![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Іван Гентош (1957) /
Проза
Криївка або Хатім в Бункєр
- Ну то що, шановні, хоч ми вже й потомлені, але маю ще одну пропозицію – відвідати Палац Мистецтв, там цікава виставка картин презентується. На годинку. І певно досить на сьогодні – додому, вже й так ноги гудуть.
- Нєт, хатім в Бункєр! Лучшє Бункєр покажи!
Але ж і вперті виявилися мої гості-луганчани, два російськомовних журналісти, що на вихідні завітали до Львова. Вася і Вітя. Вперті – то в хорошому сенсі того слова, прямо якісь невгамовні – цілісінький день без утоми, як заводні. Але і зрозуміти можна – вперше у Львові, цікаво…
- Хатім в бункєр!
- Та то не у нас бункер, кажуть в Івано-Франківську є. А у нас Криївка.
- Точно, Криївка! Давай Криївку!
Бажання гостя – закон. Та й чому не показати – знамените місце. Колоритне і смачне. І ми якраз на площі Ринок – рукою подати.
- Значить так, хлопці, - інструктую їх, - ви про Криївку що-небуть чули? Там при вході гасло питатимуть, відповісти треба вірно, інакше не пустять. А як пустять – то вже там всередині за все воздасться – і нагодують, і випити дадуть. Ще й наспіваєтесь досхочу.
- А гасло ето што? По русскі пєть будєм?
- Гасло – то пароль наче. А співати українською будете – там швиденько научать, - жартую я. На вході, як спитають гасло, треба казати – Слава Україні! І то голосно! А якщо вони перші скажуть – Слава Україні!, то ви відповідайте – Героям Слава!
- Да знаєм ми!
Підходимо до дверей. Непримітні такі двері, без вивіски. Гостей чемно пропускаю вперед. Стукаємо, я очима показую на віконечко невеличке – ось зараз звідси і спитають.
Але не заладилось щось відразу. Раз постукали, другий – не відкривають!
- Уснулі на службє, - констатував Вася.
- Хто заснув? – пролунав громовий голос, двері враз відкрилися і на порозі у всій красі встав дебелий повстанець, бородатий, зі шмайсером в руці і пов’язкою на рукаві, - Слава Україні!
Від несподіванки мої гості забули все, чого їх учив і закричали обоє разом зовсім інакше:
- Пусть будєт Слава, Слава, Слава!
Повстанець пильно подивився на них:
- Не москалі часом?
- Та ні, що ви, - Вася враз заговорив українською, згадав напевно.
- Зараз перевіримо, - повстанець знімає із пояса баклажку, відкорковує і наливає, - Пий!
Вася, навіть не питаючи, що там, випиває.
- Не скривився – наш хлопець! – поплескав поблажливо його по плечу вартовий.
- А ти? – то вже до Вітька.
- Я теж ваш, тобто наш – трохи збився Вітя, але теж випив, не скривився.
- То спускайтесь у криївку, вниз по сходах, - великодушно дозволив здоровань.
Спускаємося. В криївці тьмяне світло, народу як у мурашнику. Веселі компанії за столиками сидять, чути німецьку, польську, чеську мови – туристів багато.
- Вітаємо в партизанському ресторані “Криївка”, - до нас підходить повстанець-офіціант.
Мар’ян! – відрекомендувався гречно, - сідайте за стіл “під гостинною гілякою”, це якраз ось в кінці “кутка вишколу розвідника”.
Вася і Вітя з непідробною цікавістю зиркають на гілляку, що нависає над нашим столиком. З гілляки звисає петля.
- Що це? – питає Вася.
- Найкраща подруга повстанця, - жартома відповідає Мар’ян і роздає кожному Стравоспис, ознайомлюйтеся і замовляйте.
Хлопці запитально дивляться на мене.
- Та меню, меню це – пояснюю їм.
Вибирає хто що хоче. Вася на перше замовляє капусняк “Щасливий сотник”, а Вітя – борщ “Перше причастя Героя”. З холодних закусок Вася захотів сало “бойова серенада”, а Вітя сирний набір “диміли Карпати”. І по картоплі в мундирах запеченій з салом? “Свято в лісі” називається. А ще в чисто пізнавальних цілях обоє замовили по коктейлю “За упокой “Марксизму”. Вася хотів відразу по два замовити, але Вітя завбачливо показав йому пересторогу у Стравописі – “Пам’ятай – ворог не спить! То ж і ти не спи в Криївці!!!”
Приніс то все Мар’ян в алюмінієвих казанках, з такими же вилками і ложками – смакота, пальчики оближеш! Але почали все-таки з “Марксизму” - міцна штука, і приємна…
Видно не одні ми марксизм пом’янули, бо з-за сусіднього столика залунало дружне:
– Нам не зашкодить чарочка вина, будьмо здорові, пиймо до дна…
Атмосфера колєжансько-тепла, навіть інтернаціональна – якийсь німець вдягнув каску на голову, і фотографується з німецьким ручним кулеметом в руках, важкенна штука, але хіба то має значення – до рідного ж тягне. А другий ганс з ящиком патронів поряд – ледве підняв, червоний увесь, але радісний такий, певно думає, що трофейний. Двоє англійців в “кутку вишколу розвідника” до рації придивляються – де тепер ще таке диво побачиш. І адміністратора питаннями мордують – певно, включити хочуть. А чехів відразу впізнати – ті пива набрали цілий стіл із сухариками “Стрілецька тактика”. Хто, як не чехи, знають толк у пиві!
Гуде криївка на різних мовах і співає , аж раптом освітлення пропало, темно, хоч в око стрель! Вбігають три повстанці з автоматами і ліхтарями і кричать:
- Хто москаль – руки догори!
Стихли всі, і руки підняли. Всі як один. І німці, і чехи, і Вітя з Васею.
- А ви чого? – питаю їх.
- А за компанію! Цікаво тут у вас – якось так трохи винувато посміхається Вася.
- То ти, москалю, свого “Москвича” під криївкою припаркував? – підскочив до нього один з повстанців.
- Ні, я поїздом приїхав! - поспішно майже прокричав у відповідь Вася.
- То ти пельмені сибірські замовляв? – кричить до Васі другий повстанець.
- Ні-ні! Я картоплю люблю “Свято у лісі” - показує на порожній казанок Вася!
- Не москаль! – резюмує третій повстанець. І раптом різко повертається до сусіднього столика, де сидить весела німецька компанія:
- То може ти москаль?
- Я!Я! – радісно лепече німець, не розуміючи змісту слів, але по реакції оточуючих здогадуючись, що тут розгортається грандіозне театралізоване дійство, -Я! Я!
- В карцер його! Хоч не москаль, але хай не базікає! – і німця урочисто під схвальний гул публіки запирають до маленької кімнатки, де треба якийсь час висидіти в повній темноті.
Заберіть в нього бокал медовухи, бо ще не захоче з карцера виходити, - командує третій повстанець.
І різко повертається до столика, за якими, схоже, англійські туристи.
- То ти на наших півметра ковбаси сказав “сосісочка”? – наводить ліхтар на англійського “радиста”.
- Нов андестенд! – радісно, як найближчому родичу, усміхається йому англієць і криє “козиром”, завбачливо вивченим наперед, - Будьмо!
- От молодець, свій! Відразу видно – поплескує його по плечу повстанець, - Будьмо!
А від сусіднього столика, де велика компанія, сам напрошується доброволець, вже добряче захмелівший:
- Я в карцер хачу! Дабровольно!
- Нє, так просто не можна, - старший із повстанців йому, - ти “Червону руту” співаєш?
- Нєт!
- В карцер його! Якраз звільнився – німця он випустили. Сіно свіже і воду через добу дати! – розпорядився повстанець.
- Как через добу? – запротестував доброволець, але пізно вже – двері за ним закрилися.
- Нічого, погрюкає трохи і перестане, - заспокоїв повстанець жестом його друзів.
І тут раптом ліхтарик вихоплює з темряви постать в шинелі, що причаїлась в кутку, з пельменями в казанку.
- Ось він і є москаль, завівся у нас в криївці, сала не їсть, одні пельмені. Де листівки сховав? -то перший повстанець.
Той мовчить.
- Що він там каже, куме? – то другий повстанець до першого.
- Він каже, що нічого нікому не скаже!
- Виводь його з криївки на шпацер!
- На виход! – командує до москаля перший повстанець, показуючи шмайсером в сторону сходів.
- А виход – ето там гдє написано “виходок”? – допитується якась російськомовна туристка.
- Ні, виходок – то не маленький вихід, то значно серйозніше, - без тіні усмішки відповідає повстанець і гуртом ведуть москаля сходами догори. За хвилю зникають усі, а криївка стихає в очікуванні. Десь там нагорі щось гучно бабахає.
- Расстрєляли навєрно, - хтось майже співчутливо із кутка. Хлопці з опущеними шмайсерами повертаються до зали, а за хвильку за ними спускається москаль, несучи під пахвою шинель.
Хто вперше у криївці – той полегшено видихає, а хтось радісно кричить:
- Смотрі, жівой!
А вже за москалем з піснею “Там під львівським замком” до криївки заходять троїсті музики у вишитих сорочках. Скрипка, акордеон, бубон, а голоси які!
За хвильку вся криївка вже підспівує їм, та що там підспівує – співає голосно і дружно!
За півгодини німці вже досить непогано затягували : “Ах, лента за лентою набої подавай…”
А скрипалька з тих музик, файненька така, то до одного столу підсідає, то до другого, заохочує співати українською. От до росіян за столом навпроти підсіла:
- А ви хлопці так файно співаєте “Ой чий то кінь стоїть”, а звідки слова знаєте?
-А ми в ГУГЛє іщєм – у нас смартфон єсть!
- Ай молодці!
І пішла забава! І гості мої журналісти розспівалися – спочатку помаленьку, а потім дедалі більше – о, що то значить добра атмосфера!
А пані скрипальці вже якийсь юнак помагає співати “Їхав, їхав козак містом”.
- Андрію з Харкова оплески! – голосно по закінченні оголошує скрипалька, - всі слова пісні знає!
- Так мій дід мені її все дитинство співав, - вклоняється товариству Андрій.
І вже до нього радісно тягнуться стукнутися келихами медовухи гості, що довкола, тричі дружно лунає “Будьмо!”.
А, ні, ще четвертий раз доноситься “Будьмо”, але притишено якось – то доброволець із карцера трохи відстав від компанії, видно все ж таки з келихом медовухи його туди посадили.
Народ веселиться і братається, а ми дякуємо Мар’яну, прощаємося з музиками і піднімаємося сходами нагору. Бородатий повстанець тисне на прощання нам руки, а Вітьок не чекаючи питання, сам каже йому “Героям Слава!”.
- Заждіть, хлопці, дослухайте - наша пісня, під таку пісню виходити гріх, - затримує нас повстанець.
І ми четверо слухаємо, як знизу, з глибини криївки лунає:
“Ой у лузі червона калина
Похилилася.
Чогось наша славна Україна
Зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!”
9.03. 2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Криївка або Хатім в Бункєр
- Ну то що, шановні, хоч ми вже й потомлені, але маю ще одну пропозицію – відвідати Палац Мистецтв, там цікава виставка картин презентується. На годинку. І певно досить на сьогодні – додому, вже й так ноги гудуть.
- Нєт, хатім в Бункєр! Лучшє Бункєр покажи!
Але ж і вперті виявилися мої гості-луганчани, два російськомовних журналісти, що на вихідні завітали до Львова. Вася і Вітя. Вперті – то в хорошому сенсі того слова, прямо якісь невгамовні – цілісінький день без утоми, як заводні. Але і зрозуміти можна – вперше у Львові, цікаво…
- Хатім в бункєр!
- Та то не у нас бункер, кажуть в Івано-Франківську є. А у нас Криївка.
- Точно, Криївка! Давай Криївку!
Бажання гостя – закон. Та й чому не показати – знамените місце. Колоритне і смачне. І ми якраз на площі Ринок – рукою подати.
- Значить так, хлопці, - інструктую їх, - ви про Криївку що-небуть чули? Там при вході гасло питатимуть, відповісти треба вірно, інакше не пустять. А як пустять – то вже там всередині за все воздасться – і нагодують, і випити дадуть. Ще й наспіваєтесь досхочу.
- А гасло ето што? По русскі пєть будєм?
- Гасло – то пароль наче. А співати українською будете – там швиденько научать, - жартую я. На вході, як спитають гасло, треба казати – Слава Україні! І то голосно! А якщо вони перші скажуть – Слава Україні!, то ви відповідайте – Героям Слава!
- Да знаєм ми!
Підходимо до дверей. Непримітні такі двері, без вивіски. Гостей чемно пропускаю вперед. Стукаємо, я очима показую на віконечко невеличке – ось зараз звідси і спитають.
Але не заладилось щось відразу. Раз постукали, другий – не відкривають!
- Уснулі на службє, - констатував Вася.
- Хто заснув? – пролунав громовий голос, двері враз відкрилися і на порозі у всій красі встав дебелий повстанець, бородатий, зі шмайсером в руці і пов’язкою на рукаві, - Слава Україні!
Від несподіванки мої гості забули все, чого їх учив і закричали обоє разом зовсім інакше:
- Пусть будєт Слава, Слава, Слава!
Повстанець пильно подивився на них:
- Не москалі часом?
- Та ні, що ви, - Вася враз заговорив українською, згадав напевно.
- Зараз перевіримо, - повстанець знімає із пояса баклажку, відкорковує і наливає, - Пий!
Вася, навіть не питаючи, що там, випиває.
- Не скривився – наш хлопець! – поплескав поблажливо його по плечу вартовий.
- А ти? – то вже до Вітька.
- Я теж ваш, тобто наш – трохи збився Вітя, але теж випив, не скривився.
- То спускайтесь у криївку, вниз по сходах, - великодушно дозволив здоровань.
Спускаємося. В криївці тьмяне світло, народу як у мурашнику. Веселі компанії за столиками сидять, чути німецьку, польську, чеську мови – туристів багато.
- Вітаємо в партизанському ресторані “Криївка”, - до нас підходить повстанець-офіціант.
Мар’ян! – відрекомендувався гречно, - сідайте за стіл “під гостинною гілякою”, це якраз ось в кінці “кутка вишколу розвідника”.
Вася і Вітя з непідробною цікавістю зиркають на гілляку, що нависає над нашим столиком. З гілляки звисає петля.
- Що це? – питає Вася.
- Найкраща подруга повстанця, - жартома відповідає Мар’ян і роздає кожному Стравоспис, ознайомлюйтеся і замовляйте.
Хлопці запитально дивляться на мене.
- Та меню, меню це – пояснюю їм.
Вибирає хто що хоче. Вася на перше замовляє капусняк “Щасливий сотник”, а Вітя – борщ “Перше причастя Героя”. З холодних закусок Вася захотів сало “бойова серенада”, а Вітя сирний набір “диміли Карпати”. І по картоплі в мундирах запеченій з салом? “Свято в лісі” називається. А ще в чисто пізнавальних цілях обоє замовили по коктейлю “За упокой “Марксизму”. Вася хотів відразу по два замовити, але Вітя завбачливо показав йому пересторогу у Стравописі – “Пам’ятай – ворог не спить! То ж і ти не спи в Криївці!!!”
Приніс то все Мар’ян в алюмінієвих казанках, з такими же вилками і ложками – смакота, пальчики оближеш! Але почали все-таки з “Марксизму” - міцна штука, і приємна…
Видно не одні ми марксизм пом’янули, бо з-за сусіднього столика залунало дружне:
– Нам не зашкодить чарочка вина, будьмо здорові, пиймо до дна…
Атмосфера колєжансько-тепла, навіть інтернаціональна – якийсь німець вдягнув каску на голову, і фотографується з німецьким ручним кулеметом в руках, важкенна штука, але хіба то має значення – до рідного ж тягне. А другий ганс з ящиком патронів поряд – ледве підняв, червоний увесь, але радісний такий, певно думає, що трофейний. Двоє англійців в “кутку вишколу розвідника” до рації придивляються – де тепер ще таке диво побачиш. І адміністратора питаннями мордують – певно, включити хочуть. А чехів відразу впізнати – ті пива набрали цілий стіл із сухариками “Стрілецька тактика”. Хто, як не чехи, знають толк у пиві!
Гуде криївка на різних мовах і співає , аж раптом освітлення пропало, темно, хоч в око стрель! Вбігають три повстанці з автоматами і ліхтарями і кричать:
- Хто москаль – руки догори!
Стихли всі, і руки підняли. Всі як один. І німці, і чехи, і Вітя з Васею.
- А ви чого? – питаю їх.
- А за компанію! Цікаво тут у вас – якось так трохи винувато посміхається Вася.
- То ти, москалю, свого “Москвича” під криївкою припаркував? – підскочив до нього один з повстанців.
- Ні, я поїздом приїхав! - поспішно майже прокричав у відповідь Вася.
- То ти пельмені сибірські замовляв? – кричить до Васі другий повстанець.
- Ні-ні! Я картоплю люблю “Свято у лісі” - показує на порожній казанок Вася!
- Не москаль! – резюмує третій повстанець. І раптом різко повертається до сусіднього столика, де сидить весела німецька компанія:
- То може ти москаль?
- Я!Я! – радісно лепече німець, не розуміючи змісту слів, але по реакції оточуючих здогадуючись, що тут розгортається грандіозне театралізоване дійство, -Я! Я!
- В карцер його! Хоч не москаль, але хай не базікає! – і німця урочисто під схвальний гул публіки запирають до маленької кімнатки, де треба якийсь час висидіти в повній темноті.
Заберіть в нього бокал медовухи, бо ще не захоче з карцера виходити, - командує третій повстанець.
І різко повертається до столика, за якими, схоже, англійські туристи.
- То ти на наших півметра ковбаси сказав “сосісочка”? – наводить ліхтар на англійського “радиста”.
- Нов андестенд! – радісно, як найближчому родичу, усміхається йому англієць і криє “козиром”, завбачливо вивченим наперед, - Будьмо!
- От молодець, свій! Відразу видно – поплескує його по плечу повстанець, - Будьмо!
А від сусіднього столика, де велика компанія, сам напрошується доброволець, вже добряче захмелівший:
- Я в карцер хачу! Дабровольно!
- Нє, так просто не можна, - старший із повстанців йому, - ти “Червону руту” співаєш?
- Нєт!
- В карцер його! Якраз звільнився – німця он випустили. Сіно свіже і воду через добу дати! – розпорядився повстанець.
- Как через добу? – запротестував доброволець, але пізно вже – двері за ним закрилися.
- Нічого, погрюкає трохи і перестане, - заспокоїв повстанець жестом його друзів.
І тут раптом ліхтарик вихоплює з темряви постать в шинелі, що причаїлась в кутку, з пельменями в казанку.
- Ось він і є москаль, завівся у нас в криївці, сала не їсть, одні пельмені. Де листівки сховав? -то перший повстанець.
Той мовчить.
- Що він там каже, куме? – то другий повстанець до першого.
- Він каже, що нічого нікому не скаже!
- Виводь його з криївки на шпацер!
- На виход! – командує до москаля перший повстанець, показуючи шмайсером в сторону сходів.
- А виход – ето там гдє написано “виходок”? – допитується якась російськомовна туристка.
- Ні, виходок – то не маленький вихід, то значно серйозніше, - без тіні усмішки відповідає повстанець і гуртом ведуть москаля сходами догори. За хвилю зникають усі, а криївка стихає в очікуванні. Десь там нагорі щось гучно бабахає.
- Расстрєляли навєрно, - хтось майже співчутливо із кутка. Хлопці з опущеними шмайсерами повертаються до зали, а за хвильку за ними спускається москаль, несучи під пахвою шинель.
Хто вперше у криївці – той полегшено видихає, а хтось радісно кричить:
- Смотрі, жівой!
А вже за москалем з піснею “Там під львівським замком” до криївки заходять троїсті музики у вишитих сорочках. Скрипка, акордеон, бубон, а голоси які!
За хвильку вся криївка вже підспівує їм, та що там підспівує – співає голосно і дружно!
За півгодини німці вже досить непогано затягували : “Ах, лента за лентою набої подавай…”
А скрипалька з тих музик, файненька така, то до одного столу підсідає, то до другого, заохочує співати українською. От до росіян за столом навпроти підсіла:
- А ви хлопці так файно співаєте “Ой чий то кінь стоїть”, а звідки слова знаєте?
-А ми в ГУГЛє іщєм – у нас смартфон єсть!
- Ай молодці!
І пішла забава! І гості мої журналісти розспівалися – спочатку помаленьку, а потім дедалі більше – о, що то значить добра атмосфера!
А пані скрипальці вже якийсь юнак помагає співати “Їхав, їхав козак містом”.
- Андрію з Харкова оплески! – голосно по закінченні оголошує скрипалька, - всі слова пісні знає!
- Так мій дід мені її все дитинство співав, - вклоняється товариству Андрій.
І вже до нього радісно тягнуться стукнутися келихами медовухи гості, що довкола, тричі дружно лунає “Будьмо!”.
А, ні, ще четвертий раз доноситься “Будьмо”, але притишено якось – то доброволець із карцера трохи відстав від компанії, видно все ж таки з келихом медовухи його туди посадили.
Народ веселиться і братається, а ми дякуємо Мар’яну, прощаємося з музиками і піднімаємося сходами нагору. Бородатий повстанець тисне на прощання нам руки, а Вітьок не чекаючи питання, сам каже йому “Героям Слава!”.
- Заждіть, хлопці, дослухайте - наша пісня, під таку пісню виходити гріх, - затримує нас повстанець.
І ми четверо слухаємо, як знизу, з глибини криївки лунає:
“Ой у лузі червона калина
Похилилася.
Чогось наша славна Україна
Зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!”
9.03. 2013
Найвища оцінка | Ігор Павлюк | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Мія Першоцвіт | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію