Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Татчин /
Вірші
кораблик
renovated and loaded
1
ця хвороба взаємна – зустрітись давно пора нам.
озирається лютий – довкола мороз і прана.
до приходу пітьми хилитаються тіні сп’яну,
а уздовж небокраю сочиться відкрита рана.
все довкола статичне, допоки мене не крає
ототожнення світу з пораненим небокраєм,
у якому немає ні пекла, ні навіть раю,
у якому за тебе – без тебе щораз вмираю, –
невиправним романтиком, мрійником, ловеласом,
молодим чорноризцем, що дивиться ніжно й ласо...
це ядуче повітря безпечно вдихати разом.
та невміння терпіти доводить мене до сказу!
2
в анемічних містах – осередку взаємно хворих,
де чекає на втілення кожен зустрічний порух,
за межею чуттєвості дотики зріють в порах
і щоночі готові зайнятися, наче порох.
алкогольне повітря колюче й таке гаряче!
ми з тобою вигнанці – за нами ніхто не плаче.
ця хвороба пасує безодні нових означень,
а її усвідомлення надто просте в остачі.
та його – з головою!, щоб жити – умовно – голим.
я єднаю тебе і себе – як пшеницю з полем.
тут кожнісіньке слово спочатку здається кволим,
проростає між ребер, в легенях болить і коле.
3
припадають до вікон сполошені вінничани:
поетичне безглуздя – шукати когось ночами.
з українських провінцій у Київ бредуть прочани,
щоб поримно стояти з обох берегів Почайни.
архетипна ріка замикає із небом коло,
у якому вгодований місяць з набитим волом.
зачаровані люди незримо стоять Подолом,
їм до строку безболісно – біль не лякають болем.
та межа відворотна, і цьому ріка – порука.
закільцьованим небом поважно пливуть перуки.
я вростаю в чекання – трикрапкою – чорним круком,
це безумство доречне, наскільки доречні муки.
4
я чекаю на тебе у центрі усіх галактик.
я римую і тану – від мене лишився клаптик.
та для мене достатньо.
от тільки... якби ж могла ти
з потойбіччя Почайни – навзаєм! – по віршу слати.
паперовою хвилею, згустком усіх емоцій,
заримованим човником, зіркою у потоці.
я нервово чекав, тупцював би на цьому боці,
з барабанами в скронях і млою у лівім оці.
у глибинах Почайни скипали б досвітні зорі,
і вона загоралась і кидалась, наче море.
і зійшлися поети, і стали б на мить прозорі:
віршовий бестіарій – римований лепрозорій.
5
з того боку небес проступає чиєсь обличчя.
я стою у мовчанні – мовчання довкіллю личить.
не стелюся у танці, не б’юся об землю тричі,
а тому до пори не дивіться мені у вічі.
римування навзаєм – беззахисне, безборонне:
тут кожнісіньке слово – вагою у серце – тоне.
а над нами темніє і твердне небесне лоно, –
не тому що чекання пекуче й таке бездонне,
не тому що Почайна від літер стає густою,
не усім перекір, не оселя стоїть пустою,
не зневіра у себе, не серце пече ходою –
паперовий кораблик прибило до ніг водою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
кораблик
renovated and loaded1
ця хвороба взаємна – зустрітись давно пора нам.
озирається лютий – довкола мороз і прана.
до приходу пітьми хилитаються тіні сп’яну,
а уздовж небокраю сочиться відкрита рана.
все довкола статичне, допоки мене не крає
ототожнення світу з пораненим небокраєм,
у якому немає ні пекла, ні навіть раю,
у якому за тебе – без тебе щораз вмираю, –
невиправним романтиком, мрійником, ловеласом,
молодим чорноризцем, що дивиться ніжно й ласо...
це ядуче повітря безпечно вдихати разом.
та невміння терпіти доводить мене до сказу!
2
в анемічних містах – осередку взаємно хворих,
де чекає на втілення кожен зустрічний порух,
за межею чуттєвості дотики зріють в порах
і щоночі готові зайнятися, наче порох.
алкогольне повітря колюче й таке гаряче!
ми з тобою вигнанці – за нами ніхто не плаче.
ця хвороба пасує безодні нових означень,
а її усвідомлення надто просте в остачі.
та його – з головою!, щоб жити – умовно – голим.
я єднаю тебе і себе – як пшеницю з полем.
тут кожнісіньке слово спочатку здається кволим,
проростає між ребер, в легенях болить і коле.
3
припадають до вікон сполошені вінничани:
поетичне безглуздя – шукати когось ночами.
з українських провінцій у Київ бредуть прочани,
щоб поримно стояти з обох берегів Почайни.
архетипна ріка замикає із небом коло,
у якому вгодований місяць з набитим волом.
зачаровані люди незримо стоять Подолом,
їм до строку безболісно – біль не лякають болем.
та межа відворотна, і цьому ріка – порука.
закільцьованим небом поважно пливуть перуки.
я вростаю в чекання – трикрапкою – чорним круком,
це безумство доречне, наскільки доречні муки.
4
я чекаю на тебе у центрі усіх галактик.
я римую і тану – від мене лишився клаптик.
та для мене достатньо.
от тільки... якби ж могла ти
з потойбіччя Почайни – навзаєм! – по віршу слати.
паперовою хвилею, згустком усіх емоцій,
заримованим човником, зіркою у потоці.
я нервово чекав, тупцював би на цьому боці,
з барабанами в скронях і млою у лівім оці.
у глибинах Почайни скипали б досвітні зорі,
і вона загоралась і кидалась, наче море.
і зійшлися поети, і стали б на мить прозорі:
віршовий бестіарій – римований лепрозорій.
5
з того боку небес проступає чиєсь обличчя.
я стою у мовчанні – мовчання довкіллю личить.
не стелюся у танці, не б’юся об землю тричі,
а тому до пори не дивіться мені у вічі.
римування навзаєм – беззахисне, безборонне:
тут кожнісіньке слово – вагою у серце – тоне.
а над нами темніє і твердне небесне лоно, –
не тому що чекання пекуче й таке бездонне,
не тому що Почайна від літер стає густою,
не усім перекір, не оселя стоїть пустою,
не зневіра у себе, не серце пече ходою –
паперовий кораблик прибило до ніг водою.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
