догори ногами тече ріка,
повен хмар і неба її рукав.
я від себе стільки разів тікав,
та не втік ні разу.

у чужій імперії я Дамокл.
над твоїм будиночком зріс димок.
ти в самому центрі моїх думок,
і у них ми разом.

не такого жеребу я просив –
у пітьмі свідомості голоси.
сохрани, мій Господи, і спаси
тільки всіх хороших!

оселилась музика в голові.
твій собака дивиться сам не свій:
на блакитне марево – на сувій.
не за себе прошу.

ця дурна мелодія – як жива.
і від цього обертом голова.
емігрують дотики і слова
у глибинах мозку.

звідусіль – у вінницю: наче я
персоналізована течія,
що багато місяців нічия.
це доволі тоскно.

дим розтанув якорем у ріці.
перегук з рукописом у руці:
хмари – наче зібгані папірці
у Південнім Бузі.

місто відбивається в небесах.
прямокутні камені – як сльоза.
я наївно вірую в словеса:
переросток-лузер.

прагну усвідомлення повноти,
до якого порізно не дійти.
в синє небо вправлений лейтмотив -
фестивальний острів.

все давно написано на лиці.
закипають шкірою пухирці.
якір-меч хитається у ріці –
обоюдогострий.