В церкві святої Покрови, що знаходиться в селі Вільгір, почали творитися дивні речі: кожної ночі свята чаша наповнювалася водою, а звідки бралася та вода, ніхто не знав. Щоразу священик виливав воду, а коли приходив вранці, то чаша знову була повною. І так тривало вже тиждень.
В неділю, після богослужіння, отець Владислав на проповіді розповів прихожанам про цю дивовижу. Люди занепокоїлися, адже ж це все не з доброго дива почало творитися, мабуть, це якийсь знак від Всевишнього. Після довгої ради всі дійшли висновку, що хтось повинен лишитися на ніч в церкві і з’ясувати, що ж насправді там відбувається. От тільки ніхто не наважувався на це, бо всі дуже боялися, хоча вголос жодна людина про це не сказала. Примушувати силою когось ночувати теж якось не гоже. Може, ще й довго б так стояли і думали, якби не знайшлася врешті-решт сміливиця, яка наважилася переночувати в церкві. Нею виявилася молода дівчина Настя, яка з самого народження не могла ходити. Виїхавши візком наперед, дівчина заявила:
– Я переночую в церкві – мені нічого боятися! За своє коротке життя я стільки всього набачилась: і доброго, і поганого – що мене вже ніщо не лякає.
Спочатку дехто заперечував, мовляв, куди дівчисько та ще й каліку лишити саму на ніч в церкві. Та дівчина наполягала на своєму, що їй нічого не страшно і нічого з нею не трапиться, хоч вона й каліка, та про себе може подбати. На тому й було вирішено, що дівчина цієї ночі ночуватиме в святому храмі.
Ввечері привезли Настю в церкву, засвітили свічку, щоб було видно, і декілька свічок поклали поруч, щоб при необхідності дівчина могла їх дістати, а потім, зачинивши церкву, пішли собі додому.
Настя лишилася сама. Спочатку вона намагалася читати Біблію, яку взяла з собою з дому, однак при світлі свічки не зовсім добре було читати, бо дуже стомлювалися очі. Тому дівчина, відклавши Біблію, почала співати псалми. Хоча спів був тихим, однак відлуння починало потроху лякати дівчину. Настя замовкла. Настала тиша. Та від тиші дівчині ставало ще моторошніше. Заплющивши очі, Настя почала молитися. Раптом дівчині здалося, що вона нібито чує якісь кроки, які доносяться з вівтаря. Настине серце на мить завмерло, вона притаїла подих і почала прислухатися: хтось ніби наближався. Настя розплющила очі – в дівчини перехопило дух: вся церква була освітлена яскравим світлом, на яке не можна було дивитися.
– Хто ти? – пролунав голос зі світла, і перед Настею з’явилася жінка. Навколо неї було таке сяйво, що засліплювало очі. Жінка знову повторила питання:
– Хто ти?
Дівчина ніби закам’яніла, мовчки сиділа, навіть не дихала і тільки згодом прошепотіла:
– Я – Настя!
Жінка підійшла ще ближче.
– Чого ж ти тут сидиш, дівчино? – запитала вона тихим приємним голосом.
– Ніхто не наважився тут ночувати, тому довелося мені, – несміливо відповіла дівчина.
Жінка подивилася на дівчину ніжним, ласкавим поглядом і, усміхнувшись, мовила:
– А ти смілива – це добре!
– Життя зробило такою! – зітхнула Настя.
Жінка знову усміхнулася:
– Добра ти людина, Настю! Я знаю, чого ти тут сидиш. Ви, люди, все хочете знати. Вам же ж цікаво, звідки вода в чаші береться? Ну, то слухай! Я Та, що вже раз оплакала Сина свого, розіпнутого вами за ваші ж гріхи! Тепер ви, люди, знову Його, Моє Дитя, розпинаєте своїми вчинками і словами нечестивими. А Я, Скорбна Мати, благаю Свого Сина вас, недостойних, простить і помилувати. Отож бо в чаші – сльози мої. За вас, грішників, я плачу, щоб покаялися, поки ще не пізно! – на хвилинку жінка стихла, а потім знову продовжила:
– Більше сюди я не приходитиму. А людям перекажи, що нехай менше грішать і в покаянні нехай звернуться до Бога, і Він їх помилує. А ти, дитино, вставай і йди додому!
– Я ж від народження не ходжу, як же ж мені йти?
– Кажу тобі, вставай і йди! – повторила жінка.
Настя, сама того не розуміючи, підвелася на ноги й ступила перший крок. Сльози збігали по щоках у щасливої дівчини – тепер вона може ходити! Настя хотіла подякувати, та раптом сяйво зникло, а з ним – і жінка. Щаслива дівчина кинулася на коліна перед іконою Божої Матері і почала молитися, вона дякувала Богородиці за своє зцілення. Тільки тепер Настя усвідомила, з ким вона цієї ночі розмовляла.
Уже світало. Незабаром прийшли по Настю. Люди відчинили двері, їхньому здивуванню не було меж: дівчина, яка ніколи не ходила, вийшла їм назустріч. Коли Настя розповіла людям про все, що сталося цієї ночі, то вони кинулися на коліна і стали молитися.
Кожен, хто стрічався дівчині в дорозі, не міг повірити, що Настя тепер ходить. Всі люди не тільки з села, але й інших сіл приходили подивитися на зцілену дівчину і почути з її уст те, що їй казала Божа Мати. Кожен, хто чув цю історію ставав на коліна й молився Богу та Пресвятій Богородиці.