— Є телеметрія. Він підходить.
— Удмоде, прийом, чуєш мене?
— Чую, капітане. Я підійшов, передаю телеметрію
— Добре, перешли звіт про поля. В тому числі про можливі силові.
— Пересилаю. Силових полів нема.
— Значить, це просто шматок залізяки. Цікаво, там хтось живе?...
— Я не бачив жодних змін з моменту нашого прибуття. Можливо, корабель покинутий чи автоматичний.
— Або вони просто затаїлися... Удмоде, ти колись такі кораблі бачив?
— У моїй базі немає нічого схожого.
— Але ж, у тебе має бути база всіх кораблів.
— У мене і є база всіх відомих типів кораблів, включаючи прототипи та проекти.
— Коли ти її востаннє оновлював?
— Два місяці тому
— Може щось не внесли у базу?
— Сумніваюся
— Щось самопальне?
— Не схоже
— Облети його і передай тривимірну модель. Треба визначити, чи він робочий, а то щось від нього взагалі нема ніяких сигналів і ознак життя теж нема. Дивно все це.

Універсальний Дослідницький Модуль полетів навколо невідомого корабля, який висів у космосі не подаючи жодних ознак життя. Один оберт, інший, третій... Удмод слухняно виконував завдання, висвітлюючи його скануючим променем. Але, промінь не міг проникнути крізь обшивку, тому те, що робиться всередині лишалося загадкою. Удмод передав все, що зміг просканувати і на екрані капітана зоряного крейсера четвертого покоління ``Рішучий'' з'явився силует невідомого корабля. Розмірами він був трохи більший крейсера, але дуже чудернацької конструкції. Корабель нагадував кільце, і капітан взагалі не розумів, як ця штуковина могла літати між зірками. Земні міжзоряні кораблі у своїй більшості нагадували щось типу дуже витягнутого веретена і, по-суті, являли собою один великий двигун, який у військових кораблів використовувався ще і як головна гармата у бою.

У ``Рішучого'' цей двигун обріс кількома шарами броні і силових полів, злобно огризався гіперонними гарматами, ракетними шахтами та турелями з оборонною зброєю. Але і гармати і турелі і пускові шахти були бережно заховані за темною карбокомпозитною бронею, що антрацитовим блиском відбивала світло далекої зорі без назви, лише з якимось, восьмизначним номером у такому-то каталозі. Зараз був мирний час, час, коли зброю ховали, щоб показати красу. Ховали, нажаль, недалеко. Здавалося, ця смертоносна краса втілювала в себе всю історію своїх конструкторів, мистецтво яких досягло неймовірних вершин, але стільки разів не тільки не могло завадити кровопролиттю, але й підпитувало його, спалюючи на його вогнищі нові й нові душі.

Чужий корабель же був схожий якийсь величезний бублик. Те, що він прибув сюди з іншої зоряної системи, не викликало сумнівів. Найближча зірка - червоний карлик, що знаходився від них за добру сотню астрономічних одиниць - не мав планетної системи. За його обшивку не міг проникнути скануючий промінь, що було дивно. Такого ефекту на земних кораблях можна було досягнути тільки при ввімкнених силових полях. Тут же Удмод сказав, що полів нема. Проте, і чужий корабель був не ідеальний. На ньому були шви. На ``Рішучому'' не було жодного шва: броня мала кількарівневу пам'ять форми, тому при відповідному впливі на неї, могла приймати кілька різних форм. Задраювалась така броня наглухо, без швів. На ``бублику'' ж шви були.

— Він військовий, - сказав капітан, - у нього є шви для ракетних шахт чи гармат. Дивіться, професоре, ось, ось і ось теж. Всього двадцять чотири штуки в чотирьох рядах. Бачите?
— Так, - сказав професор, - є. Але це ще не значить, що це шахти. Ми так і не змогли їх просканувати.
— А чому ми не змогли? Я вам відповім. Бо вони прийняли відповідні міри.
— У вас надто багато агресії, капітане. Існує ряд матеріалів через які промінь не проникає. Ми їх не використовуємо, бо подібні сплави були б надто дорогими і не дуже міцними. Можливо, це один з таких.
— Ви ж самі сказали, що вони надто дорогі і не дуже міцні. Для чого, кому б то не було, робити з них обшивку?
— Капітане. Такого типу кораблів немає у наших базах. Він зовсім не схожий на те, що ми будуємо. Можливо, ми маємо справу з представниками іншої цивілізації. Будьте поміркованішим. Тільки тварини бачать загрозу в незрозумілому. Ми з вами не розуміємо цих технологій, і, можливо, у них є якась своя логіка і такі властивості продиктовані якимись їхніми інженерними потребами. В тому числі і ці шви. Це не значить, що вони налаштовані до нас агресивно.
— Професоре, моя робота полягає в тому, щоб бачити потенційну загрозу в усьому, що може її нести. Це, як ви сказали, незрозуміле - одне з джерел такої загрози. Не хвилюйтеся, я не буду його розстрілювати з усіх гармат, але прийму необхідні заходи безпеки, щоб в разі чого, попередити агресію з боку цього корабля.
— Що ж, - зітхнув професор, - я не проти цього. Але, тим не менш, не приймайте поспішних рішень, - капітан ствердно кивнув
— Навести головну гармату на ближнє півкільце. Відкрити люки гіперонних гармат
— Наводжу, - почувся голос головного наводчика. Пройшла хвилина, корабель трохи задрижав, потім задрижав ще раз. Маневрові двигуни зробили своє діло, - відкриваю люки. Відкриті! Професор недовірливо подивився у сторону капітана.
— Професоре, це великий важкий корабель і невідомо, яке озброєння він має на борту. Якщо він військовий, то може мати на борту зброю, аналогічну нашій. Як ви знаєте, крейсерська головна гармата не дає шанси на виживання жодному кораблю. Якщо у них є щось подібне, у випадку потенційної агресії з боку... назвемо їх чужинцями, я хотів би їх випередити і гарантовано знешкодити корабель, доки він не знищить нас.
— Розумію...

Раптом, кілька люків, прихованих за швами обшивки, оголилося і звідти вирався слабкий потік фіолетового світла. Чужинець розвертався. Він розвернувся до тих пір, поки ``бублик'' не став перпендикулярно ``Рішучому''. В центрі кола почало розгоратися щось на манер кулі, яка світилася таким же фіолетовим світлом.

— От вам і не військовий... - видихнув капітан. У професора покруглішали очі. Він явно не очікував такого повороту подій. У глибокому космосі висіло два величезних левіафани, готові вчепитися один в одного.

Раптом один з бокових швів чужинця швидко розійшовся і оголив шахту, з якої з великою швидкістю вилетіло щось продовгувате, лишаючи за собою фіолетовий шлейф

— Ракета! - закричав професор
— Перехоплення, - спокійним голосом наказав капітан.

Тепер відкрилася шахта ``Рішучого'' і звідти вилетіла бойова ракета перехоплення. Ракета чужинця ухилилася від переслідувача. Від центру ``бублика'' відірвалась куля і попливла по спіралі у бік земного крейсера. Перехопити її головною гарматою було не можливо. Надто великою була кутова швидкість кулі.

— Удар з головної гармати, - наказав капітан і додав про себе, - не встиг...

Спалах прошив морок глибокого космосу. Це бив двосторонній фотонний двигун у режимі гармати. Сила, яка здатна випалювати цілі планети, нищачи там всі організми, складніші за бактерії, ударила в чужинця. І повільно, наче смакуючи, розрізала обшивку, продираючись всередину. За нею спалахнули вторинні вибухи. Видно було, що руйнувалися якісь внутрішні системи чужинця. Промінь пішов уздовж кільця, розриваючи його по всій довжині.

— Силові поля, - скомандував металічним голосом капітан
— Є поля
— Вогонь по кулі. Гармати, ракети. Все, що є!

...Йшли хвилини. Довгі хвилини очікування. Тепер працювали автомати. Чітко, без затримок вони виконували свою роботу. Прорізалися шви в обшивці корабля, відкривалися люки, з яких у ту ж мить стартували ракети чи гіперонні снаряди. Все, що було у крейсера, летіло у бік кулі. Людям лишалося тільки чекати, затаївши дихання.

— Ціль вражено. Не реагує. Поглинула все, чим ми стріляли. Без змін.
— Евакуація, - скомандував капітан, - сумніваюся, що наші силові поля її зупинять

Куля пригальмувала на межі силових полів, але пройшла через них і вдарила майже посередині веретина ``Рішучого'', переломивши його на дві частини. Вторинні вибухи довершили почате. Крейсера четвертого покоління ``Рішучий'' більше не існувало. так само, як і чужого корабля.

* * *
Коли відділилася фіолетова куля, Удмод зрозумів, що зараз обидва кораблі загинуть і стрімголов полетів з поля бою. Перший закон роботехніки мав виконуватися беззаперечно. Удмод нічим не міг допомогти - він не був призначений для рятівних робіт - тому мав зберегти самого себе. І от, тепер він був далеко і спостерігав за цим страшним, але, з разом тим грандіозним боєм двох важких крейсерів двох, одна одній невідомих цивілізацій. Удмод не мав нічого схожого на почуття чи страхи його творців. Він був зроблений для вивчення об'єктів у космосі. Його сенсори-почуття ловили зоряний вітер слухали радіохвилі, бачили гамма-випромінювання і читали послання далеких зірок у вигляді спектральних ліній. Він зовсім не був людиною, але, раптом Удмод зрозумів, що він залишився довсім сам на кілька десятків парсек. І йому вперше за своє життя стало самотньо. Він не сумував за командою і капітаном ``Рішучого'', який возився з ним, як з власною дитиною. Цього не було в програмі Універсальних Дослідницьких Модулів. Йому просто стало самотньо від розуміння, що на робочій частоті більше ніхто не заговорить. Тоді Удмод увімкнув сигнал SOS на просторових і підпросторових частотах і почав вслухуватись у білий шум на всіх частотах у надії вловити якусь відповідь на сигнал біди.

...і відповідь прийшла. На хвилі 21 сантиметр хтось надіслав один короткий мікросекундний імпульс. Удмод здивувався. Це був не звичний сигнал, не протокольний. Хто це? Що йому відповісти? Через кілька хвилин імпульс повторився. Тоді він послав широконаправлений сигнал з двома довжинами імпульсів. Таким же, як прийшов до нього і удвічі коротшим. До Удмода прийшло три сигнали. Мікросекундний, удвічі коротший і удвічі довший. Удмод повернувся і побачив недалеко від себе першу ракету. Вона не рухалась, але сигнал ішов саме від неї.

— Значить, це була не ракета. Це був такий же, як і я зонд, - розмірковував Удмод, - тоді що значать ці три сигнали? Трійкову логіку? Можна спробувати.

Удмод послав уже вузьким пучком у напрямку ракети ряди трійкових імпульсів. Там було закодоване число пі до четвертого знаку після коми. Ракета прислала двійковий код. Це було число Ейлера. Теж до четвертого знаку...

* * *
Живими лишилися зовсім небагато людей, які бовталися тепер у космосі в кількох відстрелених рятівних капсулах. Ті, хто вижили, з подивом дивилися на них зі своїх ілюмінаторів. Зонди висіли один біля одного і були абсолютно нерухомі. Обидва вимкнули всі додаткові системи. І у них були на це причини. Батареї обох зондів були не вічні. Вже за кілька годин взаємного обміну сигналами, дослідницькі зонди двох незнайомих цивілізацій уже домовлялися про протоколи передачі даних, а роботи було ще так багато. Базові поняття, співставлення термінів, абстрактні і предметні системи, вищі форми розумової діяльності... Так багато треба було сказати одне одному і так мало часу, обмеженого строком роботи не дуже ємких батарей.

При черговому вибуху капітана вдарило якимось перекриттям по голові і той втратив свідомість. Професору з головним наводчиком довелося нести його непритомного до найближчої капсули, яка тут же відстрелилась подалі від агонізуючого ``Рішучого''. Мабуть, це був той щасливий випадок, який буває раз у житті. Капітан був не з тих, хто покидає свій потопаючий корабель. З рештою, він прийшов до тями, вилаявся і теж почав дивитися на зонди з ілюмінатора своєї капсули.

— Що вони роблять?
— Судячи з усього розмовляють, - відповів професор, - наскільки я розумію, вони зараз активно обмінюються вузьконаправленими пучками радіохвиль і, судячи з усього, скоро перейдуть на лазерний зв'язок, щоб зекономити час.  Радіохвилі не підійдуть для фемтосекундних імпульсів, а до таких вони рано чи пізно мають домовитись.
— А про що ж вони розмовляють?
— Про те, про що не змогли ми
— Але ж вони надто примітивні
— Для першого контакту, ототожнення понять і об'єктів має вистачити
— Тоді вітаю, професоре, сьогодні великий день. Людство вперше вступило в контакт з іншою високорозвиненою цивілізацією. Нічого, професоре, не хвилюйтеся.  Вони встановлять початковий контакт, їхній і наш SOS почують і по нас прилетять. Тоді продовжимо уже ми.
— По нас ніхто не прилетить. Вони обоє вимкнули SOS.
— Але, чому? - здивувався капітан
— Якщо сюди прилетять і наші і їхні кораблі і побачать тільки уламки двох своїх крейсерів, думаєте, хтось буде налаштований на мирний діалог? Ми не змогли це зробити, не бачачи залишки тіл землян у космосі. Думаєте, ті, хто прилетять, будуть значно гуманнішими за нас?

Капітан довго мовчав. В очах його можна було помітити злість, перемішану з досадою. Злість на себе, що нерви здали, що злякався і пальнув. І досаду, так багато було ось тут, тільки руку простягни і що тієї ж миті так багато втрачено через один невірний крок. Желваки у нього грали зразу швидко, потім повільніше, потім він просто стиснув зуби, шумно глибоко вдихнув носом і видихнув. Крапельки поту виступили у нього на чолі.
— Здається, ви праві, професоре, - капітан ще трохи помовчав і знову заговорив, - Дивно. Високоорганізовані цивілізації не змогли між собою домовитись, а їх роботи так запросто базікають один з одним уже кілька годин.
— Знаєте, капітане, є гіпотеза, про те що вищі мислячі істоти - представники різних цивілізацій, які пройшли довгий шлях еволюції, взагалі не здатні увійти у повноцінний контакт. Надто багато різних обмежень, страхів, умовностей і стереотипів, специфічних тільки для неї самої, накопила кожна така цивілізація у своєму мисленні. Як результат, можливі тільки найпримітивніші точки дотику. Ті, які спільні не для окремих еволюційних гілок, а для всього дерева еволюцї. Наприклад, інстинкт самозбереження, конкуренції, витіснення. Зате більш примітивні штучно створені істоти, які не несуть відбитку всієї історії розвитку своїх творців, запросто здатні будуть увійти у контакт.
— Що ж, професоре, здається, ця гіпотеза щойно підтвердилась, - капітан злегка посміхнувся, але тепер очі його відбивали сумну безнадію.

Shared by Creative Commons BY-NC-SA 3.0 or later
http://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/3.0/