Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тіна Рагас (1986) /
Проза
Готична казка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Готична казка
Ніччю йшов мандрівник. Саме Ніччю, бо вона, беззоряна, німа й непроглядна, була скрізь. Вона була всім. І небом, і землею, які наче злилися воєдино, і усім поміж ними. Мандрівник дихав Ніччю, впускаючи її прохолодно-тужливий дотик у своє серце. Вона - як дно океану, – пустельно-чорне, без початку й кінця. Там завмирає час, бо сам губиться у своєму відліку, а німотний крик тиші перетворюється на затягнену, тривалістю у вічність. паузу. Саме такою була ця ніч. І загрузнути б у цій темряві мандрівникові на шляху до міста аж до самого ранку, якби не малесенька, радісно-зваблива цятка світла у далині. Вона – як рятівний маяк. Кличе, підморгує, вказує правильну дорогу. І мандрівник, долаючи втому, прямує саме на її поклик. Де світло – там домівка, там життя. Вогник більшає і більшає, розтинаючи нещадно навпіл, наче бісектриса, простирадло ночі. Безжально і нахабно посягає на монополію мороку. Вперед і вперед йде мандрівник.
Чорної-чорної Ночі, від мороку якої Місяць і зорі втікають з неба геть, а люди не бачать жодних снів, у хатині неподалік невеликого містечка, у єдине на цілу околицю вікні, мерехтіло світло. У цій хатині жила Відьма. І у чорному велетенському Казані, що здіймався мало не до стелі, варила зілля, раз по раз вкидаючи в нього то кропиву, то лободу, мишу чи кажана. Із Казана стрімко мчав у прочинене вікно чорний Дим. Дим лукаво усміхався. Бо виринаючи з оселі просто в ніч, він, схоже, робив морок ще чорнішим і густішим. Він начебто змагався зі Свічкою, недбало залишеною на підвіконні – хто сильніший - його чорнота чи її світлий вогник, хто з них сягне далі. Вода вихлюпувалася через край Казана, залишаючи брудні сірі Калюжі на долівці. Відьма на такі дрібниці не зважала, бо Калюжі миттю меншали й меншали, ставали малесеньким потічком, зрештою перетворювалися на чорних проворних Змій та впліталися у скуйовджене, кольору сажі, волосся господині дому. Відьма опустила довгий, гачкуватий ніготь у киплячу воду Казана, - наче у лаву вулкана. Відвела руку – ніготь палав вогнем, як факел. - Готово!, - торжественно проказала відьма до чорного Кота, який спроквола сердито глипнув на свою господиню одним зеленим оком. Бо другим, синім, він проводжав мишу, що якимсь дивом вистрибнула із казана і чимдуж бігла до порогу. Кіт щиро-прещиро облизнувся. Відьма миття вхопила сірий хвіст і горе-втікачка за хвилину вже булькотіла у чарівному вареві. – А мені то що до того, - ображено відповів кіт, згортаючись клубочком. Відьма взяла з кутка Мітлу й вмочила її у Казані-вулкані. За мить витягла і, осідлавши Мітлу, як коня, вилетіла у вікно. Теж у чорну Ніч, на відьомський шабаш, що триватиме аж до ранку, допоки світло Сонця й нового Дня не прожене злі сили з лиця Землі, допоки вранішня Роса не обмиє світ від нечистої сили.
Кіт заснув, і снилися йому − сотні мишей. Дим цілком і повністю повернувся у Казан, як у рідну домівку, і влігся на його дні відпочивати. А Свічка на підвіконні світила… Палала й горіла. На її сяйво вийшов Мандрівник. Вийшов із першими променями сонця, і дбайливо здмухнувши вогник, - щоб не згоріла до тла, проказав: - Дякую, тобі, маленька. Не знайшов би я дороги до міста без тебе у цій нічній пітьмі.
Чорної-чорної Ночі, від мороку якої Місяць і зорі втікають з неба геть, а люди не бачать жодних снів, у хатині неподалік невеликого містечка, у єдине на цілу околицю вікні, мерехтіло світло. У цій хатині жила Відьма. І у чорному велетенському Казані, що здіймався мало не до стелі, варила зілля, раз по раз вкидаючи в нього то кропиву, то лободу, мишу чи кажана. Із Казана стрімко мчав у прочинене вікно чорний Дим. Дим лукаво усміхався. Бо виринаючи з оселі просто в ніч, він, схоже, робив морок ще чорнішим і густішим. Він начебто змагався зі Свічкою, недбало залишеною на підвіконні – хто сильніший - його чорнота чи її світлий вогник, хто з них сягне далі. Вода вихлюпувалася через край Казана, залишаючи брудні сірі Калюжі на долівці. Відьма на такі дрібниці не зважала, бо Калюжі миттю меншали й меншали, ставали малесеньким потічком, зрештою перетворювалися на чорних проворних Змій та впліталися у скуйовджене, кольору сажі, волосся господині дому. Відьма опустила довгий, гачкуватий ніготь у киплячу воду Казана, - наче у лаву вулкана. Відвела руку – ніготь палав вогнем, як факел. - Готово!, - торжественно проказала відьма до чорного Кота, який спроквола сердито глипнув на свою господиню одним зеленим оком. Бо другим, синім, він проводжав мишу, що якимсь дивом вистрибнула із казана і чимдуж бігла до порогу. Кіт щиро-прещиро облизнувся. Відьма миття вхопила сірий хвіст і горе-втікачка за хвилину вже булькотіла у чарівному вареві. – А мені то що до того, - ображено відповів кіт, згортаючись клубочком. Відьма взяла з кутка Мітлу й вмочила її у Казані-вулкані. За мить витягла і, осідлавши Мітлу, як коня, вилетіла у вікно. Теж у чорну Ніч, на відьомський шабаш, що триватиме аж до ранку, допоки світло Сонця й нового Дня не прожене злі сили з лиця Землі, допоки вранішня Роса не обмиє світ від нечистої сили.
Кіт заснув, і снилися йому − сотні мишей. Дим цілком і повністю повернувся у Казан, як у рідну домівку, і влігся на його дні відпочивати. А Свічка на підвіконні світила… Палала й горіла. На її сяйво вийшов Мандрівник. Вийшов із першими променями сонця, і дбайливо здмухнувши вогник, - щоб не згоріла до тла, проказав: - Дякую, тобі, маленька. Не знайшов би я дороги до міста без тебе у цій нічній пітьмі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
