William Butler Yeats

A Dialogue Of Self And Soul

I
My Soul. I summon to the winding ancient stair;
Set all your mind upon the steep ascent,
Upon the broken, crumbling battlement,
Upon the breathless starlit air,
"Upon the star that marks the hidden pole;
Fix every wandering thought upon
That quarter where all thought is done:
Who can distinguish darkness from the soul


My Self . The consecretes blade upon my knees
Is Sato's ancient blade, still as it was,
Still razor-keen, still like a looking-glass
Unspotted by the centuries;
That flowering, silken, old embroidery, torn
From some court-lady's dress and round
The wodden scabbard bound and wound
Can, tattered, still protect, faded adorn


My Soul . Why should the imagination of a man
Long past his prime remember things that are
Emblematical of love and war?
Think of ancestral night that can,
If but imagination scorn the earth
And intellect is wandering
To this and that and t'other thing,
Deliver from the crime of death and birth.


My self . Montashigi, third of his family, fashioned it
Five hundred years ago, about it lie
Flowers from I know not what embroidery –
Heart's purple – and all these I set
For emblems of the day against the tower
Emblematical of the night,
And claim as by a soldier's right
A charter to commit the crime once more.

My Soul. Such fullness in that quarter overflows
And falls into the basin of the mind
That man is stricken deaf and dumb and blind,
For intellect no longer knows
I, Is from the I, Ought, or I knower from the I Known –
That is to say, ascends to Heaven;
Only the dead can be forgiven;
But when I think of that my tongue's a stone.

II
My Self . A living man is blind and drinks his drop.
What matter if the ditches are impure?
What matter if I live it all once more?
Endure that toil of growing up;
The ignominy of boyhood; the distress
Of boyhood changing into man;
The unfinished man and his pain
Brought face to face with his own clumsiness;
The finished man among his enemies? –
How in the name of Heaven can he escape
That defiling and disfigured shape
The mirror of malicious eyes
Casts upon his eyes until at last
He thinks that shape must be his shape?
And what's the good of an escape
If honour find him in the wintry blast?
I am content to live it all again
And yet again, if it be life to pitch
Into the frog-spawn of a blind man's ditch,
A blind man battering blind men;
Or into that most fecund ditch of all,
The folly that man does
Or must suffer, if he woos
A proud woman not kindred of his soul.
I am content to follow to its source
Every event in action or in thought;
Measure the lot; forgive myself the lot!
When such as I cast out remorse
So great a sweetness flows into the breast
We must laugh and we must sing,
We are blest by everything,
Everything we look upon is blest.

"Моя душа"..."вдруге народитись"...власне "я"..."сліпа людина б`є сліпу людину"..."людської дурості плоди сумні"...Олено! Я вже писала про Ваше вміння підбирати ЗНАЧУЩІ тексти для перекладу, які для мене особисто і близькі(і важливі).Дякую за можливість знайомитися з творчістю великих і справжніх!..

Спасибі, пані Світлано! Приємно Вас бачити серед моїх читачів :)

Олено, вітаю з такою кропіткою працею. Враження від перекладу щонайкраще. Здається, в перекладі ще більше афористичного, ніж в оригіналі.

Цікаво! Досить класно. Дякую за таку працю! Щасти!

Так. Це просто класика, яка не загубила свого шарму, а навпаки - дістала ще глибшого, у Вашому виконанні.

"Проти чого боролись - на те й напоролись": пригадую, що пані Олена досить критично відгукувалась про похвали (мусі-пусі, за словами її соратника) одні одним на сторінках інших авторів і висловлювала побажання іншим бути конструктивно-критичними одні до одних.:)))
Отож трохи конструктивної критики:
автор зі статусом R-2 не мав би допускати помилок на кшталт:
В безвітрянім ефірі таємничИм. - має бути таємничІм.
Або збіги:
Там зірка (в сх)ові полюс помічає...
Де темінь ві(д д)уші...
І це тільки одна перша строфа.

Ще одне міркування: твір називається РОЗМОВА мого "Я" з ДУШЕЮ. (уловлюєте про що я?)
Першим у діалозі, якщо мислити логічно, говорить "Я", тому в українському перекладі, оскільки українська мова, на відміну від англійської, має КЛИЧНИЙ ВІДМІНОК, мало б бути "Моя душЕ". Бо якщо My Soul.My Self. (до речі в оригіналі - з великої букви! - Душа, "Я", а не: душа, "я") були б просто заголовками строф, то не стояли б у тексті строф, а над ними.
Та й якщо проаналізувати тексти катренів, то з характеристик випливає, що у першій "Я" звертається до душі, і характеризує її, а в другій - Душа називає "Я" священним лезом, бо примінити цю метафору до душі - як на мене, дуже не просто.
Звичайно, це моя особиста думка, і я можу помилятися, як і всі, в тому числі і шановна авторка перекладу. Автори працюють для читачів. Читач висловився. :)
З повагою.

Спасибі, пані Галино, що знову долучились до коментування моїх перекладів! За висловлену думку та критичні зауваження я завжди вдячна, на щастя, вмію абстрагуватися від того, яким тоном їх висловлено. Зауваження щодо збігів приголосних я приймаю і найближчим часом подумаю, як їх уникнути. Щодо наявності великих літер у назві, вони справді вживаються в оригіналі. Хоча це, на мою думку, не принципово, я вирішила дослухатись до Вашої пропозиції. Аби у чітачів не виникало враження про наявність кличного відмінку там, де йдеться про дієвих осіб, я вирішила дещо змінити у розташування слів "Моє "Я" та "Моя Душа". у Рядку "Священне лезо на моїх колінах" йдеться лише про меч Сато, а не про що інше. В майбутньому також буду рада бачити Вас у числі моїх коментаторів, оскільки вважаю,що деякі розбіжності у ставленні до окремих людей не можуть стати на перешкоді для обговорення творчих питань. Але лише Вам вирішувати, як ставитися до моєї позиції. З повагою.

...У рядку...