Пан Пшимановський швиденько зібрав папери і вискочив на ганок.
Кінь у руках шталмейстера Штефана , мовби чуючи нагальність екстреної подорожі, рвав копитом на клапті траву.
- Зичу вам, пане, щасливої дороги, - в темпі підкованої ноги проголосив конюх. І додав, подаючи, - візьміть на всяк трапунок пістоля, бо сами знаєте, як то нині розвелося тих дряпіжників.
- Подивися, Штефку, аби пес за мнов не побіг, бо, дурне, загубиться десь по дорозі, - вискакуючи на рудого рисака, мовив пан.

- Як же я забув, – картав себе власник невеличкої садиби, - що нині мав бути в районі із батьковим заповітом на величезний кавалок землі, здобутий важкою дідовою і татовою працею. Адже сьогодні маємо переоформляти на мене, з майбутнім дуже вигідним продажем…
Не вчувся пан Юзек, як вже й великий та густий гай. Щó птахам до його турбот, - у них один клопіт – співати досхочу, наївшись комашні і сховавши у тінистому гіллі своє опірене тільце. Симфонія липневого пролісу обрушилася на слух коня, що закрутив спритними вухами туди –сюди. Волога і приємна прохолода обдала розпашіле обличчя вершника свіжим повівом.
- Все владнаємо, - урівноваженою думкою заспокоїв себе пан. Раптом він почув, як десь позаду загавкав собака. Він оглянувся і побачив свого Босого:
- Ану додому! Кому сказав!?
Пес, не слухаючи господаря, продовжував прискакувати, мовби хотів повідомити щось вкрай важливе.
- Додому!!! – не переставав наказувати пан.
А пес , наче й не його, - не слухає, та й годі!
Тоді спересердя пан вихопив пістоля і навмання вистрелив, думаючи так пристрахати улюбленця, і, не озирачись назад, вдарив коня в боки і помчав чимдуж , бо сонце вказувало на те, що можна й не вспіти.
Нарешті він під’їхав до нотаріальної контори. Тішився, що встигнув. Постукав у двері.
- Заходьте,- люб’язно мовив лисуватий чоловік з тоненькими чорними вусиками, - чекав я вас трохи борше, але й тепер встигнемо, бо знаю, що далеченько вам до мене.
- Так, пане Альберте, дорога далека.
- Давайте ваші папери, і будемо братися до праці, - потер біленькими ручками нотаріус.
Пан Юзек запхав руку за широкий пояс, і з жахом усвідомив, що забув документи вдома.
- Прошу пана, просив би вас перенести на інакше число, бо м в поспіху забув папери вдома.
- Най буде, - промовив Альберт, - я запишу вас на перше серпня.
Юзек вийшов на ганок і, вийнявши хустку, обтер росу з чола. Відв’язав Лисого і помаленьку рушив назад.
- Що за клята пам'ять , - картав себе , - То все через Мариську. Так заб’є тобі голову, що не знаєш, який день і яка година…

Проминувши останні будинки, кінь із комонником завернули на курну дорогу, що йшла згористим полем, на якому давненько не було ратая.
- Куди спішити, - подумав Юзек, проте вдарив легко Лисого в бік одним обцасом, і кінь пришвидшив крок.
Ось знову прілі запахи прохолодної тінистої рослинності. Гай живе своїм життям. Ку – ку, цвірінь, тук- тук – одні із численних діалектів гіллястої держави. І знову пан відчув, як розчарування і втома відступають.
- Нічого, приїду запишу собі « 1 серпня» і на видному місці поставлю, аби вже нізащо не забути, - роздумуючи, хитався у сідлі наче заколисаний, та раптово стрепенувся від жахливого видіння. На зеленій обочині лежав його Босий.
Пан зіскочив з коня і притьмом припав до улюбленця:
- Що з тобою? Песику мій!
З лівого передпліччя собаки сочилася сукроватиця. Він, ледве дихаючи, заскавчав і, кліпнувши одним оком, знову відчужено стих.
Пан Юзек скинув з себе сорочку аби покласти пса і обережно відвезти додому. Тільки- но він забрав Босого з його місця, як побачив там свої папери.
Вони були всі вкупі, лиш маленький краєчок був у крові собаки.
- Ось чому ти біг за мною, мій любий песику, - просльозившись, мовив пан, - Ти знайшов загублені мною документи і наздоганяв мене, щоб завідомити про це. Який же я телепень, що не здогадався . Адже ти у мене найрозумніший пес на світі. Як я тебе люблю!
Пан прихилився до пса, шепочучи подячні слова, але той вже не чув, бо снаги , якої йому було потрібно, щоб протриматися до повернення свого пана, в ньому вже не стало зовсім…


15.02.13