* * *
Гнане вітром, життя моє мимо пройшло;
Наче диму хмаринка -- незримо пройшло.
Хай не знав насолод я, одні лиш скорботи --
Жаль життя, що, мов тінь, невмолимо пройшло.

* * *
Я знаю цей пихатий різновид ослів:
Як барабан, порожні, а скільки пишних слів!
Вони -- раби імен; ім'я зробить лиш варто,
Щоб кожен з них в поклоні перед тобою млів.

* * *
Навіть геній -- вінець і окраса людини --
Шлях земний свій долає за четверть години.
Та в кишені землі і в подолі у неба
Живуть люди -- було так, є й буде щоднини!

* * *
Скільки б жить не збиравсь -- а помреш все одно,
То ж в попутники брать слід красунь і вино.
Поспішай же: життя -- це вершина творіння:
Як його проведеш, так і пройде воно.

* * *
Якщо відчай вночі заполонить -- звелій
Дать вина й за життям, що прожив, не жалій;
Ти ж не золото, друже, й навряд чи тебе
Відкопають з землі, як опинишся в ній.

* * *
Мов у річці вода, наче вітер у полі,
День пройшов -- й вже назад не вернеться ніколи.
Так живімо ж, кохана, сьогоднішнім днем,
А минулі й майбутні -- залишмо для долі!

* * *
Життя невмолимо й безслідно пройшло,
Мов осіння та ніч, безпросвітно пройшло;
Життя, чия мить цілу вічність вміщає,
Як між пальців пісок, непомітно пройшло!

* * *
Сміялась роза: "Ніжний вітерець
Зірвав мій шовк, розкрив мій гаманець
І вся казна тичинок золотих
Вже на піску закінчує танець."

* * *
Дивлюсь на землю я -- й сном обійнятих бачу;
В земну глиб зазирну -- й землею взятих бачу;
В пустелю небуття я зором проникаю
Й тих, що пішли навік, й ще не зачатих бачу.

* * *
Наче сонце, горить, не згорає любов;
Наче пташка з небесного раю -- любов.
Але ще не любов -- солов'їні зітхання:
Не зітхать, як любов серце крає -- любов!