* * *
Не збагнуть світ -- то ж часу на роздум не трать:
Нема смислу між злом і добром вибирать.
Небо нам навмання гральні кості кидає
Й те, що випало, -- все треба встигнуть програть.

* * *
Не встрявай, мудрецю, в спір, коли дурнів сорок
Називають світанком опівнічний морок.
Серед дурнів безпечніше дурнем вважатись:
Хто не дурень -- для них вільнодумець і ворог!

* * *
О вино! Ти для мене любов і Коран.
О корчмо! Я з твоїх найвірніших прочан.
Вип'ю стільки, щоб кожен, кого не зустріну,
Запитав би: "А цей звідки котиться дзбан?"

* * *
В руках у нас то келих, то Коран;
То праведність миліш нам, то обман.
Так і живем в цім світі піднебеснім
Напівгяурів, напівмусульман.

* * *
Горлає півень вранці що є мочі,
Звільнившися від чар і влади ночі.
Хоч ще одна минула ніч життя,
Спиш міцно ти -- вже не розплющиш очі.

* * *
Про світу суть у роздум поринаєш,
Та лиш зневіру й відчай пожинаєш:
Із мороку безодні виник він;
В безодню зникне знов -- хіба ж не знаєш?

* * *
Хайяме, ти сумуєш? -- Будь веселим!
Із другом бенкетуєш? -- Будь веселим!
Жде смерть усіх -- ти б міг уже не буть!
А ти іще існуєш? -- Будь веселим!

* * *
Цей дзбан крихкий, небес роса в якім,
Не завжди розіб'єш і чимсь важким.
А торс міцний, що подихом зігрітий,
Розбитий Пальця порухом одним!

* * *
Вина дзбан купиш, хліба на два дні
Й шукаєш вдосталь істину в вині;
А щоб звав паном менший хтось чи більший
Слугою звав -- для чого це мені!

* * *
Вникав я в суть небесного й земного --
Шукав розгадку таєн світу цього.
За сімдесят мені перевалило --
Й що я дізнавсь? -- Не знаю ще нічого!