ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Гентош (1957) /
Проза
Криївка або Хатім в Бункєр
- Ну то що, шановні, хоч ми вже й потомлені, але маю ще одну пропозицію – відвідати Палац Мистецтв, там цікава виставка картин презентується. На годинку. І певно досить на сьогодні – додому, вже й так ноги гудуть.
- Нєт, хатім в Бункєр! Лучшє Бункєр покажи!
Але ж і вперті виявилися мої гості-луганчани, два російськомовних журналісти, що на вихідні завітали до Львова. Вася і Вітя. Вперті – то в хорошому сенсі того слова, прямо якісь невгамовні – цілісінький день без утоми, як заводні. Але і зрозуміти можна – вперше у Львові, цікаво…
- Хатім в бункєр!
- Та то не у нас бункер, кажуть в Івано-Франківську є. А у нас Криївка.
- Точно, Криївка! Давай Криївку!
Бажання гостя – закон. Та й чому не показати – знамените місце. Колоритне і смачне. І ми якраз на площі Ринок – рукою подати.
- Значить так, хлопці, - інструктую їх, - ви про Криївку що-небуть чули? Там при вході гасло питатимуть, відповісти треба вірно, інакше не пустять. А як пустять – то вже там всередині за все воздасться – і нагодують, і випити дадуть. Ще й наспіваєтесь досхочу.
- А гасло ето што? По русскі пєть будєм?
- Гасло – то пароль наче. А співати українською будете – там швиденько научать, - жартую я. На вході, як спитають гасло, треба казати – Слава Україні! І то голосно! А якщо вони перші скажуть – Слава Україні!, то ви відповідайте – Героям Слава!
- Да знаєм ми!
Підходимо до дверей. Непримітні такі двері, без вивіски. Гостей чемно пропускаю вперед. Стукаємо, я очима показую на віконечко невеличке – ось зараз звідси і спитають.
Але не заладилось щось відразу. Раз постукали, другий – не відкривають!
- Уснулі на службє, - констатував Вася.
- Хто заснув? – пролунав громовий голос, двері враз відкрилися і на порозі у всій красі встав дебелий повстанець, бородатий, зі шмайсером в руці і пов’язкою на рукаві, - Слава Україні!
Від несподіванки мої гості забули все, чого їх учив і закричали обоє разом зовсім інакше:
- Пусть будєт Слава, Слава, Слава!
Повстанець пильно подивився на них:
- Не москалі часом?
- Та ні, що ви, - Вася враз заговорив українською, згадав напевно.
- Зараз перевіримо, - повстанець знімає із пояса баклажку, відкорковує і наливає, - Пий!
Вася, навіть не питаючи, що там, випиває.
- Не скривився – наш хлопець! – поплескав поблажливо його по плечу вартовий.
- А ти? – то вже до Вітька.
- Я теж ваш, тобто наш – трохи збився Вітя, але теж випив, не скривився.
- То спускайтесь у криївку, вниз по сходах, - великодушно дозволив здоровань.
Спускаємося. В криївці тьмяне світло, народу як у мурашнику. Веселі компанії за столиками сидять, чути німецьку, польську, чеську мови – туристів багато.
- Вітаємо в партизанському ресторані “Криївка”, - до нас підходить повстанець-офіціант.
Мар’ян! – відрекомендувався гречно, - сідайте за стіл “під гостинною гілякою”, це якраз ось в кінці “кутка вишколу розвідника”.
Вася і Вітя з непідробною цікавістю зиркають на гілляку, що нависає над нашим столиком. З гілляки звисає петля.
- Що це? – питає Вася.
- Найкраща подруга повстанця, - жартома відповідає Мар’ян і роздає кожному Стравоспис, ознайомлюйтеся і замовляйте.
Хлопці запитально дивляться на мене.
- Та меню, меню це – пояснюю їм.
Вибирає хто що хоче. Вася на перше замовляє капусняк “Щасливий сотник”, а Вітя – борщ “Перше причастя Героя”. З холодних закусок Вася захотів сало “бойова серенада”, а Вітя сирний набір “диміли Карпати”. І по картоплі в мундирах запеченій з салом? “Свято в лісі” називається. А ще в чисто пізнавальних цілях обоє замовили по коктейлю “За упокой “Марксизму”. Вася хотів відразу по два замовити, але Вітя завбачливо показав йому пересторогу у Стравописі – “Пам’ятай – ворог не спить! То ж і ти не спи в Криївці!!!”
Приніс то все Мар’ян в алюмінієвих казанках, з такими же вилками і ложками – смакота, пальчики оближеш! Але почали все-таки з “Марксизму” - міцна штука, і приємна…
Видно не одні ми марксизм пом’янули, бо з-за сусіднього столика залунало дружне:
– Нам не зашкодить чарочка вина, будьмо здорові, пиймо до дна…
Атмосфера колєжансько-тепла, навіть інтернаціональна – якийсь німець вдягнув каску на голову, і фотографується з німецьким ручним кулеметом в руках, важкенна штука, але хіба то має значення – до рідного ж тягне. А другий ганс з ящиком патронів поряд – ледве підняв, червоний увесь, але радісний такий, певно думає, що трофейний. Двоє англійців в “кутку вишколу розвідника” до рації придивляються – де тепер ще таке диво побачиш. І адміністратора питаннями мордують – певно, включити хочуть. А чехів відразу впізнати – ті пива набрали цілий стіл із сухариками “Стрілецька тактика”. Хто, як не чехи, знають толк у пиві!
Гуде криївка на різних мовах і співає , аж раптом освітлення пропало, темно, хоч в око стрель! Вбігають три повстанці з автоматами і ліхтарями і кричать:
- Хто москаль – руки догори!
Стихли всі, і руки підняли. Всі як один. І німці, і чехи, і Вітя з Васею.
- А ви чого? – питаю їх.
- А за компанію! Цікаво тут у вас – якось так трохи винувато посміхається Вася.
- То ти, москалю, свого “Москвича” під криївкою припаркував? – підскочив до нього один з повстанців.
- Ні, я поїздом приїхав! - поспішно майже прокричав у відповідь Вася.
- То ти пельмені сибірські замовляв? – кричить до Васі другий повстанець.
- Ні-ні! Я картоплю люблю “Свято у лісі” - показує на порожній казанок Вася!
- Не москаль! – резюмує третій повстанець. І раптом різко повертається до сусіднього столика, де сидить весела німецька компанія:
- То може ти москаль?
- Я!Я! – радісно лепече німець, не розуміючи змісту слів, але по реакції оточуючих здогадуючись, що тут розгортається грандіозне театралізоване дійство, -Я! Я!
- В карцер його! Хоч не москаль, але хай не базікає! – і німця урочисто під схвальний гул публіки запирають до маленької кімнатки, де треба якийсь час висидіти в повній темноті.
Заберіть в нього бокал медовухи, бо ще не захоче з карцера виходити, - командує третій повстанець.
І різко повертається до столика, за якими, схоже, англійські туристи.
- То ти на наших півметра ковбаси сказав “сосісочка”? – наводить ліхтар на англійського “радиста”.
- Нов андестенд! – радісно, як найближчому родичу, усміхається йому англієць і криє “козиром”, завбачливо вивченим наперед, - Будьмо!
- От молодець, свій! Відразу видно – поплескує його по плечу повстанець, - Будьмо!
А від сусіднього столика, де велика компанія, сам напрошується доброволець, вже добряче захмелівший:
- Я в карцер хачу! Дабровольно!
- Нє, так просто не можна, - старший із повстанців йому, - ти “Червону руту” співаєш?
- Нєт!
- В карцер його! Якраз звільнився – німця он випустили. Сіно свіже і воду через добу дати! – розпорядився повстанець.
- Как через добу? – запротестував доброволець, але пізно вже – двері за ним закрилися.
- Нічого, погрюкає трохи і перестане, - заспокоїв повстанець жестом його друзів.
І тут раптом ліхтарик вихоплює з темряви постать в шинелі, що причаїлась в кутку, з пельменями в казанку.
- Ось він і є москаль, завівся у нас в криївці, сала не їсть, одні пельмені. Де листівки сховав? -то перший повстанець.
Той мовчить.
- Що він там каже, куме? – то другий повстанець до першого.
- Він каже, що нічого нікому не скаже!
- Виводь його з криївки на шпацер!
- На виход! – командує до москаля перший повстанець, показуючи шмайсером в сторону сходів.
- А виход – ето там гдє написано “виходок”? – допитується якась російськомовна туристка.
- Ні, виходок – то не маленький вихід, то значно серйозніше, - без тіні усмішки відповідає повстанець і гуртом ведуть москаля сходами догори. За хвилю зникають усі, а криївка стихає в очікуванні. Десь там нагорі щось гучно бабахає.
- Расстрєляли навєрно, - хтось майже співчутливо із кутка. Хлопці з опущеними шмайсерами повертаються до зали, а за хвильку за ними спускається москаль, несучи під пахвою шинель.
Хто вперше у криївці – той полегшено видихає, а хтось радісно кричить:
- Смотрі, жівой!
А вже за москалем з піснею “Там під львівським замком” до криївки заходять троїсті музики у вишитих сорочках. Скрипка, акордеон, бубон, а голоси які!
За хвильку вся криївка вже підспівує їм, та що там підспівує – співає голосно і дружно!
За півгодини німці вже досить непогано затягували : “Ах, лента за лентою набої подавай…”
А скрипалька з тих музик, файненька така, то до одного столу підсідає, то до другого, заохочує співати українською. От до росіян за столом навпроти підсіла:
- А ви хлопці так файно співаєте “Ой чий то кінь стоїть”, а звідки слова знаєте?
-А ми в ГУГЛє іщєм – у нас смартфон єсть!
- Ай молодці!
І пішла забава! І гості мої журналісти розспівалися – спочатку помаленьку, а потім дедалі більше – о, що то значить добра атмосфера!
А пані скрипальці вже якийсь юнак помагає співати “Їхав, їхав козак містом”.
- Андрію з Харкова оплески! – голосно по закінченні оголошує скрипалька, - всі слова пісні знає!
- Так мій дід мені її все дитинство співав, - вклоняється товариству Андрій.
І вже до нього радісно тягнуться стукнутися келихами медовухи гості, що довкола, тричі дружно лунає “Будьмо!”.
А, ні, ще четвертий раз доноситься “Будьмо”, але притишено якось – то доброволець із карцера трохи відстав від компанії, видно все ж таки з келихом медовухи його туди посадили.
Народ веселиться і братається, а ми дякуємо Мар’яну, прощаємося з музиками і піднімаємося сходами нагору. Бородатий повстанець тисне на прощання нам руки, а Вітьок не чекаючи питання, сам каже йому “Героям Слава!”.
- Заждіть, хлопці, дослухайте - наша пісня, під таку пісню виходити гріх, - затримує нас повстанець.
І ми четверо слухаємо, як знизу, з глибини криївки лунає:
“Ой у лузі червона калина
Похилилася.
Чогось наша славна Україна
Зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!”
9.03. 2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Криївка або Хатім в Бункєр
- Ну то що, шановні, хоч ми вже й потомлені, але маю ще одну пропозицію – відвідати Палац Мистецтв, там цікава виставка картин презентується. На годинку. І певно досить на сьогодні – додому, вже й так ноги гудуть.
- Нєт, хатім в Бункєр! Лучшє Бункєр покажи!
Але ж і вперті виявилися мої гості-луганчани, два російськомовних журналісти, що на вихідні завітали до Львова. Вася і Вітя. Вперті – то в хорошому сенсі того слова, прямо якісь невгамовні – цілісінький день без утоми, як заводні. Але і зрозуміти можна – вперше у Львові, цікаво…
- Хатім в бункєр!
- Та то не у нас бункер, кажуть в Івано-Франківську є. А у нас Криївка.
- Точно, Криївка! Давай Криївку!
Бажання гостя – закон. Та й чому не показати – знамените місце. Колоритне і смачне. І ми якраз на площі Ринок – рукою подати.
- Значить так, хлопці, - інструктую їх, - ви про Криївку що-небуть чули? Там при вході гасло питатимуть, відповісти треба вірно, інакше не пустять. А як пустять – то вже там всередині за все воздасться – і нагодують, і випити дадуть. Ще й наспіваєтесь досхочу.
- А гасло ето што? По русскі пєть будєм?
- Гасло – то пароль наче. А співати українською будете – там швиденько научать, - жартую я. На вході, як спитають гасло, треба казати – Слава Україні! І то голосно! А якщо вони перші скажуть – Слава Україні!, то ви відповідайте – Героям Слава!
- Да знаєм ми!
Підходимо до дверей. Непримітні такі двері, без вивіски. Гостей чемно пропускаю вперед. Стукаємо, я очима показую на віконечко невеличке – ось зараз звідси і спитають.
Але не заладилось щось відразу. Раз постукали, другий – не відкривають!
- Уснулі на службє, - констатував Вася.
- Хто заснув? – пролунав громовий голос, двері враз відкрилися і на порозі у всій красі встав дебелий повстанець, бородатий, зі шмайсером в руці і пов’язкою на рукаві, - Слава Україні!
Від несподіванки мої гості забули все, чого їх учив і закричали обоє разом зовсім інакше:
- Пусть будєт Слава, Слава, Слава!
Повстанець пильно подивився на них:
- Не москалі часом?
- Та ні, що ви, - Вася враз заговорив українською, згадав напевно.
- Зараз перевіримо, - повстанець знімає із пояса баклажку, відкорковує і наливає, - Пий!
Вася, навіть не питаючи, що там, випиває.
- Не скривився – наш хлопець! – поплескав поблажливо його по плечу вартовий.
- А ти? – то вже до Вітька.
- Я теж ваш, тобто наш – трохи збився Вітя, але теж випив, не скривився.
- То спускайтесь у криївку, вниз по сходах, - великодушно дозволив здоровань.
Спускаємося. В криївці тьмяне світло, народу як у мурашнику. Веселі компанії за столиками сидять, чути німецьку, польську, чеську мови – туристів багато.
- Вітаємо в партизанському ресторані “Криївка”, - до нас підходить повстанець-офіціант.
Мар’ян! – відрекомендувався гречно, - сідайте за стіл “під гостинною гілякою”, це якраз ось в кінці “кутка вишколу розвідника”.
Вася і Вітя з непідробною цікавістю зиркають на гілляку, що нависає над нашим столиком. З гілляки звисає петля.
- Що це? – питає Вася.
- Найкраща подруга повстанця, - жартома відповідає Мар’ян і роздає кожному Стравоспис, ознайомлюйтеся і замовляйте.
Хлопці запитально дивляться на мене.
- Та меню, меню це – пояснюю їм.
Вибирає хто що хоче. Вася на перше замовляє капусняк “Щасливий сотник”, а Вітя – борщ “Перше причастя Героя”. З холодних закусок Вася захотів сало “бойова серенада”, а Вітя сирний набір “диміли Карпати”. І по картоплі в мундирах запеченій з салом? “Свято в лісі” називається. А ще в чисто пізнавальних цілях обоє замовили по коктейлю “За упокой “Марксизму”. Вася хотів відразу по два замовити, але Вітя завбачливо показав йому пересторогу у Стравописі – “Пам’ятай – ворог не спить! То ж і ти не спи в Криївці!!!”
Приніс то все Мар’ян в алюмінієвих казанках, з такими же вилками і ложками – смакота, пальчики оближеш! Але почали все-таки з “Марксизму” - міцна штука, і приємна…
Видно не одні ми марксизм пом’янули, бо з-за сусіднього столика залунало дружне:
– Нам не зашкодить чарочка вина, будьмо здорові, пиймо до дна…
Атмосфера колєжансько-тепла, навіть інтернаціональна – якийсь німець вдягнув каску на голову, і фотографується з німецьким ручним кулеметом в руках, важкенна штука, але хіба то має значення – до рідного ж тягне. А другий ганс з ящиком патронів поряд – ледве підняв, червоний увесь, але радісний такий, певно думає, що трофейний. Двоє англійців в “кутку вишколу розвідника” до рації придивляються – де тепер ще таке диво побачиш. І адміністратора питаннями мордують – певно, включити хочуть. А чехів відразу впізнати – ті пива набрали цілий стіл із сухариками “Стрілецька тактика”. Хто, як не чехи, знають толк у пиві!
Гуде криївка на різних мовах і співає , аж раптом освітлення пропало, темно, хоч в око стрель! Вбігають три повстанці з автоматами і ліхтарями і кричать:
- Хто москаль – руки догори!
Стихли всі, і руки підняли. Всі як один. І німці, і чехи, і Вітя з Васею.
- А ви чого? – питаю їх.
- А за компанію! Цікаво тут у вас – якось так трохи винувато посміхається Вася.
- То ти, москалю, свого “Москвича” під криївкою припаркував? – підскочив до нього один з повстанців.
- Ні, я поїздом приїхав! - поспішно майже прокричав у відповідь Вася.
- То ти пельмені сибірські замовляв? – кричить до Васі другий повстанець.
- Ні-ні! Я картоплю люблю “Свято у лісі” - показує на порожній казанок Вася!
- Не москаль! – резюмує третій повстанець. І раптом різко повертається до сусіднього столика, де сидить весела німецька компанія:
- То може ти москаль?
- Я!Я! – радісно лепече німець, не розуміючи змісту слів, але по реакції оточуючих здогадуючись, що тут розгортається грандіозне театралізоване дійство, -Я! Я!
- В карцер його! Хоч не москаль, але хай не базікає! – і німця урочисто під схвальний гул публіки запирають до маленької кімнатки, де треба якийсь час висидіти в повній темноті.
Заберіть в нього бокал медовухи, бо ще не захоче з карцера виходити, - командує третій повстанець.
І різко повертається до столика, за якими, схоже, англійські туристи.
- То ти на наших півметра ковбаси сказав “сосісочка”? – наводить ліхтар на англійського “радиста”.
- Нов андестенд! – радісно, як найближчому родичу, усміхається йому англієць і криє “козиром”, завбачливо вивченим наперед, - Будьмо!
- От молодець, свій! Відразу видно – поплескує його по плечу повстанець, - Будьмо!
А від сусіднього столика, де велика компанія, сам напрошується доброволець, вже добряче захмелівший:
- Я в карцер хачу! Дабровольно!
- Нє, так просто не можна, - старший із повстанців йому, - ти “Червону руту” співаєш?
- Нєт!
- В карцер його! Якраз звільнився – німця он випустили. Сіно свіже і воду через добу дати! – розпорядився повстанець.
- Как через добу? – запротестував доброволець, але пізно вже – двері за ним закрилися.
- Нічого, погрюкає трохи і перестане, - заспокоїв повстанець жестом його друзів.
І тут раптом ліхтарик вихоплює з темряви постать в шинелі, що причаїлась в кутку, з пельменями в казанку.
- Ось він і є москаль, завівся у нас в криївці, сала не їсть, одні пельмені. Де листівки сховав? -то перший повстанець.
Той мовчить.
- Що він там каже, куме? – то другий повстанець до першого.
- Він каже, що нічого нікому не скаже!
- Виводь його з криївки на шпацер!
- На виход! – командує до москаля перший повстанець, показуючи шмайсером в сторону сходів.
- А виход – ето там гдє написано “виходок”? – допитується якась російськомовна туристка.
- Ні, виходок – то не маленький вихід, то значно серйозніше, - без тіні усмішки відповідає повстанець і гуртом ведуть москаля сходами догори. За хвилю зникають усі, а криївка стихає в очікуванні. Десь там нагорі щось гучно бабахає.
- Расстрєляли навєрно, - хтось майже співчутливо із кутка. Хлопці з опущеними шмайсерами повертаються до зали, а за хвильку за ними спускається москаль, несучи під пахвою шинель.
Хто вперше у криївці – той полегшено видихає, а хтось радісно кричить:
- Смотрі, жівой!
А вже за москалем з піснею “Там під львівським замком” до криївки заходять троїсті музики у вишитих сорочках. Скрипка, акордеон, бубон, а голоси які!
За хвильку вся криївка вже підспівує їм, та що там підспівує – співає голосно і дружно!
За півгодини німці вже досить непогано затягували : “Ах, лента за лентою набої подавай…”
А скрипалька з тих музик, файненька така, то до одного столу підсідає, то до другого, заохочує співати українською. От до росіян за столом навпроти підсіла:
- А ви хлопці так файно співаєте “Ой чий то кінь стоїть”, а звідки слова знаєте?
-А ми в ГУГЛє іщєм – у нас смартфон єсть!
- Ай молодці!
І пішла забава! І гості мої журналісти розспівалися – спочатку помаленьку, а потім дедалі більше – о, що то значить добра атмосфера!
А пані скрипальці вже якийсь юнак помагає співати “Їхав, їхав козак містом”.
- Андрію з Харкова оплески! – голосно по закінченні оголошує скрипалька, - всі слова пісні знає!
- Так мій дід мені її все дитинство співав, - вклоняється товариству Андрій.
І вже до нього радісно тягнуться стукнутися келихами медовухи гості, що довкола, тричі дружно лунає “Будьмо!”.
А, ні, ще четвертий раз доноситься “Будьмо”, але притишено якось – то доброволець із карцера трохи відстав від компанії, видно все ж таки з келихом медовухи його туди посадили.
Народ веселиться і братається, а ми дякуємо Мар’яну, прощаємося з музиками і піднімаємося сходами нагору. Бородатий повстанець тисне на прощання нам руки, а Вітьок не чекаючи питання, сам каже йому “Героям Слава!”.
- Заждіть, хлопці, дослухайте - наша пісня, під таку пісню виходити гріх, - затримує нас повстанець.
І ми четверо слухаємо, як знизу, з глибини криївки лунає:
“Ой у лузі червона калина
Похилилася.
Чогось наша славна Україна
Зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!”
9.03. 2013
Найвища оцінка | Ігор Павлюк | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Мія Першоцвіт | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію