Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Із Володимира Висоцького
МАСКИСміюсь, немов біля кривих дзеркал,
Мабуть, мене тут спритно розіграли:
Гачки носів, до самих вух оскал –
Як на венеціанськім карнавалі!
Кругом мене зімкнулося кільце –
Затягують мене у танець ляско, –
Так-так, моє безхитрісне лице,
Напевне, всі тут прийняли за маску.
Петарди, конфеті… А все не так, –
І маски поглядають – ну й манери…
Вони кричать, що знову я не в такт,
Коли на ноги наступлю партнерам.
Ну що робить? Як погасити гнів?
А може, разом з ними веселитись?..
Надіюсь я – з-під масок хижаків
Ось-ось поглянуть благородні лиця.
Всі в масках, в париках – всі як один, –
Хтось, мов у казці, хтось – літературний…
Сусід мій зліва – ніби арлекін,
А другий – кат, а кожний третій – дурень.
Оцей себе старався відбілить,
А цей боїться розголосу жаско,
А хтось уже не може відрізнить
Своє лице від неживої маски.
Я в хоровод вступаю, сміючись,
І все ж мені так неспокійно з ними:
А раптом маска ката ця колись
Так приросте, що він її не зніме?!
І засумує арлекін навік,
Милуючись своїм лицем печальним;
А нерозумний вигляд чоловік
Забуде на лиці своїм нормальнім?!
Як не прогавить доброго лиця?
Як відрізнити чесних і затямить?
Всі маски одягають до слівця,
Щоб не розбить своє лице об камінь.
Я в тайну масок все ж таки проник,
І, певен я, що мій аналіз точний:
Байдужість незвичайна є у них –
Це захист від поличників охочих.
1971
МАСКИ
Смеюсь навзрыд – как у кривых зеркал, –
Меня, должно быть, ловко разыграли:
Крючки носов и до ушей оскал –
Как на венецианском карнавале!
Вокруг меня смыкается кольцо –
Меня хватают, вовлекают в пляску, –
Так-так, мое нормальное лицо
Все, вероятно, приняли за маску.
Петарды, конфетти… Но все не так, –
И маски на меня глядят с укором, –
Они кричат, что я опять – не в такт,
Что наступаю на ноги партнерам.
Что делать мне – бежать да поскорей?
А может, вместе с ними веселиться?..
Надеюсь я – под масками зверей
Бывают человеческие лица.
Все в масках, в париках – все как один, –
Кто – сказочен, а кто – литературен…
Сосед мой слева – грустный арлекин,
Другой – палач, а каждый третий – дурень.
Один – себя старался обелить,
Другой – лицо скрывает от огласки,
А кто – уже не в силах отличить
Свое лицо от непременной маски.
Я в хоровод вступаю, хохоча, –
И все-таки мне неспокойно с ними:
А вдруг кому-то маска палача
Понравится – и он ее не намет?!
Вдруг арлекин навеки загрустит,
Любуясь сам своим лицом печальным;
Что, если дурень свой дурацкий вид
Так и забудет на лице нормальном?!
Как доброго лица не прозевать,
Как честных отличить наверняка мне? –
Все научились маски надевать,
Чтоб не разбить свое лицо о камни.
Я в тайну масок все-таки проник, –
Уверен я, что мой анализ точен:
Что маски равнодушья у иных –
Защита от плевков и от пощечин.
1971
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
