* * *
Ти на мене при всіх накликаєш ганьбу:
Що грішу я і п'ю, й вірю у ворожбу.
Майже згоден і я із твоїми словами --
Все одно на мою не зважаєш мольбу.

* * *
Веселімся! З усім ми змирилися вчора,
Бо ця каша без нас заварилася вчора
І ми грішниками не самі стали вчора:
В сферах вищих за нас все рішилося вчора!

* * *
Всемогутній творець наших тіл і утроб
Чи ж не знав, що їх завтра очікує гроб?
Якщо ми досконалі -- чому помираєм?
Якщо ж недосконалі -- то хто бракороб?

* * *
Прикрашав чару цю не для того різець,
Щоб п'яниця розбив, як ввірветься терпець.
Скільки ж світлих голів і прекрасних сердець
Розбиває безжально щоднини Творець!

* * *
Й коли серце моє битись вже перестане,
Ні багатшим цей світ, ні біднішим не стане;
Лишень мить в цій обителі гостем побуду
Перед тим, як рушать в королівство незнане.

* * *
Коли хмуриться небо й віщує грозу,
На очах і мені вже не втримать сльозу:
На траві простягнувшись, лежу я сьогодні --
Завтра ж буду лежать під травою внизу.

* * *
Від життєвих незгод і душа знемогла:
Їй лиш дещиця втіхи дісталась мала;
Тільки вдосталь скорботи дала мені доля.
Що ж, Хайяме, й за це вже аллаху хвала!

* * *
Плач не плач -- а помреш: то про що ж нам жаліть?
Невелика біда -- у могилі зотліть:
Жменька грязі і крові. Вважай, що на світі
Взагалі не було нас -- не варт сльози лить.

* * *
До того, що рука відміряла вельможна,
Ні додать, ні віднять вже нічого не можна.
То ж потрібно із толком готівку потратить,
Щоб давала прибуток копієчка кожна.

* * *
Межа бунту й покірності -- мить лиш одна;
Від нуля до безмірності -- мить лиш одна.
Бережімо й плекаймо коштовну цю мить,
Бо й життя, при всій спірності -- мить лиш одна.