COMME IL FAUT

Ком іль фо – так як треба
Іде собі наше життя.
Воно йде незворотньо,
Як хвилі у синьому морі.
Ми живемо, і все,
І нічому нема вороття.
Камінь падає вниз.
Лише птахи злітають угору.
Залишитися птахом...
Згадай, як літав уві сні.
Ти втомився і змерз.
Назбирай собі хмизу на ватру.
Бо коли ні надія
Не поможе тоді, ні сини,
Тоді справді вже досить,
і жити, напевно, не варто.
Але що ти лишив,
і кому ти лишив Заповіт?
Бо якщо пролетиш ніби камінь
Бездарно і всує,
То не варто летіти,
Бо падіння – це ще не політ.
І без крил не злетиш,
А внизу лише яма чатує.
Тож ставай на крило,
Коли наче немає вже сил.
Намалюй акварель,
Або вирости хрін чи капусту.
Хоч якесь ремесло подолаєш.
Лиш треба зусиль.
А інакше не варто,
Бо птаства і так вже не густо.

Липень 2006 р. Нью-Йорк.

Вперше цей вираз "Ком іль фо" почув і частково зрозумів років 15 тому у Франції. Але ніколи не розумівь хто ж то такий "ІЛЬ" - "IL" (французькою - він, той). Також є вираз "il pleut" - "іль плю" - дощує, а дослівно (він плює - жарт). Хто ж той Він,, бо Ком іль фо, дослівно я б переклав - так як Він робить, або, як Бог приказав, отож для мене Іль у цих виразах означає Бог, або Дух. Саме тому цей дещо філософський вірш є перш за все звертанням до свого Бога. А написався він відразу після хрестин моєї племінниці Натальки в Нью-Йорку.