
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Рецензії
З "Одкровення" в "... омріяну голубінь"*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З "Одкровення" в "... омріяну голубінь"*
Стою поряд з Людмилою в нашому спільному Білопіллі й наслухую жадібно всі довколишні звуки: солов’їне «тьох-тьох» і зозулине «ку-ку» у моєму тонкому сприйнятті тотожні кращим ліричним віршам поетеси-землячки, які вона мені начитала, й пісням, які задушевно наспівала зі сцени районного Палацу культури, а востаннє – й зі сцени сільського будинку культури у моїй материнській Марківці над Сулою. Боже, подумав я, усе благосне та пречудесне відбувається лишень наприкінці квітучого травня: і наше знайомство у Харкові рівно десять років тому, й несподівано чистоджерельні вірші, що просяться із серця при спілкуванні з вродливою та щедрообдарованою молодою жінкою, і святе почуття батьківської любові до тієї ж Люди Калиновської, яка є ровесницею моєї доньки Лесі! Спасибі, доле, за цей розмай чуттів і прагнень! Дай побільше ласки моїй названій поетичній дочці з білопінного районного містечка на Вирі, у моїй дорогій прабатьківській Білолебедії!
Читаю мудрий зачин до нової, ось цієї, що у твоїх руках, читачу, книжки:
Сходами нагору –
це не те, що вниз.
Важко йти до щастя –
боляче до сліз.
Тут кожне слово – справжнє, виношене, перевірене на точність і єдність. Знаю, доля поетеси далеко не безхмарна, не метеликом витала її душа над рясноцвітом, а чайкою степовою кигичила над стернями й висохлими від спраги криницями. На превеликий жаль, щоб стати справжньою поетесою для небагатьох і для всіх, треба пройти нелегкі стежки-дороги по життю, через юрбу та зчаста й через глуху пустелю. Як це було з Лесею Українкою чи Ліною Костенко… Висока ціна творчості й визнання! Людмила її сплачувала і сплачує повною мірою. Знаю, про що мовлю, за кожне своє слово готов нести відповідальність.
Світ чудовий і залюднений, та справжньої людяності в ньому таки ж недостатньо. Тому кожна справжня особистість, боляче поранена невпорядкованою дійсністю, черствістю суспільства, мимоволі занурюється у свій внутрішній світ і сама собі допомагає виживати та ще й покращувати долю іншим, близьким і далеким, вродливим і не дуже, гідним і не зовсім… Це й робить Людмила Калиновська, і, на мій погляд і глузд, робить досить успішно й плідно.
А це ось цитую з іншого вірша, який перегукується з вищецитованим і є мені особливо близьким, нібито я сам його написав:
Давай удвох, щоб не накликать лиха, нишком,
Помовчимо у світ до щастя й до плачу.
Вважаю, що не один вдумливий і вразливий читач, так само, як і я, перейметься почуттями поетеси – на світі більше споріднених душ, аніж ми іноді думаємо.
У поетеси Калиновської вже є свій читач, і не тільки в провінційному Білопіллі, є він віднедавна і в столичному Києві (Людмила друкувалася в різних популярних виданнях), і в обласних Сумах та Луганську, а тепер уже й у невеличкому Сватовому на річці Красній, куди мої друзі, поети і композитори, привезли з Білопільщини чудові враження про непересічний талант моєї землячки і духовної доньки Людмили Калиновської.
Нині я далеко від Люди, але оте спільне й споріднене – любов до рідної верхосульсько-вируючої землі, поклоніння червоній калині в зеленому лузі – блукає білими гречками, сонячними соняхами, лапатолистими цукровими буряками та кукурудзами нашої дорогої Білолебедії, освяченої високим іменем Олександра Олеся.
2011
Читаю мудрий зачин до нової, ось цієї, що у твоїх руках, читачу, книжки:
Сходами нагору –
це не те, що вниз.
Важко йти до щастя –
боляче до сліз.
Тут кожне слово – справжнє, виношене, перевірене на точність і єдність. Знаю, доля поетеси далеко не безхмарна, не метеликом витала її душа над рясноцвітом, а чайкою степовою кигичила над стернями й висохлими від спраги криницями. На превеликий жаль, щоб стати справжньою поетесою для небагатьох і для всіх, треба пройти нелегкі стежки-дороги по життю, через юрбу та зчаста й через глуху пустелю. Як це було з Лесею Українкою чи Ліною Костенко… Висока ціна творчості й визнання! Людмила її сплачувала і сплачує повною мірою. Знаю, про що мовлю, за кожне своє слово готов нести відповідальність.
Світ чудовий і залюднений, та справжньої людяності в ньому таки ж недостатньо. Тому кожна справжня особистість, боляче поранена невпорядкованою дійсністю, черствістю суспільства, мимоволі занурюється у свій внутрішній світ і сама собі допомагає виживати та ще й покращувати долю іншим, близьким і далеким, вродливим і не дуже, гідним і не зовсім… Це й робить Людмила Калиновська, і, на мій погляд і глузд, робить досить успішно й плідно.
А це ось цитую з іншого вірша, який перегукується з вищецитованим і є мені особливо близьким, нібито я сам його написав:
Давай удвох, щоб не накликать лиха, нишком,
Помовчимо у світ до щастя й до плачу.
Вважаю, що не один вдумливий і вразливий читач, так само, як і я, перейметься почуттями поетеси – на світі більше споріднених душ, аніж ми іноді думаємо.
У поетеси Калиновської вже є свій читач, і не тільки в провінційному Білопіллі, є він віднедавна і в столичному Києві (Людмила друкувалася в різних популярних виданнях), і в обласних Сумах та Луганську, а тепер уже й у невеличкому Сватовому на річці Красній, куди мої друзі, поети і композитори, привезли з Білопільщини чудові враження про непересічний талант моєї землячки і духовної доньки Людмили Калиновської.
Нині я далеко від Люди, але оте спільне й споріднене – любов до рідної верхосульсько-вируючої землі, поклоніння червоній калині в зеленому лузі – блукає білими гречками, сонячними соняхами, лапатолистими цукровими буряками та кукурудзами нашої дорогої Білолебедії, освяченої високим іменем Олександра Олеся.
2011
*Передмова до збірки Л.Калиновської "...в омріяну голубінь"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію