Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Опозиція" (2004)
ОДА ВІРНИКАМ ІМПЕРІЇ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ОДА ВІРНИКАМ ІМПЕРІЇ
Доволі епіграм,
Бурлесків
І пародій –
Пора вже й возлюбить,
Як я люблю собак…
Складаю оду кращій у природі
Породі найвірніших посіпак.
Служіть – хай з вами буде
Божа поміч
І вивірений долею талан,
Нехай благословля вас Прокопович,
Породи зачинатель, Феофан.
Хіба ж не ви столицю над Невою,
Столику і стоглаву, вознесли
Над ріднопервозванною,
Святою –
В чужого воза Київ запрягли?!
Хіба ж не ваш Сиваш сивушним духом
Пропах в степах – і став уже не наш,
Щоб Катерина – шльондра і псяюха –
Читала свій німецький «Отченаш»
Татарам і козацьким отаманам,
Своєю «вотчиною» нарекла
Дніпровський край,
І в балтицьких туманах
Ріка Молочна кров’ю потекла?!
Історія – закуска лиш для брому,
А бром – інтелігентський самограй:
Живучий вірус давнього синдрому
Додавлює до краю ріднокрай!
Історія… Петро згубив три сумки –
І Сумами місцину наречем,
І порухи незгідливої думки
Пересічем, як Січі крик, мечем.
«Ай, дар природи!» – ляпне Катерина,
І потече «охрещений» Айдар;
«Вор скла…» – і Ворскла,
Славно,
Мов дитина,
«Татуню, – пролепече, – добрий цар!».
Луганськ, Херсон, Одеса, Миколаїв –
Хрещеники московської куми,
Мов не було ні скитів, ні ногаїв,
Мов не жили тут вольницею ми…
Мов не було ні Хмеля, ні Мазепи,
Ані тобі Петлюри чи Махна,
І нас із невідомості-халепи
Расєя-мать виводила одна…
На мочарях зусиллям яничарів
В Расєю перевтілилась Орда
Плескатопика,
Виплескана в чарі
Дурман-вина,
Що зветься в нас «бурда».
Пройдисвіти (чи пак землепроходці),
Це ви, ясак збираючи, пройшли
Сибір неісходиму
Й на Чукотці
«Ісконноруських» мамонтів знайшли.
Це ви
Хіву,
Заховану в барханах,
Полоном
В лоно матушки-Москви
Привели на мотузяних арканах
На розтерзання –
Втіху для «братви».
Це ви Кавказ прикоськували гордий
(Та й нині ще продовжуєте – ви),
І після героїчних ваших мордів
Кривавляться сліди в димах трави.
Це ви в Державній Думі і сьогодні
Шматуєте наш синьо-жовтий стяг,
Завжди готові,
Путіноугодні,
До новозавойовницьких «звитяг».
Немає в світі ворога лихого,
Підлішого за бувших родаків –
Праправнуків козацтва низового,
Москви червоно-білих приймаків!
Складаю вам розлогу антиоду,
Можливо, й запізнілу,
Та однак
Нагода є ославити породу
Клонованих
Московських посіпак.
Я з москалем сваритися не буду
Й могоричу йому не піднесу,
І в суд не позиватиму,
Бо ж суду
В нас чесного немає –
«Фількін» суд…
І рідного – в минулім – яничара
Не братиму на мушку –
Хай живе
В чарівнім світі
Покидь і почвара,
На посіпацькій службі
Жили рве!
«Реве та стогне
(вічний!)
Дніпр широкий,
Сердитий вітер
(віщий!)
Завива…»
Неспокій мій не спатиме,
Допоки й
На посіпаках царствує Москва.
Не сплю і я.
Не сплять мої собаки,
Досмертно вірні й так,
Без ланцюгів…
Дасть Бог, діждем:
Останні посіпаки
Відхлинуть від Московських берегів –
Служити чужині…
Ми ж будем жити,
Миритись між собою після чвар,
І більше не діждуться московіти
Поповнення – скінчився цей «товар»
На берегах дніпрових…
Дай-то, Боже,
Щоб витекло із нашої крові
До краплі все ганебне і вороже
І відригнулось
Матірно
В Москві.
2004
Бурлесків
І пародій –
Пора вже й возлюбить,
Як я люблю собак…
Складаю оду кращій у природі
Породі найвірніших посіпак.
Служіть – хай з вами буде
Божа поміч
І вивірений долею талан,
Нехай благословля вас Прокопович,
Породи зачинатель, Феофан.
Хіба ж не ви столицю над Невою,
Столику і стоглаву, вознесли
Над ріднопервозванною,
Святою –
В чужого воза Київ запрягли?!
Хіба ж не ваш Сиваш сивушним духом
Пропах в степах – і став уже не наш,
Щоб Катерина – шльондра і псяюха –
Читала свій німецький «Отченаш»
Татарам і козацьким отаманам,
Своєю «вотчиною» нарекла
Дніпровський край,
І в балтицьких туманах
Ріка Молочна кров’ю потекла?!
Історія – закуска лиш для брому,
А бром – інтелігентський самограй:
Живучий вірус давнього синдрому
Додавлює до краю ріднокрай!
Історія… Петро згубив три сумки –
І Сумами місцину наречем,
І порухи незгідливої думки
Пересічем, як Січі крик, мечем.
«Ай, дар природи!» – ляпне Катерина,
І потече «охрещений» Айдар;
«Вор скла…» – і Ворскла,
Славно,
Мов дитина,
«Татуню, – пролепече, – добрий цар!».
Луганськ, Херсон, Одеса, Миколаїв –
Хрещеники московської куми,
Мов не було ні скитів, ні ногаїв,
Мов не жили тут вольницею ми…
Мов не було ні Хмеля, ні Мазепи,
Ані тобі Петлюри чи Махна,
І нас із невідомості-халепи
Расєя-мать виводила одна…
На мочарях зусиллям яничарів
В Расєю перевтілилась Орда
Плескатопика,
Виплескана в чарі
Дурман-вина,
Що зветься в нас «бурда».
Пройдисвіти (чи пак землепроходці),
Це ви, ясак збираючи, пройшли
Сибір неісходиму
Й на Чукотці
«Ісконноруських» мамонтів знайшли.
Це ви
Хіву,
Заховану в барханах,
Полоном
В лоно матушки-Москви
Привели на мотузяних арканах
На розтерзання –
Втіху для «братви».
Це ви Кавказ прикоськували гордий
(Та й нині ще продовжуєте – ви),
І після героїчних ваших мордів
Кривавляться сліди в димах трави.
Це ви в Державній Думі і сьогодні
Шматуєте наш синьо-жовтий стяг,
Завжди готові,
Путіноугодні,
До новозавойовницьких «звитяг».
Немає в світі ворога лихого,
Підлішого за бувших родаків –
Праправнуків козацтва низового,
Москви червоно-білих приймаків!
Складаю вам розлогу антиоду,
Можливо, й запізнілу,
Та однак
Нагода є ославити породу
Клонованих
Московських посіпак.
Я з москалем сваритися не буду
Й могоричу йому не піднесу,
І в суд не позиватиму,
Бо ж суду
В нас чесного немає –
«Фількін» суд…
І рідного – в минулім – яничара
Не братиму на мушку –
Хай живе
В чарівнім світі
Покидь і почвара,
На посіпацькій службі
Жили рве!
«Реве та стогне
(вічний!)
Дніпр широкий,
Сердитий вітер
(віщий!)
Завива…»
Неспокій мій не спатиме,
Допоки й
На посіпаках царствує Москва.
Не сплю і я.
Не сплять мої собаки,
Досмертно вірні й так,
Без ланцюгів…
Дасть Бог, діждем:
Останні посіпаки
Відхлинуть від Московських берегів –
Служити чужині…
Ми ж будем жити,
Миритись між собою після чвар,
І більше не діждуться московіти
Поповнення – скінчився цей «товар»
На берегах дніпрових…
Дай-то, Боже,
Щоб витекло із нашої крові
До краплі все ганебне і вороже
І відригнулось
Матірно
В Москві.
2004
| Найвища оцінка | Людмила Калиновська | 7 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
