Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.01
07:41
Не квітнуть верби, сохнуть лози
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...
2026.10.31
23:30
Книжкові сторінки покинуто біля моря
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь
Є розповідь, один король
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь
Є розповідь, один король
2026.10.31
23:04
жовтнева девальвація
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому
2026.10.31
19:59
А жовтень прохолодою повіяв,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.
Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.
Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,
2026.10.31
19:13
Кого немає у хатині скраю,
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:
2026.10.31
18:48
Люблю людей, у кого, як-то кажуть, руки золоті,
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс
2026.10.31
15:15
Вже листопадно нічому і впасти,
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:
Ніяковіють пізні хризантеми
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:
Ніяковіють пізні хризантеми
2026.10.31
13:38
Я забутий під снігом далеких часів.
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.
Мене викреслив світ з електр
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.
Мене викреслив світ з електр
2026.10.31
07:23
Щоденно в осінньому місті
Прискорює час свій політ, -
Дощами знебарвлене листя
Лягає на мокрий граніт.
Під ноги каштанів холодних
Спадають утомлені дні
І тонуть у сірій безодні
Знайомих будинків вогні.
Прискорює час свій політ, -
Дощами знебарвлене листя
Лягає на мокрий граніт.
Під ноги каштанів холодних
Спадають утомлені дні
І тонуть у сірій безодні
Знайомих будинків вогні.
2026.10.30
21:39
легко і прозоро
аж до відчаю
звільнений свій голос
не упізнаю
зблиски сонця морем
наче у раю
прийдеш поговорим
про любов мою
аж до відчаю
звільнений свій голос
не упізнаю
зблиски сонця морем
наче у раю
прийдеш поговорим
про любов мою
2026.10.30
18:40
Букет осінній -
Палітра болю,
Гірка соната
Моїх провин.
Собі забути
Я не дозволю,
Як про надію
Грав клавесин.
Палітра болю,
Гірка соната
Моїх провин.
Собі забути
Я не дозволю,
Як про надію
Грав клавесин.
2026.10.30
16:49
Він із тих відьмаків,
перетрушує душі
у храмах.
Скільки є диваків,
що вимірюють серце
у грамах...
Він великий знавець
перевтілення
перетрушує душі
у храмах.
Скільки є диваків,
що вимірюють серце
у грамах...
Він великий знавець
перевтілення
2026.10.30
12:40
Повзуть до берега пустого
Годинники часів Ель Греко,
В непередбачуваній змові,
Немов мурахи по смереках.
В сонетні форми невмирущі,
Хрестоматійні,гарячкові,
Як стукіт ніг цукровій гущі
Годинники часів Ель Греко,
В непередбачуваній змові,
Немов мурахи по смереках.
В сонетні форми невмирущі,
Хрестоматійні,гарячкові,
Як стукіт ніг цукровій гущі
2026.10.30
11:17
Данський актор Ніколай Костер-Вальдау, відомий за роллю Джеймі Ланністера у культовому серіалі «Гра престолів», приїхав до Києва у статусі посла доброї волі Програми розвитку ООН, щоб привернути увагу світу до наслідків війни та підтримки України у цей ва
2026.10.30
06:00
Поблякле світання з холодним дощем
У душу приносить зажуру та щем, -
Краплини малюють на мокрому склі
Лиш згадки про літо, що згасло в імлі.
Ховається в мжичці сплетіння доріг
І ти оминаєш хатинний поріг.
Сьогодні негодою змучений світ
Шукає до сві
У душу приносить зажуру та щем, -
Краплини малюють на мокрому склі
Лиш згадки про літо, що згасло в імлі.
Ховається в мжичці сплетіння доріг
І ти оминаєш хатинний поріг.
Сьогодні негодою змучений світ
Шукає до сві
2026.10.29
23:32
музика пробивається
через усякі синоніми перепон
зринає і пробирає
у місцях несподіваних
мовби світло що
переливається через тріщини
в оболонках
рухомих і нерухомих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...через усякі синоніми перепон
зринає і пробирає
у місцях несподіваних
мовби світло що
переливається через тріщини
в оболонках
рухомих і нерухомих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Криловець (1985) /
Проза
Музика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Музика
У селі Вільгір жив колись чоловік Петро, був він музикою. І то таким хорошим музикою, що всі його любили й поважали. В кого весілля, хрестини, сватання чи ще якесь гуляння, то зараз же запрошують Петра. А він візьме свою скрипочку (був скрипалем) та як заграє, що аж за душу хватає та його музика. Отак і жив музика, граючи на своїй скрипочці, тим і заробляв собі на життя. Тільки в піст Петро не грав, бо вважав це великим гріхом. Коли не грав, то займався господарством, бо хоча й мало бував дома, але ж господарство невеличке мав. Жив Петро сам, бо чомусь не судилася йому пара. Хоча й не одна дівка на нього западала, бо непоганий був з себе, але чомусь не лежало його серце ні до котрої. Шукав ту єдину і неповторну, та, мабуть, й не судилося знайти. Отак і жив собі сам, горя не знаючи.
От одного разу повертався він додому з весілля. Була вже пізня година, десь біля півночі. Іде він собі, не поспішаючи, бо кому ж охота в пусту хату, де тебе ніхто не чекає, повертатися. Аж раптом, звідки не візьмися, хтось посеред дороги стоїть і до нього обзивається:
– Чого це ти, чоловіче, так пізно ходиш, всі добрі люди вже давно десятий сон бачать?
– А що ж робити, коли так вийшло? – відповів спокійним тоном Петро, а потім додав. – Недавно весілля закінчилося, от я й повертаюся додому в таку пору.
– А що то в тебе у руках, здається, скрипка? Ти музика? – знову запитав Петра незнайомець.
– Музика, – спокійно мовив Петро та й хотів уже йти собі. Але незнайомець схопив його за плече.
– А хочеш заробити грошей? То приходь завтра на це місце у цю ж пору. Пограєш ніч на одному бенкеті й отримаєш за це непогану плату.
– Дивно якось люди веселяться. Хіба вдень часу не досить? – з підозрою запитав Петро незнайомця.
– Твоє діло – грати! Ото ж бо якщо хочеш, то приходь! – сердито мовив незнайомець і пішов.
Петро й собі пішов. Та чомусь ця дивна пропозиція ніяк не виходила йому з голови. Та й чоловіка цього він раніше ніде не бачив, хоча й багато людей за своє життя зустрічав. Дуже вже не подобалося музиці все це, однак вирішив таки піти на той бенкет. Гроші зайвими не бувають.
Наступної ночі прийшов Петро на те ж місце. Незнайомець уже чекав на нього. Не сказавши ні слова, повів кудись Петра. Йшли вони недовго, і прийшли до якоїсь хати, де вже було багато людей.
“Жодного знайомого обличчя, ото дивина!” – подумав Петро.
– Сідай тут! – показав незнайомець на лавку біля печі.
Петро сів і почав грати.
А гості собі розважаються: танцюють, співають. Грає Петро на скрипочці, і скоса на гостей позирає. Аж бачить, що люди підходять до столу і вмивають очі якоюсь водою.
– Дивина якась! Ще такого ніде не бачив. Що ж це в них за звичай такий дивний? – подумав Петро. – А ну ж бо й я собі спробую, поки ніхто не дивиться!
І ось, поки ніхто не бачив, підійшов Петро до столу, швиденько вмочив руку у воду і протер ліве око.
– Ото вже й обряд, сміх та й годі! Простою водою очі миють! – пробурмотів під ніс музика та й знову почав грати.
Грав Петро, грав, і незчувся, як задрімав...
Чує крізь сон: десь чайка кричить. “Ото, – думає, – мабуть, гості вже й птахів поприносили. Знову якийсь обряд проводять”.
Коли ж він розплющив очі, то аж скрикнув від жаху. Надворі був ранок, а навкруги, куди не кинь оком, – вода і чайки літають.
– А це ж який нечистий мене сюди заніс? – скрикнув переляканий чоловік.
Ніяк не міг второпати, як він тут опинився на цьому острівці, затопленому водою, адже сюди тільки човном можна добратися. А він же добре пам’ятав, що в ніякий човен не сідав і взагалі біля води й близько не ходив.
“Як же я тут міг опинився, коли ж іще недавно на бенкеті грав?” – гриз себе думками Петро.
Може, ще б довго сидів тут Петро і журився, якби не приплив сюди на човні рибалка. Дуже здивувався рибалка, побачивши тут Петра.
– Петрусю, яким це вітром тебе сюди занесло в таку рань? – запитав здивований рибалка.
Петро детально все розповів, як вчора вночі грав на якомусь бенкеті та й заснув, а прокинувся вже на цьому острівцю. А яким чином він тут опинився, то цього вже не знав.
Рибалка не міг цьому повірити, однак і не вірити не міг, бо як можна було пояснити те, що всі човни були прив’язані біля берега. Чим Петро міг сюди перепливти? Та й п’яним він не був, щоб повигадувати казна-що.
Ще потім довго Петро не міг прийти до тями після такого прикрого випадку. Однак недаремно ж кажуть, що час гоїть будь-які рани. Почав і музика потроху забувати ту дивну пригоду. Та на цьому все ще не закінчилося.
Якось поїхав Петро в місто на базар, щось йому треба було купити. Ходить він по базару, щось шукає. Бачить: два мужики б’ються, а третій стоїть біля них і не розбороняє, а скоріше навпаки – ще більше підливає олії у вогонь. Коли став ближче приглядатися до того чоловіка, то впізнав у ньому незнайомця. Стало Петру якось не по собі. Хоче звідти якнайшвидше п’ятами накивать, а ноги мов кам’яні зробилися. Став Петро, мов укопаний, перед тим чоловіком і тихим голосом каже:
– А я Вас знаю!
– Ти?! Ти мене бачиш? – здивовано мовив чоловік, поглянувши на Петра таким поглядом, що, здавалося, ніби зараз розірве бідолаху на шматки. – Ти не можеш мене бачити!
– Але ж бачу!
– Як?
– Оцим оком! – сказав Петро, показавши на ліве око, яке тоді на бенкеті водою вмив. Він, дійсно, бачив незнайомця лише ним.
Незнайомець розлютився, аж засичав, як та змія, і вдарив бідолашного музику по оці з такою силою, що не встиг Петро навіть зойкнути, як позбувся ока.
Минуло багато часу. Око Петрове зажило, однак тепер він ним уже не бачив. Люди ніяк не могли зрозуміти, як же з Петром таке сталося. Ясна річ, що без нечистого тут не обійшлось. А от для самого музики та злощасна зустріч і той проклятий бенкет запам’яталися на все життя.
От одного разу повертався він додому з весілля. Була вже пізня година, десь біля півночі. Іде він собі, не поспішаючи, бо кому ж охота в пусту хату, де тебе ніхто не чекає, повертатися. Аж раптом, звідки не візьмися, хтось посеред дороги стоїть і до нього обзивається:
– Чого це ти, чоловіче, так пізно ходиш, всі добрі люди вже давно десятий сон бачать?
– А що ж робити, коли так вийшло? – відповів спокійним тоном Петро, а потім додав. – Недавно весілля закінчилося, от я й повертаюся додому в таку пору.
– А що то в тебе у руках, здається, скрипка? Ти музика? – знову запитав Петра незнайомець.
– Музика, – спокійно мовив Петро та й хотів уже йти собі. Але незнайомець схопив його за плече.
– А хочеш заробити грошей? То приходь завтра на це місце у цю ж пору. Пограєш ніч на одному бенкеті й отримаєш за це непогану плату.
– Дивно якось люди веселяться. Хіба вдень часу не досить? – з підозрою запитав Петро незнайомця.
– Твоє діло – грати! Ото ж бо якщо хочеш, то приходь! – сердито мовив незнайомець і пішов.
Петро й собі пішов. Та чомусь ця дивна пропозиція ніяк не виходила йому з голови. Та й чоловіка цього він раніше ніде не бачив, хоча й багато людей за своє життя зустрічав. Дуже вже не подобалося музиці все це, однак вирішив таки піти на той бенкет. Гроші зайвими не бувають.
Наступної ночі прийшов Петро на те ж місце. Незнайомець уже чекав на нього. Не сказавши ні слова, повів кудись Петра. Йшли вони недовго, і прийшли до якоїсь хати, де вже було багато людей.
“Жодного знайомого обличчя, ото дивина!” – подумав Петро.
– Сідай тут! – показав незнайомець на лавку біля печі.
Петро сів і почав грати.
А гості собі розважаються: танцюють, співають. Грає Петро на скрипочці, і скоса на гостей позирає. Аж бачить, що люди підходять до столу і вмивають очі якоюсь водою.
– Дивина якась! Ще такого ніде не бачив. Що ж це в них за звичай такий дивний? – подумав Петро. – А ну ж бо й я собі спробую, поки ніхто не дивиться!
І ось, поки ніхто не бачив, підійшов Петро до столу, швиденько вмочив руку у воду і протер ліве око.
– Ото вже й обряд, сміх та й годі! Простою водою очі миють! – пробурмотів під ніс музика та й знову почав грати.
Грав Петро, грав, і незчувся, як задрімав...
Чує крізь сон: десь чайка кричить. “Ото, – думає, – мабуть, гості вже й птахів поприносили. Знову якийсь обряд проводять”.
Коли ж він розплющив очі, то аж скрикнув від жаху. Надворі був ранок, а навкруги, куди не кинь оком, – вода і чайки літають.
– А це ж який нечистий мене сюди заніс? – скрикнув переляканий чоловік.
Ніяк не міг второпати, як він тут опинився на цьому острівці, затопленому водою, адже сюди тільки човном можна добратися. А він же добре пам’ятав, що в ніякий човен не сідав і взагалі біля води й близько не ходив.
“Як же я тут міг опинився, коли ж іще недавно на бенкеті грав?” – гриз себе думками Петро.
Може, ще б довго сидів тут Петро і журився, якби не приплив сюди на човні рибалка. Дуже здивувався рибалка, побачивши тут Петра.
– Петрусю, яким це вітром тебе сюди занесло в таку рань? – запитав здивований рибалка.
Петро детально все розповів, як вчора вночі грав на якомусь бенкеті та й заснув, а прокинувся вже на цьому острівцю. А яким чином він тут опинився, то цього вже не знав.
Рибалка не міг цьому повірити, однак і не вірити не міг, бо як можна було пояснити те, що всі човни були прив’язані біля берега. Чим Петро міг сюди перепливти? Та й п’яним він не був, щоб повигадувати казна-що.
Ще потім довго Петро не міг прийти до тями після такого прикрого випадку. Однак недаремно ж кажуть, що час гоїть будь-які рани. Почав і музика потроху забувати ту дивну пригоду. Та на цьому все ще не закінчилося.
Якось поїхав Петро в місто на базар, щось йому треба було купити. Ходить він по базару, щось шукає. Бачить: два мужики б’ються, а третій стоїть біля них і не розбороняє, а скоріше навпаки – ще більше підливає олії у вогонь. Коли став ближче приглядатися до того чоловіка, то впізнав у ньому незнайомця. Стало Петру якось не по собі. Хоче звідти якнайшвидше п’ятами накивать, а ноги мов кам’яні зробилися. Став Петро, мов укопаний, перед тим чоловіком і тихим голосом каже:
– А я Вас знаю!
– Ти?! Ти мене бачиш? – здивовано мовив чоловік, поглянувши на Петра таким поглядом, що, здавалося, ніби зараз розірве бідолаху на шматки. – Ти не можеш мене бачити!
– Але ж бачу!
– Як?
– Оцим оком! – сказав Петро, показавши на ліве око, яке тоді на бенкеті водою вмив. Він, дійсно, бачив незнайомця лише ним.
Незнайомець розлютився, аж засичав, як та змія, і вдарив бідолашного музику по оці з такою силою, що не встиг Петро навіть зойкнути, як позбувся ока.
Минуло багато часу. Око Петрове зажило, однак тепер він ним уже не бачив. Люди ніяк не могли зрозуміти, як же з Петром таке сталося. Ясна річ, що без нечистого тут не обійшлось. А от для самого музики та злощасна зустріч і той проклятий бенкет запам’яталися на все життя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
