
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Рецензії
З "Одкровення" в "... омріяну голубінь"*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З "Одкровення" в "... омріяну голубінь"*
Стою поряд з Людмилою в нашому спільному Білопіллі й наслухую жадібно всі довколишні звуки: солов’їне «тьох-тьох» і зозулине «ку-ку» у моєму тонкому сприйнятті тотожні кращим ліричним віршам поетеси-землячки, які вона мені начитала, й пісням, які задушевно наспівала зі сцени районного Палацу культури, а востаннє – й зі сцени сільського будинку культури у моїй материнській Марківці над Сулою. Боже, подумав я, усе благосне та пречудесне відбувається лишень наприкінці квітучого травня: і наше знайомство у Харкові рівно десять років тому, й несподівано чистоджерельні вірші, що просяться із серця при спілкуванні з вродливою та щедрообдарованою молодою жінкою, і святе почуття батьківської любові до тієї ж Люди Калиновської, яка є ровесницею моєї доньки Лесі! Спасибі, доле, за цей розмай чуттів і прагнень! Дай побільше ласки моїй названій поетичній дочці з білопінного районного містечка на Вирі, у моїй дорогій прабатьківській Білолебедії!
Читаю мудрий зачин до нової, ось цієї, що у твоїх руках, читачу, книжки:
Сходами нагору –
це не те, що вниз.
Важко йти до щастя –
боляче до сліз.
Тут кожне слово – справжнє, виношене, перевірене на точність і єдність. Знаю, доля поетеси далеко не безхмарна, не метеликом витала її душа над рясноцвітом, а чайкою степовою кигичила над стернями й висохлими від спраги криницями. На превеликий жаль, щоб стати справжньою поетесою для небагатьох і для всіх, треба пройти нелегкі стежки-дороги по життю, через юрбу та зчаста й через глуху пустелю. Як це було з Лесею Українкою чи Ліною Костенко… Висока ціна творчості й визнання! Людмила її сплачувала і сплачує повною мірою. Знаю, про що мовлю, за кожне своє слово готов нести відповідальність.
Світ чудовий і залюднений, та справжньої людяності в ньому таки ж недостатньо. Тому кожна справжня особистість, боляче поранена невпорядкованою дійсністю, черствістю суспільства, мимоволі занурюється у свій внутрішній світ і сама собі допомагає виживати та ще й покращувати долю іншим, близьким і далеким, вродливим і не дуже, гідним і не зовсім… Це й робить Людмила Калиновська, і, на мій погляд і глузд, робить досить успішно й плідно.
А це ось цитую з іншого вірша, який перегукується з вищецитованим і є мені особливо близьким, нібито я сам його написав:
Давай удвох, щоб не накликать лиха, нишком,
Помовчимо у світ до щастя й до плачу.
Вважаю, що не один вдумливий і вразливий читач, так само, як і я, перейметься почуттями поетеси – на світі більше споріднених душ, аніж ми іноді думаємо.
У поетеси Калиновської вже є свій читач, і не тільки в провінційному Білопіллі, є він віднедавна і в столичному Києві (Людмила друкувалася в різних популярних виданнях), і в обласних Сумах та Луганську, а тепер уже й у невеличкому Сватовому на річці Красній, куди мої друзі, поети і композитори, привезли з Білопільщини чудові враження про непересічний талант моєї землячки і духовної доньки Людмили Калиновської.
Нині я далеко від Люди, але оте спільне й споріднене – любов до рідної верхосульсько-вируючої землі, поклоніння червоній калині в зеленому лузі – блукає білими гречками, сонячними соняхами, лапатолистими цукровими буряками та кукурудзами нашої дорогої Білолебедії, освяченої високим іменем Олександра Олеся.
2011
Читаю мудрий зачин до нової, ось цієї, що у твоїх руках, читачу, книжки:
Сходами нагору –
це не те, що вниз.
Важко йти до щастя –
боляче до сліз.
Тут кожне слово – справжнє, виношене, перевірене на точність і єдність. Знаю, доля поетеси далеко не безхмарна, не метеликом витала її душа над рясноцвітом, а чайкою степовою кигичила над стернями й висохлими від спраги криницями. На превеликий жаль, щоб стати справжньою поетесою для небагатьох і для всіх, треба пройти нелегкі стежки-дороги по життю, через юрбу та зчаста й через глуху пустелю. Як це було з Лесею Українкою чи Ліною Костенко… Висока ціна творчості й визнання! Людмила її сплачувала і сплачує повною мірою. Знаю, про що мовлю, за кожне своє слово готов нести відповідальність.
Світ чудовий і залюднений, та справжньої людяності в ньому таки ж недостатньо. Тому кожна справжня особистість, боляче поранена невпорядкованою дійсністю, черствістю суспільства, мимоволі занурюється у свій внутрішній світ і сама собі допомагає виживати та ще й покращувати долю іншим, близьким і далеким, вродливим і не дуже, гідним і не зовсім… Це й робить Людмила Калиновська, і, на мій погляд і глузд, робить досить успішно й плідно.
А це ось цитую з іншого вірша, який перегукується з вищецитованим і є мені особливо близьким, нібито я сам його написав:
Давай удвох, щоб не накликать лиха, нишком,
Помовчимо у світ до щастя й до плачу.
Вважаю, що не один вдумливий і вразливий читач, так само, як і я, перейметься почуттями поетеси – на світі більше споріднених душ, аніж ми іноді думаємо.
У поетеси Калиновської вже є свій читач, і не тільки в провінційному Білопіллі, є він віднедавна і в столичному Києві (Людмила друкувалася в різних популярних виданнях), і в обласних Сумах та Луганську, а тепер уже й у невеличкому Сватовому на річці Красній, куди мої друзі, поети і композитори, привезли з Білопільщини чудові враження про непересічний талант моєї землячки і духовної доньки Людмили Калиновської.
Нині я далеко від Люди, але оте спільне й споріднене – любов до рідної верхосульсько-вируючої землі, поклоніння червоній калині в зеленому лузі – блукає білими гречками, сонячними соняхами, лапатолистими цукровими буряками та кукурудзами нашої дорогої Білолебедії, освяченої високим іменем Олександра Олеся.
2011
*Передмова до збірки Л.Калиновської "...в омріяну голубінь"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію