Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Душа перецвіта" (1999)
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Рамон-Марія дель Вальє-Інклан-
і-Монтенегро… Сонцем осіянна
Іспаніє, щасливий твій талан
в химерній романістиці Інклана!
Моя прадавня мрія не збулась
Іспанію побачити… Гебісти-
"іспанознавці" вирекли: "А зась
тобі в гніздо Кіхота і Конкісти!"
(Для них ніхто ж – Сервантес, Пісарро,
так само, як і Гоголь чи Хабаров).
Невиїзний досмертно, все ж я про
Іспанію Вальє-Інклана марив.
Географічні атласи вивчав,
читав усе, що трапило під руку,
з ідальго легендарними я мчав
на маврів, учепившись за шаблюку;
з Кеведо пив, з Гонгорою співав
опівночі любовні серенади
і одночасно з Лоркою упав
на пустирі під стінами Гранади…
І раптом – все, ми вільні, виїзні
в усі кінці-краї, в усі усюди!
Вітри із Піренеїв запашні
в розхристані мої ввірвались груди;
Гранада буйноцвіттями олив
заусміхалась; випливла Ламанча
в моря пшеничні; Кадіс нахилив
мені гілки в рожевих помаранчах…
Іспаніє Інклана! В ці часи
від тебе я ще далі, ніж раніше.
Мов соловей, снагу беру з роси,
витьохкую свої голодні вірші;
не можу з міста виїхать в село,
до вітряка свого і Дульсінеї
моїх юнацьких літ – моє крило
прострелили мисливці-прохіндеї;
мою Ламанчу в мене відняли,
взамін дали діряві шаровари,
самі ж із берегів Дінця й Сули
літають "полювати" на Канари
(плювати їм на Гоголя і на
Інклана разом з мрійником луганським
Іваном Низовим: нехай стина
дурні довбешки привидам радянським!).
Рамон-Марія дель Вальє-Інклан-
і-Монтенегро… Радісно хворію
Іспанією. Давній мій роман
вже пережив наївну ейфорію,
дозрів душевно. Тахо і Мадрид,
Вальядолід, Севілья і Памплона
завжди в мені. Поезія свій слід
глибокий проорала… Мов ікона,
Гарсія Лорка – світлий мій кумир!
Мені щоночі в тихому Заріччі
хлюпоче-шепотить Гвадалквівір
на чистім іберійському наріччі.
1999
і-Монтенегро… Сонцем осіянна
Іспаніє, щасливий твій талан
в химерній романістиці Інклана!
Моя прадавня мрія не збулась
Іспанію побачити… Гебісти-
"іспанознавці" вирекли: "А зась
тобі в гніздо Кіхота і Конкісти!"
(Для них ніхто ж – Сервантес, Пісарро,
так само, як і Гоголь чи Хабаров).
Невиїзний досмертно, все ж я про
Іспанію Вальє-Інклана марив.
Географічні атласи вивчав,
читав усе, що трапило під руку,
з ідальго легендарними я мчав
на маврів, учепившись за шаблюку;
з Кеведо пив, з Гонгорою співав
опівночі любовні серенади
і одночасно з Лоркою упав
на пустирі під стінами Гранади…
І раптом – все, ми вільні, виїзні
в усі кінці-краї, в усі усюди!
Вітри із Піренеїв запашні
в розхристані мої ввірвались груди;
Гранада буйноцвіттями олив
заусміхалась; випливла Ламанча
в моря пшеничні; Кадіс нахилив
мені гілки в рожевих помаранчах…
Іспаніє Інклана! В ці часи
від тебе я ще далі, ніж раніше.
Мов соловей, снагу беру з роси,
витьохкую свої голодні вірші;
не можу з міста виїхать в село,
до вітряка свого і Дульсінеї
моїх юнацьких літ – моє крило
прострелили мисливці-прохіндеї;
мою Ламанчу в мене відняли,
взамін дали діряві шаровари,
самі ж із берегів Дінця й Сули
літають "полювати" на Канари
(плювати їм на Гоголя і на
Інклана разом з мрійником луганським
Іваном Низовим: нехай стина
дурні довбешки привидам радянським!).
Рамон-Марія дель Вальє-Інклан-
і-Монтенегро… Радісно хворію
Іспанією. Давній мій роман
вже пережив наївну ейфорію,
дозрів душевно. Тахо і Мадрид,
Вальядолід, Севілья і Памплона
завжди в мені. Поезія свій слід
глибокий проорала… Мов ікона,
Гарсія Лорка – світлий мій кумир!
Мені щоночі в тихому Заріччі
хлюпоче-шепотить Гвадалквівір
на чистім іберійському наріччі.
1999
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
