* * *
Життя лиш поманило -- й обмануло,
Воно так швидкоплинно промайнуло.
Знаходь же радість у своїм Сьогодні,
Бо не вернуть того, що вже минуло.

* * *
Хід потайний речей нам осягнуть не дано:
Що добре почалось -- кінчається погано.
В скорботнім роздумі стою на роздоріжжі:
Що пізно ми прийшли і що підемо рано.

* * *
Мов мить, майнула юність осяйна;
Життя мого зів'яла вже весна.
У вирій пташка-юність відлетіла
І де тепер, не відаю, вона.

* * *
Щораз хотілось крикнуть, коли зрів
Азарт жорстокосердих гончарів,
Як мнуть вони і б'ють ногами глину:
"Спиніться! Пожалійте прах батьків!"

* * *
Мета найвища й смисл всього творіння -- ми!
Цілюще джерело знань і прозріння -- ми!
В світобудові крузі, що на перстень схожа,
Алмаз, в якому зір усіх проміння -- ми!

* * *
Ми чистими прийшли -- і осквернились;
Ми радістю цвіли -- й сльозами вмились.
Зневіра спопелила нам серця:
До раю йшли -- а в пеклі опинились!

* * *
Веселі, в кінці многогрішного шляху
Сьогодні, із тліну підвівшись і праху,
Вину поклоняємось знов і в аллаха
Хороми вступаєм, позбувшися страху.

* * *
Слова ніжні -- йому, а зі мною -- німа:
Не мене моя мила у снах обніма.
Серце, хто ж нас позбавить недуги цієї,
Якщо лікарка наша страждає сама?

* * *
Не втомлюсь в світі цім міражів і оман
Зріти істини зблиск крізь зневіри туман.
Запевняю: лице твоє -- сонця світліше;
Я клянусь: кипариса стрункіший -- твій стан!

* * *
Чи позбувсь Ти чогось, коли я щось украв?
Й чи прибуток зріс Твій, як мене обібрав?
Я благаю, щоб Ти милосердним був, Боже, --
Нас прощав би частіше і рідше карав.