За верхівку найвищої у світі скелі клаптиком біло-рожевого світанкового туману зачепилася звичайнісінька пухнаста, м’яка хмаринка. Хоча це лише невтаємничені у світ Казки вважали її звичайною хмаринкою. Бо ж насправді саме тут, між землею та небом, розташувалася дивовижна Країна Ельфів. Саме звідти родом усі людські Мрії. Вони, наче строкаті метелики, пурхають з однієї барвистої квітки на іншу, пустотливо одна одній підморгують, злітаються і розлітаються у безконечному танку. Інколи трапляється, що котрась із Мрій так відчайдушно, самовіддано кружляє у своєму таночку, що й не помітить, як із хмаринки на землю потрапить. Тоді й здійснюється у якоїсь людини її Мрія. А здійснившись, виконавши своє призначення, Мрія знову на хмаринці опиняється, тільки вже – дещо іншою. І так триває від початку світу.
Хоча… схоже, таке спокійне й затишне життя назавжди покинуло чарівне ельфійське містечко Гармидер (ну це лише віднедавна воно так почало називатися). Тут оселився новий ельф! Скрипаль. Принаймні, він себе так називав, і так було записано у його ельфійському паспорті. Але всі інші мешканці містечка називали його дещо по-іншому, а саме – Припининегайно! Зі сходом Сонця Скрипаль брався до роботи – брав у руки інструмент та смичок і вирушав на зеленаво-блакитно-рожеву вулицю освячувати музикою прийдешній день. Та тільки смичок у руках ельфа торкався струн, як містечко охоплювало неймовірне тріскотіння, дзвякання, сичання, ячання, деренчання та інші звуки, назв яким ще не знайдено. Що завгодно, тільки не музика! Здавалося, Скрипаль своєю грою створював чорних кажанів, які розліталися в усі сторони та проникали у кожну домівку, у кожен закуток. Кожен новий день мешканців Гармидеру розпочинався під звуки ось таких акордів! Ельфи, прокинувшись, міцно зачиняли вікна, вмощували у вуха великі жовті кульбаби, ховалися під подушками й ковдрами із наміром порятуватися від канонади зловісних звуків. Іноді з вікон чи дверей крихітних будиночків у Скрипаля летіли горшки й тарілки, запущені в нього розсердженими ельфійками, які бралися готувати сніданок. Маленькі ельфенята спершу натягали на голівки чавунні каструлі, щоб не чути гри Скрипаля, але, оскільки це все ж не допомагало вже за кілька хвилин малеча із голосним плачем розбігалася-ховалися по домівках. Усі пташки водночас припиняли свій спів – бо спробуй-но співати у такому гармидері, і ховалися у своїх домівках-гінздах у найвіддаленіший закуток, затуляючись крильцями. Навіть ельфійські коти розпачливо видряпувалися на дерева та з відчаю прохали пташок впустити їх до своїх осель.
Скрипаль на це не зважав. Ані трохи! Заплющивши натхненно очі, він працював і працював своїм смичком, аж поки не рвалися струни скрипки. А потім швиденько змінював пошкоджені на нові, надійніші, й далі змушував свій інструмент кричати, волати, пищати, квилити і скиглити. Ніколи Скрипаль не зважав навіть на втому. Далі й далі, ще й ще, завзятіше й затятіше. – Я ж − митець!, - переконував щодня все більше й більше себе ельф. – Не можу припинити гру, мушу дарувати радість й насолоду від неї Світові.
- Гей ти там, бовдуре! Припини негайно!, - роздався обурений голос якоїсь огрядної ельфійки, яка саме вибігла на заквітчаний балкон свого будиночка. – Та скільки ж уже може тривати це неподобство!?
- Це – не неподобство, а мистецтво! Я творю музику, а ти мені заважаєш!, - роздратовано озвався Скрипаль.
- Це – не музика, а гармидер, лемент, ґвалт!
- Що???!!!! Та як ти смієш?! - ельф розсердився не на жарт
- Невже ти не помічаєш, що всі від твоєї музики – ховаються?! Ти ж не граєш, а безтямно вимахуєш смичком по струнах!
- Нечуване нахабство! Ховатися від моєї гри можуть тільки обділені священним розумінням музики! Мені їх шкода!, - відповівши це, Скрипаль заплющив очі і взявся виводити ще страхітливіший ляскіт. Із зелених дерев посипалося жовтаве, пожухле листя. Із гнізда випав горобець.
- Та ти хоча б ноти до рук узяв!, - прокричав сердито горобець, розправляючи пожмаканий чубчик. – Хоча б одного разу!
- Ноти?.. А що це таке?, - від здивування ельф знову на мить припинив знущатися над скрипкою.
- Ноти – це наче музична абетка. Як не знаючи літер, не зможеш читати, так і не знаючи нот, нічого за інструмент музичний братися. Навіть найталановитіший ельф, не знаючи нот, творити музику не зможе! От бовдур!, - горобець змахнув крильцями й подався шукати надійнішого прихистку від таланту горе-маестро.
- Які кумедні істоти – ці горобці! Навіщо мені, талановитому, вправному Скрипалю – якісь оті ноти? Та їх, схоже, й вигадали навмисне, щоб талановитих ельфів збивати з пантелику! Ні, зі мною так краще не жартувати! Я вірю у себе і впевнений у власних силах!, - проказавши це, Скрипаль занурився у свою круговерть жалісливо-страдницьких звуків втомленої, покаліченої скрипки.


Ще одне ельфійське містечко, Сором’язливість, (ну це також лише віднедавна воно так почало називатися) оповили дуже похмурі й безрадісні дні. Нещодавно сюди прибув ельф Скрипаль. Здавалося б, це ж просто чудово! Щодня маестро зі сходом Сонця радуватиме своїх співмешканців чарівною, мелодійною грою. Проте ці сподівання виявилися марними. Бо ж Скрипаль був таким сором’язливим, що виводити мелодію на скрипці міг лише тоді, коли був наодинці, коли його ніхто не чув і не бачив. І як не вмовляли його мешканці містечка позбутися цієї звички, як не просили зіграти для них, як не обіцяли вдячно слухати усе, щоб він не заграв, нічого з того не виходило. – Я соромлюся…, - відповідав на усі вмовляння-благання ельф. – Ну ж, не соромся!, - тільки й повторювали ельфи, та все марно. Згодом усі Скрипаля вже й звикли так називати – Несоромся. Так усім було звичніше й зрозуміліше. І тільки не багатьом проворним ельфам вдалося таки насолодитися звуком гри на скрипці. Вони непоміченими проникали на балкон до Скрипаля, ховалися там серед усілякого мотлоху і слухали… А послухати було що…Скрипка плакала й сміялася, підносилася у блакить неба й стрімголов пірнала у бурхливе морське шумовиння, вона завмирала й оживала сплеском, здавалось би, зовсім протилежних почуттів. Гра Скрипаля викликала сльози радості й щастя. Залишалися десь дуже далеко всі турботи, бо у цей час Скрипаль ставав повноправним володарем усього всесвіту. Навіть зі сховку маленьких ельфів було помітно, що вся кімната Скрипаля встелена, вкрита стосами списаних аркушів і олівців, то тут, то там виднілися недбало кинені зламані смички та розірвані струни.
- Ось така вона, музична лабораторія!, - необачно проказав котрийсь із ельфів одного разу.
Тонкий слух маестро негайно ж відчув зайві, «немелодійні» ноти…
…………
Його очі зустрілися з очима непроханих слухачів… Грянула злива не менш натхненних глядацьких оплесків. Скрипаль знітився. Його щічки стали багряно-рожевими.
- Я більше ніколи не зможу грати…Взагалі ніколи… Навіть у своїй домівці… Бо навіть у її надійності я вже не певен…
- Та ти що?!
- Це ж було так чудесно!
- Ти просто не маєш права ховати свій талант від Світу!
- Твоя гра сподобалася нам, сподобається і всім іншим!
- Не соромся!

Скрипаль похмуро стояв посеред кімнати, упустивши очі додолу, як присоромлена за непослух дитина.

Ельфам не залишалося нічого іншого, як покинути його оселю. Вони навіть не зважилися вийти через двері квартири Скрипаля, таким він почувався збентеженим, тож подалися тим же шляхом, яким тут і опинилися – через балкон.

З того часу Скрипаль Несоромся і справді більше не грав… Аж поки у цьому містечку не з’явився втомлений і виснажений ельф, за яким гналася ціла ватага ельфів-чужинців із погрозливими викриками: «Припининегайно, забирайся геть і не повертайся у наше місто більше ніколи!». У руках втікач тримав скрипку і смичок. Побачивши це, ельф Несоромся гостинно і з теплою посмішкою на устах прочинив двері своєї домівки – щоб урятувати побратима по таланту…
……………………………………….
З того дня, коли ельф Припининегайно переступив поріг оселі ельфа Несоромся, промайнуло немало часу. І ось увазі мешканців містечка – творчий тандем! Скрипаль і Композитор! Неперевершений творець музики та її натхнений виконавець.

2014 р.