Жінка побачила образу в свою адресу у метафорі коментаря, там де її (образи) і не було! Образила, уже прямо, чоловіка. Той відповів поетичним твором езоповою мовою (пародією). І пішло-поїхало як снігова лавина з групами підтримки з обох сторін...
Причина (на мою думку) - відсутність почуття гумору, "манія величі" у ображеної започатковувачки цієї лавини... От і все.(
Натомість - пародійні жарти Чубенка і Варави - гарний, веселий, доброзичливий приклад розумних і дотепних авторів. :))
"Пізнай СЕБЕ" - сказав Г.Сковорода.

Поки сварились-знайомились, виникли нові теми.
Але ж над ними треба працювать, а це - вступна частина, основна, кульмінація, розв'язка. Це чисто організаційно-схематично. А у художньо-літературному сенсі (і змісті)? Тропи (а їх скільки існує), поетика та все таке инше. Воно потребує роботи над Словом.
Хіба не легше зазирать у ту ж саму кістку?
Це ж нескінчена тема - тема війни та миру, розбіжностей і збігів, джентльменства та хамства.
А от і березень.
Нумо віршувать про Весну, про Жінку-матір, Жінку-кохану, Жінку-коханку, Жінку-якщо не Мюнхгаузена, а то Дон-Кіхота :)

Колись тут теж буяло пародійне життя: писались пародії, пародії у відповідь, пародії на пародії у відповідь, було навіть по десятку пародій на один твір (на підтвердження див. мій "Декамумон") - і всі сприймали це весело і толерантно.

...чогось зараз усе притихло, Емілю... Мабуть, поети перестали сприймати пародію, як щось гумористичне, веселе, дотепне...і сприймають як образу... Щось-таки не так у нашому шаленому житті? :)

Скоріше за все, пані Людмило, ті, що сприймали, продовжують так само сприймати, просто "иных уж нет, а те - далече"... А ті, що не сприймали, вони й не сприймуть, бо почуття гумору - воно або є, або немає, і за жодні гроші не купиш.

Ой, перепрошую, у мене був "Октамумон" (http://maysterni.com/publication.php?id=62691), це вже потім "Декамумон" вийшов спільними зусиллями. ))

Жодних наполегливих натяків не було, просто я помилився з назвою своєї пародії і виправився.
І я вже десь казав: абсолютно не певен, чи ще колись повернусь до цього жанру, останні події навколо моїх пародій залишили на це надто примарні надії.
Перефразовуючи Висоцького:

Кто раньше с ними был,
И тот, кто будет после -
Пусть пробуют они,
Я лучше пережду.

Все правильно: треба робити те, до чого душа лежить, і не робити - до чого не лежить. Оце і є свобода. Хоча б тут, у творчості. Бо в повсякденному житті часто такого вибору не маємо.
Щасти!

А де "плоскувато" (це я на всякий випадок - а раптом передумаю)? :)

Давно не заглядала на цю сторінку, а тому й не побачила вчасно Вашого запитання, Емілю. Плоскувато було в пародіях сексуальної тематики: про "шоколадки" ітп. Зараз детально не згадаю, бо вже трохи давніше вивчала Ваші дописи. А поема на тему пародіювання (здається вона одна є у Вас) мені сподобалась, пригадую, уся.
Вже знаю, що передумали. От і добре. Натхнення Вам! :)