МАСКИ
Сміюсь, немов біля кривих дзеркал,
Мабуть, мене тут спритно розіграли:
Гачки носів, до самих вух оскал –
Як на венеціанськім карнавалі!

Кругом мене зімкнулося кільце –
Затягують мене у танець ляско, –
Так-так, моє безхитрісне лице,
Напевне, всі тут прийняли за маску.

Петарди, конфеті… А все не так, –
І маски поглядають – ну й манери…
Вони кричать, що знову я не в такт,
Коли на ноги наступлю партнерам.

Ну що робить? Як погасити гнів?
А може, разом з ними веселитись?..
Надіюсь я – з-під масок хижаків
Ось-ось поглянуть благородні лиця.

Всі в масках, в париках – всі як один, –
Хтось, мов у казці, хтось – літературний…
Сусід мій зліва – ніби арлекін,
А другий – кат, а кожний третій – дурень.

Оцей себе старався відбілить,
А цей боїться розголосу жаско,
А хтось уже не може відрізнить
Своє лице від неживої маски.

Я в хоровод вступаю, сміючись,
І все ж мені так неспокійно з ними:
А раптом маска ката ця колись
Так приросте, що він її не зніме?!

І засумує арлекін навік,
Милуючись своїм лицем печальним;
А нерозумний вигляд чоловік
Забуде на лиці своїм нормальнім?!

Як не прогавить доброго лиця?
Як відрізнити чесних і затямить?
Всі маски одягають до слівця,
Щоб не розбить своє лице об камінь.

Я в тайну масок все ж таки проник,
І, певен я, що мій аналіз точний:
Байдужість незвичайна є у них –
Це захист від поличників охочих.
1971

МАСКИ
Смеюсь навзрыд – как у кривых зеркал, –
Меня, должно быть, ловко разыграли:
Крючки носов и до ушей оскал –
Как на венецианском карнавале!

Вокруг меня смыкается кольцо –
Меня хватают, вовлекают в пляску, –
Так-так, мое нормальное лицо
Все, вероятно, приняли за маску.

Петарды, конфетти… Но все не так, –
И маски на меня глядят с укором, –
Они кричат, что я опять – не в такт,
Что наступаю на ноги партнерам.

Что делать мне – бежать да поскорей?
А может, вместе с ними веселиться?..
Надеюсь я – под масками зверей
Бывают человеческие лица.

Все в масках, в париках – все как один, –
Кто – сказочен, а кто – литературен…
Сосед мой слева – грустный арлекин,
Другой – палач, а каждый третий – дурень.

Один – себя старался обелить,
Другой – лицо скрывает от огласки,
А кто – уже не в силах отличить
Свое лицо от непременной маски.

Я в хоровод вступаю, хохоча, –
И все-таки мне неспокойно с ними:
А вдруг кому-то маска палача
Понравится – и он ее не намет?!

Вдруг арлекин навеки загрустит,
Любуясь сам своим лицом печальным;
Что, если дурень свой дурацкий вид
Так и забудет на лице нормальном?!

Как доброго лица не прозевать,
Как честных отличить наверняка мне? –
Все научились маски надевать,
Чтоб не разбить свое лицо о камни.

Я в тайну масок все-таки проник, –
Уверен я, что мой анализ точен:
Что маски равнодушья у иных –
Защита от плевков и от пощечин.
1971