Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
2026.07.15
23:19
Вони здравствують за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на підкреслене, і воно піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Омара Хайяма
Омар Хайям Рубайят (9)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Омар Хайям Рубайят (9)
* * *
Мертвим вже все одно: ні зітхань, ні образ,
Чи вода -- чи вино, чи Багдад -- чи Шираз.
Повний місяць й новий один одного змінять
Після нашої смерті ще тисячі раз.
* * *
Той, хто світ цей в дарунок щасливцям віддав,
Він нещасним побоїв безжально завдав.
Не горюй, якщо менш веселився, ніж інші:
Тим втішайсь, що не більше за інших страждав.
* * *
Кинь молитись, сходи за вином у крамницю;
Честь і славу свою ми жбурнем за божницю:
Все одно ти за пелену долю не вхопиш --
То хоч подругу нині вхопи за спідницю!
* * *
Пий вино, веселись, вдовольняйся малим,
Не святошею будь й не безбожником злим.
Якось в долі спитав я про розмір калиму:
"Твоє серце, -- сказала, -- найкращий калим!"
* * *
Коли вітер у рози поділ розірве,
Мудрий той, хто вина дзбан удвох розіп'є,
На зеленій траві із коханою всівшись,
Й, спорожнивши, об камінь його розіб'є.
* * *
Будуть півні щодосвітка знов голосить,
Що ніхто в світі цім мертвих не воскресить;
Що іще одна ніч промайнула безслідно,
Та не знає про це той, хто сном вічним спить.
* * *
Пий вино; не горюй, що дістануться Леті
Ти і пісня твоя на найвищому злеті.
Якби світу законом була б справедливість,
Ти не був би останнім на цьому бенкеті.
* * *
Її стан -- кипарис, її губи -- два лали:
Із красунею вдвох знов наповніть бокали,
Поки доля і смерть невблаганні з тебе,
Мов сорочку, цю немічну плоть не зірвали.
* * *
Річка. Нива за річкою. Рози цвітуть.
Бачу: юні красуні повз мене ідуть.
Налий келих вина і забудь про молитву:
Насолоди стежки не до бога ведуть.
* * *
Не таї в своїм серці образ і скорбот;
З-за копійки не створюй для себе турбот:
Якщо друга свого зараз не нагодуєш --
Все поглине нащадка зажерливий рот.
Мертвим вже все одно: ні зітхань, ні образ,
Чи вода -- чи вино, чи Багдад -- чи Шираз.
Повний місяць й новий один одного змінять
Після нашої смерті ще тисячі раз.
* * *
Той, хто світ цей в дарунок щасливцям віддав,
Він нещасним побоїв безжально завдав.
Не горюй, якщо менш веселився, ніж інші:
Тим втішайсь, що не більше за інших страждав.
* * *
Кинь молитись, сходи за вином у крамницю;
Честь і славу свою ми жбурнем за божницю:
Все одно ти за пелену долю не вхопиш --
То хоч подругу нині вхопи за спідницю!
* * *
Пий вино, веселись, вдовольняйся малим,
Не святошею будь й не безбожником злим.
Якось в долі спитав я про розмір калиму:
"Твоє серце, -- сказала, -- найкращий калим!"
* * *
Коли вітер у рози поділ розірве,
Мудрий той, хто вина дзбан удвох розіп'є,
На зеленій траві із коханою всівшись,
Й, спорожнивши, об камінь його розіб'є.
* * *
Будуть півні щодосвітка знов голосить,
Що ніхто в світі цім мертвих не воскресить;
Що іще одна ніч промайнула безслідно,
Та не знає про це той, хто сном вічним спить.
* * *
Пий вино; не горюй, що дістануться Леті
Ти і пісня твоя на найвищому злеті.
Якби світу законом була б справедливість,
Ти не був би останнім на цьому бенкеті.
* * *
Її стан -- кипарис, її губи -- два лали:
Із красунею вдвох знов наповніть бокали,
Поки доля і смерть невблаганні з тебе,
Мов сорочку, цю немічну плоть не зірвали.
* * *
Річка. Нива за річкою. Рози цвітуть.
Бачу: юні красуні повз мене ідуть.
Налий келих вина і забудь про молитву:
Насолоди стежки не до бога ведуть.
* * *
Не таї в своїм серці образ і скорбот;
З-за копійки не створюй для себе турбот:
Якщо друга свого зараз не нагодуєш --
Все поглине нащадка зажерливий рот.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
