Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.26
00:26
Чергова порція зими
маною оповила душу.
Ні голосом,
ані крильми
я спокою твого не зрушу.
Зійшла у крижані сніги —
коли і як —
маною оповила душу.
Ні голосом,
ані крильми
я спокою твого не зрушу.
Зійшла у крижані сніги —
коли і як —
2026.01.25
23:32
О, ці святі у рясах, що сотні ставлять на коліна!
Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.
Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.
Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.
Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.
Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.
Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.
2026.01.25
19:31
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2026.01.25
18:12
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе —
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе —
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.01.25
16:25
Я озираюсь на паркову рідну алею...
Світле минуле... Попереду - крок у безодню.
Так і не став я сучасності тихим лакеєм!
Тільки хода моя вже беззмістовно-самотня.
Я озираюсь... Душа так зігрітися хоче!
Серце шматує незіграна зболена правда.
Тихо л
Світле минуле... Попереду - крок у безодню.
Так і не став я сучасності тихим лакеєм!
Тільки хода моя вже беззмістовно-самотня.
Я озираюсь... Душа так зігрітися хоче!
Серце шматує незіграна зболена правда.
Тихо л
2026.01.24
23:17
Агнець мовчить в кошарі
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
2026.01.24
19:42
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.24
16:39
В повітрі знову рій металобрухту.
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
2026.01.24
09:35
Та годі вже цькувати Президента!
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
2026.01.23
22:44
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
2026.01.23
20:35
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
2026.01.23
18:46
Із Леоніда Сергєєва
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
2026.01.23
17:05
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
2026.01.23
16:55
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
2026.01.23
11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
2026.01.23
10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Беккер Казіс (1980) /
Проза
Спокойной ночи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Спокойной ночи
Я вижу, как тебе плохо, малыш. Давай расскажу сказку. Нет, лучше не надо. Я не верю в сказки, а ты? Правда? Молчи, ничего не говори.
Я так устал. Мне холодно в этом жестоком мире. Слышал, люди говорят, надо идти на юг. Там теплее. Врут, наверное. Но я не решаюсь проверить. Боюсь, что потеряю надежду. Как они. Как все люди на этом маленьком шарике.
Мне холодно. Ночью закутываюсь в старый, с проплешинами, плед, но меня бьет дрожь. Слышала, вчера сосед сказал, что я болен? А я никогда не пользовался лекарствами. Из принципа. Глупо, да? А теперь уже поздно что-либо начинать. Все аптеки давно разрушены. А , может и нет. Никак не решаюсь проверить.
Мне невыносимо холодно. Иногда кажется, что в сердце ежесекундно впиваются сотни ледяных игл. Я чувствую, как отмирают ткани, как становятся дольше промежутки между ударами сердца. Мой знакомый-хирург долго и подозрительно смотрел на меня, записывая что-то в блокнотике. Он всегда носит с собой маленький блокнотик. В этот раз он показал мне, что записал. Да, малыш? Он написал...нет, я закрыл глаза, чтобы не видеть. Попросил не говорить. Мне страшно, что он окажется прав.
Мне страшно осознавать, что никому не смогу помочь. Не смогу помочь таким, как я. Вечно сомневающимся, вечно чего-то ищущим. Или кого-то?
Не думай об этом, малыш. Мир слишком жесток для таких, как ты. А я...я уже смирился. Или нет? Дурная привычка: задавать вопросы, на которые нет ответа.
Иногда мне кажется, что я слишком много хочу от этой жизни. А мне от нее многого не надо--тепло и ласку под боком. И, пожалуй, блокнотик. Как у того хирурга. Спрашиваешь, зачем он мне?
Иногда мне кажется, что мы скоро расстанемся. А я хочу описать тебя, такую, какая ты есть. Как смотрю в твои карие с медовым отливом глаза. Как сижу допоздна в кресле, охраняя твой сон цвета ранних васильков. Только бы не потерять.Только бы не озлобиться. Мне не хочется отпускать тебя в этот безумно холодный мир.
Но ты же знаешь, я никогда не заведу блокнот. И никогда не напишу ни единой строчки о тебе.
Почему?
Мне страшно, что когда-нибудь придется открыть его для того, чтобы прочитать.
Спи, малыш.
Я так устал. Мне холодно в этом жестоком мире. Слышал, люди говорят, надо идти на юг. Там теплее. Врут, наверное. Но я не решаюсь проверить. Боюсь, что потеряю надежду. Как они. Как все люди на этом маленьком шарике.
Мне холодно. Ночью закутываюсь в старый, с проплешинами, плед, но меня бьет дрожь. Слышала, вчера сосед сказал, что я болен? А я никогда не пользовался лекарствами. Из принципа. Глупо, да? А теперь уже поздно что-либо начинать. Все аптеки давно разрушены. А , может и нет. Никак не решаюсь проверить.
Мне невыносимо холодно. Иногда кажется, что в сердце ежесекундно впиваются сотни ледяных игл. Я чувствую, как отмирают ткани, как становятся дольше промежутки между ударами сердца. Мой знакомый-хирург долго и подозрительно смотрел на меня, записывая что-то в блокнотике. Он всегда носит с собой маленький блокнотик. В этот раз он показал мне, что записал. Да, малыш? Он написал...нет, я закрыл глаза, чтобы не видеть. Попросил не говорить. Мне страшно, что он окажется прав.
Мне страшно осознавать, что никому не смогу помочь. Не смогу помочь таким, как я. Вечно сомневающимся, вечно чего-то ищущим. Или кого-то?
Не думай об этом, малыш. Мир слишком жесток для таких, как ты. А я...я уже смирился. Или нет? Дурная привычка: задавать вопросы, на которые нет ответа.
Иногда мне кажется, что я слишком много хочу от этой жизни. А мне от нее многого не надо--тепло и ласку под боком. И, пожалуй, блокнотик. Как у того хирурга. Спрашиваешь, зачем он мне?
Иногда мне кажется, что мы скоро расстанемся. А я хочу описать тебя, такую, какая ты есть. Как смотрю в твои карие с медовым отливом глаза. Как сижу допоздна в кресле, охраняя твой сон цвета ранних васильков. Только бы не потерять.Только бы не озлобиться. Мне не хочется отпускать тебя в этот безумно холодный мир.
Но ты же знаешь, я никогда не заведу блокнот. И никогда не напишу ни единой строчки о тебе.
Почему?
Мне страшно, что когда-нибудь придется открыть его для того, чтобы прочитать.
Спи, малыш.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
