Василь Махно 1964
поет, перекладач, есеїст.

Прощання з ілюзіями*

наше життя – це прощання з ілюзіями
яких назбирується до 40 стільки
що решта часу залишається власне для прощання з ними:
що поезія – це не проза а проза – не поезія
що сніг – це вода а вода – сніг
що елементарне – це складне а складне твориться з елементарного
що перший сексуальний досвід у брудному гуртожитку
це не впадання у безмежність а тільки рип металевого ліжка
який чують у сусідній кімнаті
то може це музика життя?
симфонія яку виконують тільки два інструменти – оголені молоді тіла –
які приглушують їжакувату музику ритмічного руху
а потім розмовляють про усякі дурниці
палячи одну сиґарету на двох
пускаючи дим під стелю
її спина яку наче хтось посипав маковим зерням
і запах її поту паморочив тобі свідомість
так не паморочать тебе тепер вишукані красуні які обливаються Chanel №5
або парфумами від Gucci
що українське – це не европейське
польське не німецьке
албанське не сербське
що кілька віршів Целяна вартіші за вірші Лесі Українки
для кого? – запитають патрійоти
і звинуватять тебе в усіх гріхах

що призначення літератури – це не призначення кавоварки
і дедалі більше людей віддають перевагу кавоварці
а що чинити тим хто постійно п’є чай?
може ілюзії – це міста які будуються для того щоби їх руйнувати
або щоби їх засипав пісок життєвого досвіду й утоми?
вона запивала таблетки ркацетелі
носила у сумочці всілякий непотріб
користувалася жахливою помадою яку видлубувала пінцетом
яким вищипувала брови й волосся на ногах
час прощання з ілюзіями надходить тоді
коли ти наситився всім:
бароко – рококо – натуралізмом – модернізмом – постмодернізмом
здатен відрізнити Еліота від Павнда – Пікасо від Матиса
час від безчасся – зерно від полови
коли на її спині ти збирав язиком макове зерня поту
і приклеював слиною м’які світлі волоски до струни хребта
вона завжди питала: чи я люблю її
бо боялася завагітніти
вставала – наливала у брудний стакан сухого вина
ковтала запобіжну пігулку
і не соромлячись погладжувала себе нижче живота
кажучи: знову будуть місячні
й у нас попереду новий місяць любові
і це було найважливіше що може бути у цьому світі
але час прощання з ілюзіями також ілюзія

*Інтернет. http://www.vasylmakhno.us/index.htm

худ. Я Саландяк.

     Я Анонім
     ЧАПЛІН АБО…
   (спроба абсурдної аналітики)

   Це Василь Махно „ненав′язливо“ надихнув мене стлумачити останнє зображення, яке тілько-тілько-но додав до своєї теорії абсурду Славко Саландяк, попередньо уже сказавши своє „фундаментальне“: Усе Є! І такого немає, чого нема! І навіть, що нема,─ Є! (ряд „Картина світобудови“, 094, Підсумок філософії, 2010р. ДВП, олія, 81,5см -79,5 см.)
   Славко уже міг би не зосереджуватись на Махновім „ Прощанні з ілюзіями“, але „лишнє“ наголошення на реальності існування неіснуючого об′єкта (ілюзіїї) з авторитетного джерела лишнім не є, а тільки потверджує дану логіку та вивершує матеріалізацію і як результат олійне зображення вийшло чимось подібне своїми „штанами “ на знаменитого Чапліна ( і Василь Махно сьогодні обертається на батьківщині великого Чапліна, майстра ілюзії (ілюзіону). Як штани, Ярослав використав текст моєї імпровізації на тему мелодії QUEEN (композиція I Want It All) : кохав я Олю аж-аж до болю, любив я Галю аж до жалю… Так добре було тримать в полоні за пишні коси долю свою. Було весною – вечір з одною – нічку з другою – обох люблю. Ой як було! Ой як було! Ой як було! Вже так не буде…, що (здається Славкові) перегукується з Махновими „походеньками “ в „ Прощанні з ілюзіями “ : вона завжди питала: чи я люблю її … й у нас попереду новий місяць любові і це було найважливіше що може бути у цьому світі ─ ось тому тут і танцюючі жінки з „яблуками спокуси “ (Чаплінові очі) та прапором ІЛЮЗІЯ ─ Є-Є-Є! в усміхненій голові Чапліна, а ще, а ще, а ще: якщо Василь очевидно не радіє з того, що : але час прощання з ілюзіями також ілюзія (Чаплінові руки), бо може ілюзії – це міста які будуються для того щоби їх руйнувати або щоби їх засипав пісок життєвого досвіду й утоми?, то Славко навпаки ─ вельми вдоволений, що ті „міста“, скільки їх не руйнуй та засипай піском, постають знов і знов, додавши до свого абсурдного ряду ще одне “Є”, тим паче таке авторитетне, як Махнове (і Василя і аури фамілії Махно загалом)… А ще дрібніші містичні деталі: ненавмисно багато „фіолету “ (просто так вже якось вийшло непросто так), сам Махно на підтвердження вище проголошеного ─ Ілюзія - Є! ─ зблудив, чи то він Василь ,чи Нестор ( як здавалось Славкові) в очевидній реальності. А підгайцезнавець Гриць Жибак з першого погляду прочитав СССР замість Ілюзія Є-Є-Є! І справді ─ воно на то подібне ─ ба! Навіть закономірно, бо як Махнові, так і Саландякові ілюзії звідти родом…

жовтень 2010 р.