
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Золотавий ла
2025.06.17
21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
2025.04.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олена Герасименко (1958) /
Вірші
Пора!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пора!
Тут хутір був – тепер його нема.
Скриплять в зажурі дві старі черешні.
Як вартові історії почесні -
коріння роду в світі їх трима.
Усе життя – дороги і стежки,
усе життя – від пуп’янка до віка…
Чого б, здавалось, треба чоловіку,
що обира для себе шлях тяжкий,
прошкуючи крізь сутінки зневір,
як пташка, що спокою не знаходить
у вітряну розхристану погоду,
а чи бездомний одинокий звір?
Журби Галини наче й не було…
Колись давно ще, може, хтось відплакав…
Черешні, як окличні-кличні знаки –
усе життя чекають за селом.
Але й вони ось-ось…- такі старі.
А корені глибокі, як і слово,
що зболене любов’ю при основі ,
заземлене на батьківськім дворі.
Галино, до черешень! Вже пора…
Фільварок був тут, кажуть старожили.
Ваш сад черешні вірно сторожили,
і хутір, де гасала дітвора.
Немає хутора – вітрами рознесло...
А ви із чужини - на Україну,
що, наче купина неопалима,
живе, як ці черешні – всім на зло!
Журбо! Журинонько…У цій землі ваш дух.
Він гомонить і проростає болем…
Встає світанок сонячно над полем –
розвіять вашу тугу й самоту.
Повідайте, як там, на чужині -
без України, рясту, материнки,
без соняхів, що у вікно навшпиньки,
без джерела, що в травах жебонів?
Без «кукуріків» півнячих, а ще
без тих селян, що серцю небайдужі,
без бджілок, що снують довкола ружі,
густих пшениць, орошених дощем?
Вертайтеся на хутір – вже пора…
Пробачте землякам - своїм нащадкам,
що пам’ять час відлічує спочатку,
«далекий світ» діставши з-під пера.
Скриплять в зажурі дві старі черешні.
Як вартові історії почесні -
коріння роду в світі їх трима.
Усе життя – дороги і стежки,
усе життя – від пуп’янка до віка…
Чого б, здавалось, треба чоловіку,
що обира для себе шлях тяжкий,
прошкуючи крізь сутінки зневір,
як пташка, що спокою не знаходить
у вітряну розхристану погоду,
а чи бездомний одинокий звір?
Журби Галини наче й не було…
Колись давно ще, може, хтось відплакав…
Черешні, як окличні-кличні знаки –
усе життя чекають за селом.
Але й вони ось-ось…- такі старі.
А корені глибокі, як і слово,
що зболене любов’ю при основі ,
заземлене на батьківськім дворі.
Галино, до черешень! Вже пора…
Фільварок був тут, кажуть старожили.
Ваш сад черешні вірно сторожили,
і хутір, де гасала дітвора.
Немає хутора – вітрами рознесло...
А ви із чужини - на Україну,
що, наче купина неопалима,
живе, як ці черешні – всім на зло!
Журбо! Журинонько…У цій землі ваш дух.
Він гомонить і проростає болем…
Встає світанок сонячно над полем –
розвіять вашу тугу й самоту.
Повідайте, як там, на чужині -
без України, рясту, материнки,
без соняхів, що у вікно навшпиньки,
без джерела, що в травах жебонів?
Без «кукуріків» півнячих, а ще
без тих селян, що серцю небайдужі,
без бджілок, що снують довкола ружі,
густих пшениць, орошених дощем?
Вертайтеся на хутір – вже пора…
Пробачте землякам - своїм нащадкам,
що пам’ять час відлічує спочатку,
«далекий світ» діставши з-під пера.
Вірш присвячений відомій українській письменниці Галині Журбі (Домбровській,в одруженні Нивінській), яка народилася на хуторі Олександрія поблизу с. Соболівка Теплицького Р-ну , що на Вінничині. 14 вересня 2012 року на місці колишнього хутора встановлено меморіальний комплекс імені письменниці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію