, что потеряю надежду. Как они. Как все люди на этом маленьком шарике.
Мне холодно. Ночью закутываюсь в старый, с проплешинами, плед, но меня бьет дрожь. Слышала, вчера сосед сказал, что я болен? А я никогда не пользовался лекарствами. Из принципа. Глупо, да? А теперь уже поздно что-либо начинать. Все аптеки давно разрушены. А , может и нет. Никак не решаюсь проверить.
Мне невыносимо холодно. Иногда кажется, что в сердце ежесекундно впиваются сотни ледяных игл. Я чувствую, как отмирают ткани, как становятся дольше промежутки между ударами сердца. Мой знакомый-хирург долго и подозрительно смотрел на меня, записывая что-то в блокнотике. Он всегда носит с собой маленький блокнотик. В этот раз он показал мне, что записал. Да, малыш? Он написал...нет, я закрыл глаза, чтобы не видеть. Попросил не говорить. Мне страшно, что он окажется прав.
Мне страшно осознавать, что никому не смогу помочь. Не смогу помочь таким, как я. Вечно сомневающимся, вечно чего-то ищущим. Или кого-то?
Не думай об этом, малыш. Мир слишком жесток для таких, как ты. А я...я уже смирился. Или нет? Дурная привычка: задавать вопросы, на которые нет ответа.
Иногда мне кажется, что я слишком много хочу от этой жизни. А мне от нее многого не надо--тепло и ласку под боком. И, пожалуй, блокнотик. Как у того хирурга. Спрашиваешь, зачем он мне?
Иногда мне кажется, что мы скоро расстанемся. А я хочу описать тебя, такую, какая ты есть. Как смотрю в твои карие с медовым отливом глаза. Как сижу допоздна в кресле, охраняя твой сон цвета ранних васильков. Только бы не потерять.Только бы не озлобиться. Мне не хочется отпускать тебя в этот безумно холодный мир.
Но ты же знаешь, я никогда не заведу блокнот. И никогда не напишу ни единой строчки о тебе.
Почему?
Мне страшно, что когда-нибудь придется открыть его для того, чтобы прочитать.
Спи, малыш.
Я так устал. Мне холодно в этом жестоком мире. Слышал, люди говорят, надо идти на юг. Там теплее. Врут, наверное. Но я не решаюсь проверить. Боюсь, что потеряю надежду. Как они. Как все люди на этом маленьком шарике.
Мне холодно. Ночью закутываюсь в старый, с проплешинами, плед, но меня бьет дрожь. Слышала, вчера сосед сказал, что я болен? А я никогда не пользовался лекарствами. Из принципа. Глупо, да? А теперь уже поздно что-либо начинать. Все аптеки давно разрушены. А , может и нет. Никак не решаюсь проверить.
Мне невыносимо холодно. Иногда кажется, что в сердце ежесекундно впиваются сотни ледяных игл. Я чувствую, как отмирают ткани, как становятся дольше промежутки между ударами сердца. Мой знакомый-хирург долго и подозрительно смотрел на меня, записывая что-то в блокнотике. Он всегда носит с собой маленький блокнотик. В этот раз он показал мне, что записал. Да, малыш? Он написал...нет, я закрыл глаза, чтобы не видеть. Попросил не говорить. Мне страшно, что он окажется прав.
Мне страшно осознавать, что никому не смогу помочь. Не смогу помочь таким, как я. Вечно сомневающимся, вечно чего-то ищущим. Или кого-то?
Не думай об этом, малыш. Мир слишком жесток для таких, как ты. А я...я уже смирился. Или нет? Дурная привычка: задавать вопросы, на которые нет ответа.
Иногда мне кажется, что я слишком много хочу от этой жизни. А мне от нее многого не надо--тепло и ласку под боком. И, пожалуй, блокнотик. Как у того хирурга. Спрашиваешь, зачем он мне?
Иногда мне кажется, что мы скоро расстанемся. А я хочу описать тебя, такую, какая ты есть. Как смотрю в твои карие с медовым отливом глаза. Как сижу допоздна в кресле, охраняя твой сон цвета ранних васильков. Только бы не потерять.Только бы не озлобиться. Мне не хочется отпускать тебя в этот безумно холодный мир.
Но ты же знаешь, я никогда не заведу блокнот. И никогда не напишу ни единой строчки о тебе.
Почему?
Мне страшно, что когда-нибудь придется открыть его для того, чтобы прочитать.
Спи, малыш.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
