ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2025.04.17 16:00
Якщо Ви відвідували Донецьк на День шахтаря чи під час знаменитого донецького карнавалу на День Паризької Комуни, Ви обов’язково мусили побачити яскравий та емоційний танець донецьких шахтарів, що називається донго. І, певно, Ви чули оповідку, що цей тане

Іван Потьомкін
2025.04.17 10:50
А хто бачив, а хто чув,
Хто в Максимка сюніч був?
Мабуть, хтось із зоосаду,
Де зайчаток він погладив,
Задивився- на жирафу,
Тигр нагнав такого страху...
Заспокоїв трохи півень,
Проспівав із ним нарівні...

Віктор Кучерук
2025.04.17 06:14
Прислухаючись до свисту
Ховрашка серед пшениць, –
Не спиняє жайвір виступ,
Не спішить упасти ниць.
Тішить співом хліборобів
Перелітний птах тому,
Що за шкоду ту, що робить,
Дістається не йому.

С М
2025.04.16 21:59
Кину все в пікап і переїду
Вірогідно, в Ел-Eй
Нашукаю собі дім, а далі зійде
Справді новий день

Жінка усі думки, що маю, повнить
Хай нині досить зле
Світ у ній, душі моїй

Борис Костиря
2025.04.16 21:44
Як залишитися цілими
під уламками історії?
На тебе навалені
брили бетону і шлакоблоку,
глини, будівельного сміття,
піску, ти намагаєшся
вибратися, але марно,
тобі залишається

Хельґі Йогансен
2025.04.16 19:29
Серед тисяч вогнів
Єлисейських полів,
де з вітрин діаманти й парфуми
ваблять око моє,
не знайду тільки те,
що ніколи й ніде не забуду.

Вежі Ейфеля шпиль,

Артур Курдіновський
2025.04.16 19:09
Все почалося у холоднім січні.
З тих пір, як сніг промовив гучно "плі!",
Я відбуваю термін свій довічний,
Похмурий в'язень на оцій землі.

Терпів тортури струмом електричним,
Спостерігав чужі обличчя злі.
А камера для мене - простір звичний,

Тетяна Левицька
2025.04.16 16:59
Райське яблуко, Адаме, не надкушуй,
бо пізнавши смак не знайдеш спокій,
збожеволієш, змарнуєш чисту душу,
втративши едем зеленоокий.

Спокушати буде мізки змій лукавий
похітливим стогоном омани.
Бачиш, ніде впасти яблукам тужавим,

Віктор Кучерук
2025.04.16 11:15
Барви яскраві, хмільні аромати,
Співи пташині і море тепла, -
Ніжної свіжості всюди багато,
Добрості світу немає числа.
Сонячне небо, ласкаве проміння,
Лагідний вітер і далеч ясна, -
Світу пасують обнови весінні,
Все наділяє красою весна.

Козак Дума
2025.04.16 09:26
Життя – ріка: потоки і стрімнини,
та хвилі, що біжать на перекат.
Вона зрідні стрімкому часоплину,
якому тихе плесо – неформат.

Обабіч залишаються заплави
і комишем порослі береги,
стоять гаї у величі і славі,

Юрій Гундарєв
2025.04.16 09:25
квітня - День народження легендарного актора і режисера, автора, зокрема, знаменитої стрічки «Великий диктатор» - нищівної сатири на нацизм і на особисто Гітлера.


З вечора і до ранку
диктатор збирає гармати,
бомби, потужні танки -
вбивати!

Борис Костиря
2025.04.15 21:23
Величезні ангари і сховища
зберігають мовчання.
Нескінченні простори...
Підприємства-гіганти в місті
припадають пилом віків.
На них лише крякають
ворони, передвіщаючи
майбутні потрясіння.

Ірина Білінська
2025.04.15 18:54
І ти мені явилася у сні,
журлива музо, зірвана з орбіти…
Кому довічні дала ти обіти,
що цвіт убрався у студений сніг?
Кому віддала крила золоті,
сама упавши у німу безодню? —
Колодязі глибокі і безводні,
а ночі — невиразні і густі.

Іван Потьомкін
2025.04.15 14:58
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від н

Володимир Бойко
2025.04.15 14:09
«Миротворці» - трамп із маском
Терендять російську казку.
Схаменіться, ви ж не діти –
Скільки можна терендіти!

Козак Дума
2025.04.15 13:57
Я камінь філософський не шукав,
а намагався сенс буття збагнути.
Відвідав не один життя анклав
і рвав не раз одвічні долі пута.

Ішов угору в бурю і туман,
спускався долу у палюче сонце.
Блукав поміж химерій і оман,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександр Омельченко
2025.04.14

Коломієць Роман
2025.04.12

Іван Кривіцький
2025.04.08

Вячеслав Руденко
2025.04.03

Дарина Меліса
2025.03.20

Софія Пасічник
2025.03.18

Діон Трефович
2025.03.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1991) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Стрітення

Анні Ахматовій

Коли вона вперше до церкви внесла
дитя, то її дожидали з числа
людей, що постійно були там оддавна,
Святий Симеон і пророчиця Анна.

І старець на руки узяв його з рук
Марії; і трійця присутніх округ
дитини тілами непевну обраму
творила у ранішній сутіні храму.

І храм обступав ті фігури, як бір.
Від зору людського і зорева зір
досвітніх, він зводами високо брався
хистити Марію, пророчицю, старця.

Лиш цятою світлою промінь здаля
на тім’я маляті упав; та маля
об тім ще не знало, і, знай собі, сонно
сопіло у дужих руках Симеона.

А голос був віщий старому цьому
об тім, що невільний він смертну пітьму
побачити перше, ніж Божого Сина.
Збулося. І старець промовив: "Година,

що речене сповнить і Твій рішенець,
збігає догідно, мій Господи, днесь,
об чім мої вічі утішно звістило
дитя: і Твого негасимого світла

племенам, що ідолів славлять, вогонь,
і слава Ізраїлю – в нім". – Симеон
умовк. І німіли горішні огроми.
Лиш позвуки слів, зачіпаючи крокви,

заледь шелестіли потому довкіл
обмерлих присутніх, не кажучи крил
під шатами храму, як птах, що якимось
літав собі дивом, не в змозі спуститись.

І їм було дивно. І тиша була
питоміша, ніже стареча хвала.
Марія мовчала. "Слова ж бо якії".
І старець озвався тепер до Марії:

"В припалім наразі до грудей твоїх
падіння оцих і звеличення тих,
предмет суперечок і чварам причина.
Оружжям, Маріє, що здійме людина

у глумі над тілом Його, і твоя
душа буде ранена. Рана сія
тобі і повідає все, що глибо́ко
таїли серця, як проникливе око".

Він змовк і до виходу рушив. Услід
Марія, сутула, і ношею літ
похилена Анна гляділи, німотні.
Він рушив, маліючи в значенні й плоті

в жіночих очах під покровами стін.
Два погляди спиною чуючи, він
мовчазно виходив із Божого дому
на світло неясне у храмову пройму.

Були тії кроки старечі тверді.
Лиш голос пророчиці певність в ході
порушив і стримав на хвилю старого:
але не до нього гукали, а Бога

пророчиця славити вже почала.
І близилась брама. Одінь і чола
торкав уже вітер і розвидня пляму
вияснював гомін за стінами храму.

Він йшов умирати. Не гугіт юрми
він, руку доклавши, прокрив зі дверми,
але онімілі пристанища смерті.
Він рухався простором, збавленим тверді,

він чув, як безчасся поглинуло звук.
І образ Младенця у сяйві округ
пухнастого тімені смерти тропою
душа Симеона несла зі собою

поперед, як світоч, у чорну пітьму,
в якій анікому ніколи саму
тропину світити собі не траплялось.
І світоч світив, і тропа роздавалась.
<16 лютого 1972>


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2013-02-16 15:35:36
Переглядів сторінки твору 3520
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.778 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.384 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2025.04.16 19:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2013-02-16 15:38:02 ]
Иосиф Бродский

Сретенье


Анне Ахматовой

Когда она в церковь впервые внесла
дитя, находились внутри из числа
людей, находившихся там постоянно,
Святой Симеон и пророчица Анна.

И старец воспринял младенца из рук
Марии; и три человека вокруг
младенца стояли, как зыбкая рама,
в то утро, затеряны в сумраке храма.

Тот храм обступал их, как замерший лес.
От взглядов людей и от взоров небес
вершины скрывали, сумев распластаться,
в то утро Марию, пророчицу, старца.

И только на темя случайным лучом
свет падал младенцу; но он ни о чем
не ведал еще и посапывал сонно,
покоясь на крепких руках Симеона.

А было поведано старцу сему,
о том, что увидит он смертную тьму
не прежде, чем сына увидит Господня.
Свершилось. И старец промолвил: "Сегодня,

реченное некогда слово храня,
Ты с миром, Господь, отпускаешь меня,
затем что глаза мои видели это
дитя: он -- Твое продолженье и света

источник для идолов чтящих племен,
и слава Израиля в нем." -- Симеон
умолкнул. Их всех тишина обступила.
Лишь эхо тех слов, задевая стропила,

кружилось какое-то время спустя
над их головами, слегка шелестя
под сводами храма, как некая птица,
что в силах взлететь, но не в силах спуститься.

И странно им было. Была тишина
не менее странной, чем речь. Смущена,
Мария молчала. "Слова-то какие..."
И старец сказал, повернувшись к Марии:

"В лежащем сейчас на раменах твоих
паденье одних, возвышенье других,
предмет пререканий и повод к раздорам.
И тем же оружьем, Мария, которым

терзаема плоть его будет, твоя
душа будет ранена. Рана сия
даст видеть тебе, что сокрыто глубоко
в сердцах человеков, как некое око".

Он кончил и двинулся к выходу. Вслед
Мария, сутулясь, и тяжестью лет
согбенная Анна безмолвно глядели.
Он шел, уменьшаясь в значеньи и в теле

для двух этих женщин под сенью колонн.
Почти подгоняем их взглядами, он
шел молча по этому храму пустому
к белевшему смутно дверному проему.

И поступь была стариковски тверда.
Лишь голос пророчицы сзади когда
раздался, он шаг придержал свой немного:
но там не его окликали, а Бога

пророчица славить уже начала.
И дверь приближалась. Одежд и чела
уж ветер коснулся, и в уши упрямо
врывался шум жизни за стенами храма.

Он шел умирать. И не в уличный гул
он, дверь отворивши руками, шагнул,
но в глухонемые владения смерти.
Он шел по пространству, лишенному тверди,

он слышал, что время утратило звук.
И образ Младенца с сияньем вокруг
пушистого темени смертной тропою
душа Симеона несла пред собою

как некий светильник, в ту черную тьму,
в которой дотоле еще никому
дорогу себе озарять не случалось.
Светильник светил, и тропа расширялась.

16 февраля 1972

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Татьяна Квашенко (Л.П./М.К.) [ 2013-02-16 17:38:32 ]
cпасибо!

...Рана сія
тобі і повідає все, що глибόко
на серці людини, немов би то око... - как-то так может..

вы молодец.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2013-02-17 06:02:06 ]
Доброго ранку Вам і погожого дня!
Ваше добре слово надихає і спонукає...
Згоден з Вами, "рану", як "некое око", слід зберегти, бодай опосередковано, - утім, як і "сокритість" того, що у серцях "человеков"...
Маю на увазі і пропонований Вами варіант, міркуватиму на свіжу голову...
Буду радий Вашим візитам, Марто!