ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Лесь Коваль
2026.02.07 09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти

Артур Курдіновський
2026.02.07 05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.

І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,

Марія Дем'янюк
2026.02.06 21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю

Лесь Коваль
2026.02.06 21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.

Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,

С М
2026.02.06 18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань

Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть

Артур Курдіновський
2026.02.06 17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?

Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"

Борис Костиря
2026.02.06 10:58
Розвал душі і тіла неодмінно
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.

Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,

Артур Курдіновський
2026.02.05 22:14
Зрікаюся тебе, моя наївна мріє!
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.

Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -

Микола Дудар
2026.02.05 21:57
Сімнадцять замало?… Чекайте за тридцять.
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…

Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло

Євген Федчук
2026.02.05 21:10
Прибіг Петрик до бабусі, видно, повний вражень:
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с

Віктор Кучерук
2026.02.05 17:23
Буде радо вітати
Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов

Борис Костиря
2026.02.05 11:19
Ця миттєва краса тюльпанів
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.

Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,

Іван Потьомкін
2026.02.05 11:09
Погано вчили ви історію, панове,
Заплутавшись в ботфортах у Петра,
Назвавши його «подвиги» великими,
Учадівши од них .Близорукі й безликі,
Так і не спромоглись гортати сторінки,
Де був, він, мов, мишенятко, тихий
І до нестями понужений і ниций.

Олександр Буй
2026.02.04 23:53
Яскраве сонце посеред зими –
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.

Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси

Олена Побийголод
2026.02.04 19:03
Із Леоніда Сергєєва

Дійові особи:

• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв

Ігор Шоха
2026.02.04 18:27
Погрязло у болоті нице лоббі:
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.

ІІ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Вірші

 Катерині
1

О як ми цілувались!
Наша повість
Закінчення не має.
А шкода.
Від поцілунку я втрачав свідомість,
А ти ставала злякано-бліда.

Ми так боялись диктатури плоті,
Статевої роздільності,
Хоч нам
Кортіло злитися в одній істоті
І щоб душа була на двох – одна.

… Я умлівав у пестощах коханок
Й під ранок зазнавав розчарувань,
І рівень тимчасових забаганок
Не був тотожний рівневі жадань…


2

Ми покохались на довір’ї,
В безмір’ї вищої цноти –
Дві зірки вистигли в міжзір’ї,
Нечутно впали з висоти
В криницю нашої любові…

Та хтось лихий не на добро
Обидві зірки світанкові
З криниці вичерпнув цебром
І в кінське вихлюпнув корито…

І понеслися вороні
Урізнобіч несамовито,
Щоб десь пропасти в чужині.


2001





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-03-16 22:50:06
Переглядів сторінки твору 2072
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 5.319 / 6  (6.055 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.253 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.738
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Поезія Блюзу
Автор востаннє на сайті 2025.05.04 08:24
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-03-16 23:13:20 ]
Яка інтимна лірика! Хочу прочитати більше...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-03-16 23:59:15 ]
Світлано, я сьогодні без афішування якраз і кинула кілька віршів з інтимної лірики. Буду рада, якщо читатимете :)
Спасибі!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-03-17 19:32:56 ]
Ми покохались на довір’ї...
Так хочеться саме довір'я))))
Мені близька інтимна лірика Низового.

Обидві зірки світанкові
З криниці вичерпнув цебром - такий прекрасний поетичний образ)))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-03-17 20:50:26 ]
Мені приємно, Оксанко, це чути від Вас :)
Буду частіше публікувати інтимну й філософську лірику тата )))

Спасибі!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Криловець (М.К./М.К.) [ 2013-03-19 18:36:38 ]
Клас!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-03-19 21:57:53 ]
Анатолію, я радію, що Вам сподобався цей вірш!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Людмила Калиновська (М.К./М.К.) [ 2013-03-24 07:39:55 ]
Образно. і метафорично. здається мені, чи то справді є завуальованість у рядках? таки є...
Та хтось лихий не на добро
Обидві зірки світанкові
З криниці вичерпнув цебром
І в кінське вихлюпнув корито…

І понеслися вороні
Урізнобіч несамовито,
Щоб десь пропасти в чужині.

...не чіпайте чужих світанкових зірок!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-03-24 12:37:39 ]

К.

І шелест яблуні, і вишні
Легке шамріння в гущині
Старого саду. Ми одні,
Однісінькі в саду. Й не лишні
В оцій природи таїні.
Твої зітхання передчасні,
Тремтіння губ і гіркота
Сльози на віях, і цнота
Твоїх несмілих слів, і власні
Мої зізнання на вустах
Пошерхлих. Катю, Катерино,
Катрусенько! Якби ж знаття,
Що не зав’яжеться життя
Для нас – відторгне і відрине! –
То ми б до самозабуття
Любились, щиро і гріховно,
І не було б у тім гріха…
Несправедлива і лиха
Нам доля випала. Безмовно
Наш сад самотній засиха –
Вмирають яблуні і груші.
Уже й не осінь, а зима
До нас підкралась крадькома,
Порожні вистудила душі,
Морозом відчаю пройма.