Художник любив малювати. Ба ні, просто обожнював! Мольберт був не тільки його робочим тлом, а світом, який митець творив з допомогою фарб і пензля, світом зі своїми правилами і канонами, кольорами і тінями, тонами і напівтонами, пропорціями і площинами. Як точно цей світ корився поруху пензля, кисті, думки, уяви Художника! Сумував чи веселився, плакав дощами, лементував грозами, сміявся сонячними промінцями, реготав пустотливо-вередливими хвилями, вкривався білосніжно-холодно-пухнастою ковдрою снігу. Розквітав ніжно-тендітним цвітом, знемагав пустельно-палкими пісками, тужив осінньо-жовтаво-опалим листям.

Світ Художника знову й знову народжувався у посмішці дитини, возносився вродою жінки та гордився силою чоловіка. Все, що бачили очі Художника, навіки ставало закарбованим на його полотнах-скрижалях, а отже, ставало історією!

Картини Художника ставали окрасою будь-якого мистецького салону, надбанням будь-якої виставкової галереї.

«Браво!», «Чудово!», «Неймовірно!», - чув Художник від кожного, хто бачив його роботи.

- Твій пензель так точно відтворює довколишнє, що з його допомогою можна навіть мандрувати минулим, переносячись у день вчорашній чи у мить, що промайнула вже й цілий рік тому, - одного разу сказав Художнику його товариш, - Ти не просто малюєш, даруючи цим естетичну насолоду, ти робиш час підвладним своїм полотнам, друже!


Уранці наступного дня Художник вирішив: «А що, як спробувати?.. Творити пензлем не тільки те, що вже бачив, що вже було і відбулося, а малювати на полотнах майбутнє… Я так вправно відтворюю те, що бачило коли-небудь людське око – а що, коли майбутнє послухається мене? О, так! Я сотворю чудове майбутнє, у якому не буде болю, туги, печалі, зради й пролитої крові, війн, чвар і несправедливості. Я намалюю ідеальний світ!»

Прийнявши таке рішення, Художник задумався: а з чого ж розпочати, як саме зобразити оте омріяно-досконале?..

І розпочав, звичайно ж, із людини – найдовершенішого творіння Всевишнього. «У моєму майбутньому всі будуть здоровими, красивими й щасливими», - вирішив Художник. Й з’являлися на полотнах
люди з осяйними посмішками,
люди, чиї очі ніколи не впустили й краплі сльози,
люди, чиї мрії ніколи не розбивалися об брухт життєво-буденних справ,
люди, які не знали розчарування й холоду порожньо-самотніх світанків,
люди, серця яких ніколи не хворіли втратою чи нерозділеними почуттями.

Художник на хвилину відірвався від роботи, відступив кілька кроків від мольберта, щоб, як зазвичай, помилуватися своїм творінням… і - з ним такого ще не бувало! Відвернувся від свого полотна… Вперше його малюнок йому не сподобався. На Художника із мольберта дивилися досконало-радісні, але такі порожньо-байдужі очі, йому посміхалися такі щасливі, але такі холодні уста…

Художник порвав ущент недописану картину. Ні, його майбутнє таким бути не може!

Все ж здаватися митець не збирався чи точніше навіть і не вмів. Знову до роботи! Один за одним знову лягали на чисте полотно барвисті мазки фарб. І ось на полотні – місто майбутнього! З’являлися височенні фантастичні будівлі, сяючі прожектори-вікна яких заливали своїм світлом бруківку. Це було ідеальне місто! Тут і мерехтливо-романтичні вуличні ліхтарі, і твердий, мов граніт, тротуар, і вітрини феєричних супермаркетів, і загадково-мереживний дим із коминів, і чорне у білі цятки кошеня, - усе дихало в унісон. Жодної подряпини, тріщини, натяку на якесь сміття чи порушення спокою. Тут не буває конфліктів чи протиріч між мешканцями. Тут не буває калюж, як і не буває мокро-слізних злив-дощів.

І ось за мить нове барвисте полотно розірване на дрібні шматки. «Не затишно у цьому місті, немає у ньому тепла. Наче іграшкове воно якесь!», - вирішив Художник.

А на новому полотнищі вже вимальовувалася ще не баченої краси природа: буйнотравна, зеленокоса, квітучозамріяна, людинонедоторкана! Чи не справжній шедевр, який створить планета у майбутньомк! Але було тут чомусь – надто самотньо… Чи варто розповідати, яка доля спіткала і цю картину?..

Наступного дня з’явилося ще одне полотно – у ясно-блакитному піднебесі біла голубка несла у дзьобику оливкову гілочку…

- Це - наш дотик до майбутнього. Це – наша надія на краще прийдешнє. Це – знак того, що тільки нам своїми помислами й руками творити щасливий завтрашній день, - розповідав на виставці Художник.