ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.16
09:39
Той, хто танцює бариню,
поверни нам загиблих,
щоб з посмішками безхмарними
піднялися з могили,
щоб наша земля свята
очистилася від мін,
а знищені міста
повстали з руїн,
поверни нам загиблих,
щоб з посмішками безхмарними
піднялися з могили,
щоб наша земля свята
очистилася від мін,
а знищені міста
повстали з руїн,
2024.11.16
05:48
Зненацька гавкнула собака,
Зробивши злякано підскок, -
І подалася з переляку
В свій облюбований куток.
Завила втомлена сирена
І винувато, й голосніш,
І смерті страх вселився в мене
Та краяв серце, наче ніж.
Зробивши злякано підскок, -
І подалася з переляку
В свій облюбований куток.
Завила втомлена сирена
І винувато, й голосніш,
І смерті страх вселився в мене
Та краяв серце, наче ніж.
2024.11.15
22:56
Поміж негоди, поміж невзгод
Поміж свого і чужого
Кожне життя — це лиш епізод
В Книзі Буття Неземного
Поміж замовин, поміж бажань
Поміж данини за спрощу
Кожне життя — аванс без питань
Поміж свого і чужого
Кожне життя — це лиш епізод
В Книзі Буття Неземного
Поміж замовин, поміж бажань
Поміж данини за спрощу
Кожне життя — аванс без питань
2024.11.15
17:30
«Па хахлам! Агонь!» –
А далі що? Тут пів години лету.
Ця ніч комусь остання на землі.
Переплелись бездушна лють ракети
та вбивча бездуховність москалів.
А з ким Господь? Наразі невідомо.
Щоб не було, тримати, друже, стрій.
Ті нелюди порушили свідо
А далі що? Тут пів години лету.
Ця ніч комусь остання на землі.
Переплелись бездушна лють ракети
та вбивча бездуховність москалів.
А з ким Господь? Наразі невідомо.
Щоб не було, тримати, друже, стрій.
Ті нелюди порушили свідо
2024.11.15
14:51
Росіє малохольна,– ух ти! Де ти?
Куди ти лізеш – у... чи на..? Межа
між нами є, але на жаль
ти хочеш на... бо ми, таки, планета
в якій і на якій ти нам чужа..
Ой, ненажера! Як її розперло
і як іще витримує земля
Куди ти лізеш – у... чи на..? Межа
між нами є, але на жаль
ти хочеш на... бо ми, таки, планета
в якій і на якій ти нам чужа..
Ой, ненажера! Як її розперло
і як іще витримує земля
2024.11.15
14:46
Покинь обладунки свої в кімнаті з товстої романіки,
Свою недолугу, видовжену тінь спускаючись долу
У внутрішній дворик з колодязем,
замок порослий травою між кам'яною бруківкою, покинь
Куртуазний апостроф розкішних жіночих грудей
І готичне небо,
Свою недолугу, видовжену тінь спускаючись долу
У внутрішній дворик з колодязем,
замок порослий травою між кам'яною бруківкою, покинь
Куртуазний апостроф розкішних жіночих грудей
І готичне небо,
2024.11.15
11:40
Юдейська непорочна Діво,
Даруй, що руки опускаю в розпачі безсило,
Бо неспроможен відтворить належно
Твоє замилування світом...
...То був печальний і прощальний погляд
Бо ж до пуття ти ще не знала,
Чи Ерец- Їсраель побачиш знову.
“Елі, Елі
Даруй, що руки опускаю в розпачі безсило,
Бо неспроможен відтворить належно
Твоє замилування світом...
...То був печальний і прощальний погляд
Бо ж до пуття ти ще не знала,
Чи Ерец- Їсраель побачиш знову.
“Елі, Елі
2024.11.15
07:33
Жбурляю камінь, як гранату,
В той бік, де взявся жаром схід, –
Чиню сусідові відплату
За покалічений мій рід.
Прокльони шлю і тичу дулі
У бік того, хто дотепер
Живе безрадісно минулим
І в кім інстинкт тварин не вмер.
В той бік, де взявся жаром схід, –
Чиню сусідові відплату
За покалічений мій рід.
Прокльони шлю і тичу дулі
У бік того, хто дотепер
Живе безрадісно минулим
І в кім інстинкт тварин не вмер.
2024.11.15
07:03
Зимові сни рум’янцем на щоці.
Їх не лякає втомлена завія.
Метелиця під вікнами засіє
і ти заснеш із книгою в руці.
Борвій завиє під твоїм вікном,
гілки зашкряботять посеред ночі,
але безсилі духи поторочі
перед зимовим, найсолодшим сном.
Їх не лякає втомлена завія.
Метелиця під вікнами засіє
і ти заснеш із книгою в руці.
Борвій завиє під твоїм вікном,
гілки зашкряботять посеред ночі,
але безсилі духи поторочі
перед зимовим, найсолодшим сном.
2024.11.15
06:51
Умовно кажучи — капець
Теплу жовтневому… теплу
Он навіть вибіг вітерець
В похилу змочену хулу…
Ще тільки бавився теплом
Учора з дітьми залюбки,
Тепер не вітер, вітролом
Не вистачає коцюби…
Теплу жовтневому… теплу
Он навіть вибіг вітерець
В похилу змочену хулу…
Ще тільки бавився теплом
Учора з дітьми залюбки,
Тепер не вітер, вітролом
Не вистачає коцюби…
2024.11.14
20:30
Небеса дриготіли - прорив залізяччям,
Яке несамовито мчалось до когось.
Враз вдалині вибухало зовсім незряче,
У полі голім, чи десь за сивим рогом.
А часто летіло оскаженіло-бридко
І падало, - розриваючи будинки.
Лилися сльози дощами по мідних ринва
Яке несамовито мчалось до когось.
Враз вдалині вибухало зовсім незряче,
У полі голім, чи десь за сивим рогом.
А часто летіло оскаженіло-бридко
І падало, - розриваючи будинки.
Лилися сльози дощами по мідних ринва
2024.11.14
16:17
У теремі і тихо, й прохолодно.
Промінчик сонця біга по стіні,
Крізь дірку пробиваючись в вікні,
Що наглухо завішене сьогодні.
Аби ніщо завадить не змогло
Йому прийняти рішення важливе.
Душа його то закипа від гніву,
У пустоту вихлюпуючи зло,
Промінчик сонця біга по стіні,
Крізь дірку пробиваючись в вікні,
Що наглухо завішене сьогодні.
Аби ніщо завадить не змогло
Йому прийняти рішення важливе.
Душа його то закипа від гніву,
У пустоту вихлюпуючи зло,
2024.11.14
15:18
О Небожителько, зійди в мої обійми!
Богине, на мої молитви відгукнися!
Ти б знала, люба, як набридло бути сильним,
Як серце рветься твоїй волі підкоритись.
Блаженством є відчуть твої, кохана, руки
У себе на долонях і кожен пальчик твій
Зацілувати
Богине, на мої молитви відгукнися!
Ти б знала, люба, як набридло бути сильним,
Як серце рветься твоїй волі підкоритись.
Блаженством є відчуть твої, кохана, руки
У себе на долонях і кожен пальчик твій
Зацілувати
2024.11.14
08:57
До моря я не встиг. Ріки оминав.
І пристало горе. Себе пізнавав…
Тиха заводь поруч — тема для казок…
У відлунні «небож» чути слово «Бог».
Скільки треба «того», щоб «проснувся» світ?
Знов не та дорога… знову абеліт…
Абеліт - вибухова суміш
І пристало горе. Себе пізнавав…
Тиха заводь поруч — тема для казок…
У відлунні «небож» чути слово «Бог».
Скільки треба «того», щоб «проснувся» світ?
Знов не та дорога… знову абеліт…
Абеліт - вибухова суміш
2024.11.14
05:09
Уже сказати, певно, треба,
Що, свій прискорюючи плин,
Я так наблизився до неба,
Що чую шурхоти хмарин.
Зневіра, туга і розпука
Мене терзають без пуття, –
Не можу вирватися з муки
Свого стражденного життя.
Що, свій прискорюючи плин,
Я так наблизився до неба,
Що чую шурхоти хмарин.
Зневіра, туга і розпука
Мене терзають без пуття, –
Не можу вирватися з муки
Свого стражденного життя.
2024.11.13
21:10
моя ненависть тиха & беззбройна
сезон осінній час реприз
еринії збирають вогкий хмиз
іржавіє усе зелене щойно
жнива на заході на сході форс мажор
неконвенційні офензиви
підносить свій ліхтар осяйний діва
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сезон осінній час реприз
еринії збирають вогкий хмиз
іржавіє усе зелене щойно
жнива на заході на сході форс мажор
неконвенційні офензиви
підносить свій ліхтар осяйний діва
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Криловець (1985) /
Проза
Музика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Музика
У селі Вільгір жив колись чоловік Петро, був він музикою. І то таким хорошим музикою, що всі його любили й поважали. В кого весілля, хрестини, сватання чи ще якесь гуляння, то зараз же запрошують Петра. А він візьме свою скрипочку (був скрипалем) та як заграє, що аж за душу хватає та його музика. Отак і жив музика, граючи на своїй скрипочці, тим і заробляв собі на життя. Тільки в піст Петро не грав, бо вважав це великим гріхом. Коли не грав, то займався господарством, бо хоча й мало бував дома, але ж господарство невеличке мав. Жив Петро сам, бо чомусь не судилася йому пара. Хоча й не одна дівка на нього западала, бо непоганий був з себе, але чомусь не лежало його серце ні до котрої. Шукав ту єдину і неповторну, та, мабуть, й не судилося знайти. Отак і жив собі сам, горя не знаючи.
От одного разу повертався він додому з весілля. Була вже пізня година, десь біля півночі. Іде він собі, не поспішаючи, бо кому ж охота в пусту хату, де тебе ніхто не чекає, повертатися. Аж раптом, звідки не візьмися, хтось посеред дороги стоїть і до нього обзивається:
– Чого це ти, чоловіче, так пізно ходиш, всі добрі люди вже давно десятий сон бачать?
– А що ж робити, коли так вийшло? – відповів спокійним тоном Петро, а потім додав. – Недавно весілля закінчилося, от я й повертаюся додому в таку пору.
– А що то в тебе у руках, здається, скрипка? Ти музика? – знову запитав Петра незнайомець.
– Музика, – спокійно мовив Петро та й хотів уже йти собі. Але незнайомець схопив його за плече.
– А хочеш заробити грошей? То приходь завтра на це місце у цю ж пору. Пограєш ніч на одному бенкеті й отримаєш за це непогану плату.
– Дивно якось люди веселяться. Хіба вдень часу не досить? – з підозрою запитав Петро незнайомця.
– Твоє діло – грати! Ото ж бо якщо хочеш, то приходь! – сердито мовив незнайомець і пішов.
Петро й собі пішов. Та чомусь ця дивна пропозиція ніяк не виходила йому з голови. Та й чоловіка цього він раніше ніде не бачив, хоча й багато людей за своє життя зустрічав. Дуже вже не подобалося музиці все це, однак вирішив таки піти на той бенкет. Гроші зайвими не бувають.
Наступної ночі прийшов Петро на те ж місце. Незнайомець уже чекав на нього. Не сказавши ні слова, повів кудись Петра. Йшли вони недовго, і прийшли до якоїсь хати, де вже було багато людей.
“Жодного знайомого обличчя, ото дивина!” – подумав Петро.
– Сідай тут! – показав незнайомець на лавку біля печі.
Петро сів і почав грати.
А гості собі розважаються: танцюють, співають. Грає Петро на скрипочці, і скоса на гостей позирає. Аж бачить, що люди підходять до столу і вмивають очі якоюсь водою.
– Дивина якась! Ще такого ніде не бачив. Що ж це в них за звичай такий дивний? – подумав Петро. – А ну ж бо й я собі спробую, поки ніхто не дивиться!
І ось, поки ніхто не бачив, підійшов Петро до столу, швиденько вмочив руку у воду і протер ліве око.
– Ото вже й обряд, сміх та й годі! Простою водою очі миють! – пробурмотів під ніс музика та й знову почав грати.
Грав Петро, грав, і незчувся, як задрімав...
Чує крізь сон: десь чайка кричить. “Ото, – думає, – мабуть, гості вже й птахів поприносили. Знову якийсь обряд проводять”.
Коли ж він розплющив очі, то аж скрикнув від жаху. Надворі був ранок, а навкруги, куди не кинь оком, – вода і чайки літають.
– А це ж який нечистий мене сюди заніс? – скрикнув переляканий чоловік.
Ніяк не міг второпати, як він тут опинився на цьому острівці, затопленому водою, адже сюди тільки човном можна добратися. А він же добре пам’ятав, що в ніякий човен не сідав і взагалі біля води й близько не ходив.
“Як же я тут міг опинився, коли ж іще недавно на бенкеті грав?” – гриз себе думками Петро.
Може, ще б довго сидів тут Петро і журився, якби не приплив сюди на човні рибалка. Дуже здивувався рибалка, побачивши тут Петра.
– Петрусю, яким це вітром тебе сюди занесло в таку рань? – запитав здивований рибалка.
Петро детально все розповів, як вчора вночі грав на якомусь бенкеті та й заснув, а прокинувся вже на цьому острівцю. А яким чином він тут опинився, то цього вже не знав.
Рибалка не міг цьому повірити, однак і не вірити не міг, бо як можна було пояснити те, що всі човни були прив’язані біля берега. Чим Петро міг сюди перепливти? Та й п’яним він не був, щоб повигадувати казна-що.
Ще потім довго Петро не міг прийти до тями після такого прикрого випадку. Однак недаремно ж кажуть, що час гоїть будь-які рани. Почав і музика потроху забувати ту дивну пригоду. Та на цьому все ще не закінчилося.
Якось поїхав Петро в місто на базар, щось йому треба було купити. Ходить він по базару, щось шукає. Бачить: два мужики б’ються, а третій стоїть біля них і не розбороняє, а скоріше навпаки – ще більше підливає олії у вогонь. Коли став ближче приглядатися до того чоловіка, то впізнав у ньому незнайомця. Стало Петру якось не по собі. Хоче звідти якнайшвидше п’ятами накивать, а ноги мов кам’яні зробилися. Став Петро, мов укопаний, перед тим чоловіком і тихим голосом каже:
– А я Вас знаю!
– Ти?! Ти мене бачиш? – здивовано мовив чоловік, поглянувши на Петра таким поглядом, що, здавалося, ніби зараз розірве бідолаху на шматки. – Ти не можеш мене бачити!
– Але ж бачу!
– Як?
– Оцим оком! – сказав Петро, показавши на ліве око, яке тоді на бенкеті водою вмив. Він, дійсно, бачив незнайомця лише ним.
Незнайомець розлютився, аж засичав, як та змія, і вдарив бідолашного музику по оці з такою силою, що не встиг Петро навіть зойкнути, як позбувся ока.
Минуло багато часу. Око Петрове зажило, однак тепер він ним уже не бачив. Люди ніяк не могли зрозуміти, як же з Петром таке сталося. Ясна річ, що без нечистого тут не обійшлось. А от для самого музики та злощасна зустріч і той проклятий бенкет запам’яталися на все життя.
От одного разу повертався він додому з весілля. Була вже пізня година, десь біля півночі. Іде він собі, не поспішаючи, бо кому ж охота в пусту хату, де тебе ніхто не чекає, повертатися. Аж раптом, звідки не візьмися, хтось посеред дороги стоїть і до нього обзивається:
– Чого це ти, чоловіче, так пізно ходиш, всі добрі люди вже давно десятий сон бачать?
– А що ж робити, коли так вийшло? – відповів спокійним тоном Петро, а потім додав. – Недавно весілля закінчилося, от я й повертаюся додому в таку пору.
– А що то в тебе у руках, здається, скрипка? Ти музика? – знову запитав Петра незнайомець.
– Музика, – спокійно мовив Петро та й хотів уже йти собі. Але незнайомець схопив його за плече.
– А хочеш заробити грошей? То приходь завтра на це місце у цю ж пору. Пограєш ніч на одному бенкеті й отримаєш за це непогану плату.
– Дивно якось люди веселяться. Хіба вдень часу не досить? – з підозрою запитав Петро незнайомця.
– Твоє діло – грати! Ото ж бо якщо хочеш, то приходь! – сердито мовив незнайомець і пішов.
Петро й собі пішов. Та чомусь ця дивна пропозиція ніяк не виходила йому з голови. Та й чоловіка цього він раніше ніде не бачив, хоча й багато людей за своє життя зустрічав. Дуже вже не подобалося музиці все це, однак вирішив таки піти на той бенкет. Гроші зайвими не бувають.
Наступної ночі прийшов Петро на те ж місце. Незнайомець уже чекав на нього. Не сказавши ні слова, повів кудись Петра. Йшли вони недовго, і прийшли до якоїсь хати, де вже було багато людей.
“Жодного знайомого обличчя, ото дивина!” – подумав Петро.
– Сідай тут! – показав незнайомець на лавку біля печі.
Петро сів і почав грати.
А гості собі розважаються: танцюють, співають. Грає Петро на скрипочці, і скоса на гостей позирає. Аж бачить, що люди підходять до столу і вмивають очі якоюсь водою.
– Дивина якась! Ще такого ніде не бачив. Що ж це в них за звичай такий дивний? – подумав Петро. – А ну ж бо й я собі спробую, поки ніхто не дивиться!
І ось, поки ніхто не бачив, підійшов Петро до столу, швиденько вмочив руку у воду і протер ліве око.
– Ото вже й обряд, сміх та й годі! Простою водою очі миють! – пробурмотів під ніс музика та й знову почав грати.
Грав Петро, грав, і незчувся, як задрімав...
Чує крізь сон: десь чайка кричить. “Ото, – думає, – мабуть, гості вже й птахів поприносили. Знову якийсь обряд проводять”.
Коли ж він розплющив очі, то аж скрикнув від жаху. Надворі був ранок, а навкруги, куди не кинь оком, – вода і чайки літають.
– А це ж який нечистий мене сюди заніс? – скрикнув переляканий чоловік.
Ніяк не міг второпати, як він тут опинився на цьому острівці, затопленому водою, адже сюди тільки човном можна добратися. А він же добре пам’ятав, що в ніякий човен не сідав і взагалі біля води й близько не ходив.
“Як же я тут міг опинився, коли ж іще недавно на бенкеті грав?” – гриз себе думками Петро.
Може, ще б довго сидів тут Петро і журився, якби не приплив сюди на човні рибалка. Дуже здивувався рибалка, побачивши тут Петра.
– Петрусю, яким це вітром тебе сюди занесло в таку рань? – запитав здивований рибалка.
Петро детально все розповів, як вчора вночі грав на якомусь бенкеті та й заснув, а прокинувся вже на цьому острівцю. А яким чином він тут опинився, то цього вже не знав.
Рибалка не міг цьому повірити, однак і не вірити не міг, бо як можна було пояснити те, що всі човни були прив’язані біля берега. Чим Петро міг сюди перепливти? Та й п’яним він не був, щоб повигадувати казна-що.
Ще потім довго Петро не міг прийти до тями після такого прикрого випадку. Однак недаремно ж кажуть, що час гоїть будь-які рани. Почав і музика потроху забувати ту дивну пригоду. Та на цьому все ще не закінчилося.
Якось поїхав Петро в місто на базар, щось йому треба було купити. Ходить він по базару, щось шукає. Бачить: два мужики б’ються, а третій стоїть біля них і не розбороняє, а скоріше навпаки – ще більше підливає олії у вогонь. Коли став ближче приглядатися до того чоловіка, то впізнав у ньому незнайомця. Стало Петру якось не по собі. Хоче звідти якнайшвидше п’ятами накивать, а ноги мов кам’яні зробилися. Став Петро, мов укопаний, перед тим чоловіком і тихим голосом каже:
– А я Вас знаю!
– Ти?! Ти мене бачиш? – здивовано мовив чоловік, поглянувши на Петра таким поглядом, що, здавалося, ніби зараз розірве бідолаху на шматки. – Ти не можеш мене бачити!
– Але ж бачу!
– Як?
– Оцим оком! – сказав Петро, показавши на ліве око, яке тоді на бенкеті водою вмив. Він, дійсно, бачив незнайомця лише ним.
Незнайомець розлютився, аж засичав, як та змія, і вдарив бідолашного музику по оці з такою силою, що не встиг Петро навіть зойкнути, як позбувся ока.
Минуло багато часу. Око Петрове зажило, однак тепер він ним уже не бачив. Люди ніяк не могли зрозуміти, як же з Петром таке сталося. Ясна річ, що без нечистого тут не обійшлось. А от для самого музики та злощасна зустріч і той проклятий бенкет запам’яталися на все життя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію