Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.10
15:05
Москалі уже віддавна люблять похвалятись,
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
2026.05.10
13:30
Я жду новин, живильної води,
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
2026.05.10
10:40
Рясніла правда апріорі,
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
2026.05.10
09:59
поспівай
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
2026.05.10
07:45
Рахує годинник нестримні хвилини
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
2026.05.10
06:47
Пережив багато
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
2026.05.10
00:00
Дошкуляє запах димового нікотину,
який осів на шторах ще не твоєї квартири,
але ти знаєш, що багато чого є тимчасовим,
і кинеш палити, як тільки отримаєш запрошення –
ні, не до пульмонолога, а до берега зустрічей
і прогулянок - ні, не там, де тусуєть
2026.05.09
21:45
Атман танцює в TikTokсамсарі,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
2026.05.09
20:29
нумо вимкни світло геть
вимкни зовсім
ей світломайстре
чи вже вимкнув би свої лампи нє
я не жартую маєш вимкнути світло
о почуй!
до чого оце . . . .
вимкни зовсім
ей світломайстре
чи вже вимкнув би свої лампи нє
я не жартую маєш вимкнути світло
о почуй!
до чого оце . . . .
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
2026.05.09
09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
2026.05.09
09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Сливчук (1966) /
Поеми
І чути пісню ясенових віт ,,,Нонет сонетів
І знову я у батьківській світлиці,
Тут образи на сонячній стіні
І тепло так, і радісно мені.
Перед очима всі знайомі лиця.
Роки мов ріки, ріки мов роки…
Де час не лине й не стоїть на місці.
І точний календар – пожовкле листя,
Що тулиться дитинно до руки
старого діда, що склада прогнози.
Щорічно на Йордан* тріщать морози
І три царі крокують по землі.
Чи то вітри, чи сипле сніговиця,
Тепліше тут, ніж у самій столиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
*На Богоявлення 19 січня;
2.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
«Що вище в гори, то до Бога ближче»,
Тут пам’яті палає попелище
І родяться на світ ще ковалі.
І родяться ще рідше хлібороби,
Тепер у моді більше бізнесмени.
Трава в селі не просто є зелена
І мають люди честь людської проби.
…І мають землю. Просто розлюбили,
Вірніше вже саму любов відбили,
Але донині хліб іще святиться.
Ціну ще має батьків чорнозем,
З екранів бачу той земний Едем.
І запах сіна часто мені сниться.
3.
І запах сіна часто мені сниться…
І п’є веселка воду по дощах.
А селянин радіє не у снах,
Коли дозріє жито і пшениця.
А хліб святиться. «Кровця – не вода».
І крапелька дощу – небесна манна.
Окрайцеві насушного осанна,
Бо ж син іде по батькових слідах.
І батько йшов праотчою стезею,
Зоря його не згасне над землею,
Як життєдайний колос на стеблі.
Як дзвін, що вдарив, аж здригнулись гори
У день різдвяний в білосніжну пору,
Нагадує: Ми всі були малі.
4.
Нагадує: Ми всі були малі.
І у свій час зліпили нас із глею,
Що спільний корінь має із землею.
Ми ж проросли навіки до землі.
До хліба хлібороб шукає солі,
А для видовищ якось обмаль днів,
Бо час втікає ще з дитячих снів.
За це у пісні дякує він долі.
За щось в молитві дякує богам,
Відновлюється сила і снага,
І з кожним днем чоло стає мудрішим.
Хоч день згасає поміж буйних трав
А по Покрові* є чимало справ.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
*Релігійне свято 14 жовтня;
5.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
Зима в селі, то більше ніж зима.
Немов природа тішиться сама.
Не лише свята, будні – веселіші.
«Під корінь» ще не вирубано сад,
Тут дихається всім «на повні груди».
І небезгрішні, відчайдушні люди
Найперше в голові наводять лад.
І прагнуть не згубити хліб душевний,
Ніколи селянин не був дешевим.
На святість не підніметься рука.
Своїх всі знають змалку* поіменно,
Сусіди тут вітаються щоденно.
Сльоза печалі не така гірка.
*Від маленького (діал.);
6.
Сльоза печалі не така гірка.
Підтримують тебе в годину смутку.
Тут по своєму пахнуть незабудки
І свій мотив наспівує ріка.
Ще діють певні правила й закони,
Написані за наших праотців.
А дід ще має силу в кулаці,
Бо на добро немає заборони.
Напевно світ такий немає меж.
І на свій лад його ти назовеш,
Зостанеться довіку найріднішим.
У світ цей я закоханий давно,
Його любити зорями дано.
Тут дід живе у світі наймудріший.
7.
Тут дід живе у світі наймудріший.
Що в землю вріс і серцем, і в душі.
Не пробував ще су́ші чи суші́́,
Все тішиться онуками – не грішми.
Він крила дав і дочкам, і синам,
Навчав і вчить, як виростити жито,
Що без хлібів не мож΄ людині жити
І є що взяти в цього діда нам.
Він вміє віддавати, як землиця.
А хліб і кров донині во язицех*,
Від щедрості не висохне рука.
Не висохне його душі криниця,
Допоки пахне свіжа паляниця,
Спливає час, немов вода гірська.
*У всіх на устах (старослов’янізм);
8.
Спливає час, немов вода гірська.
Так з літа до весни, з весни до літа.
Батьки у спадок щось лишають дітям,
А ті «на ви» тут дякують батькам.
І дякують землі, і місять тісто,
Не шерсть стрижуть, а – золоте руно.
Безцінні тут повітря і зерно.
А десь, поміж асфальтом, людям тісно.
Тут, в цім раю і твій почався рід,
Тут інколи, ще п’ють джерельну воду,
Вростають із корою у природу,
Стежинами розходяться у світ.
Та кличуть запах сіна і ялиці,
Ось знов і я у батьківській світлиці.
9.
І знову я у батьківській світлиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
І запах сіна часто мені сниться,
Нагадує: Ми всі були малі.
І навіть сніг тут трошки є білішим,
Сльоза печалі не така гірка.
Тут дід живе у світі наймудріший,
Спливає час, немов вода гірська.
І не згорають зорі світанкові,
Стежини долі, як на рушникові
Несамовито стеляться у світ.
Тут журавель п’є воду із криниці,
Насушного окраєць ще святиться
І чути пісню ясенових віт.
2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І чути пісню ясенових віт ,,,Нонет сонетів
Ми всі із хліба виростали, сину…
Борис Олійник
1.І знову я у батьківській світлиці,
Тут образи на сонячній стіні
І тепло так, і радісно мені.
Перед очима всі знайомі лиця.
Роки мов ріки, ріки мов роки…
Де час не лине й не стоїть на місці.
І точний календар – пожовкле листя,
Що тулиться дитинно до руки
старого діда, що склада прогнози.
Щорічно на Йордан* тріщать морози
І три царі крокують по землі.
Чи то вітри, чи сипле сніговиця,
Тепліше тут, ніж у самій столиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
*На Богоявлення 19 січня;
2.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
«Що вище в гори, то до Бога ближче»,
Тут пам’яті палає попелище
І родяться на світ ще ковалі.
І родяться ще рідше хлібороби,
Тепер у моді більше бізнесмени.
Трава в селі не просто є зелена
І мають люди честь людської проби.
…І мають землю. Просто розлюбили,
Вірніше вже саму любов відбили,
Але донині хліб іще святиться.
Ціну ще має батьків чорнозем,
З екранів бачу той земний Едем.
І запах сіна часто мені сниться.
3.
І запах сіна часто мені сниться…
І п’є веселка воду по дощах.
А селянин радіє не у снах,
Коли дозріє жито і пшениця.
А хліб святиться. «Кровця – не вода».
І крапелька дощу – небесна манна.
Окрайцеві насушного осанна,
Бо ж син іде по батькових слідах.
І батько йшов праотчою стезею,
Зоря його не згасне над землею,
Як життєдайний колос на стеблі.
Як дзвін, що вдарив, аж здригнулись гори
У день різдвяний в білосніжну пору,
Нагадує: Ми всі були малі.
4.
Нагадує: Ми всі були малі.
І у свій час зліпили нас із глею,
Що спільний корінь має із землею.
Ми ж проросли навіки до землі.
До хліба хлібороб шукає солі,
А для видовищ якось обмаль днів,
Бо час втікає ще з дитячих снів.
За це у пісні дякує він долі.
За щось в молитві дякує богам,
Відновлюється сила і снага,
І з кожним днем чоло стає мудрішим.
Хоч день згасає поміж буйних трав
А по Покрові* є чимало справ.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
*Релігійне свято 14 жовтня;
5.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
Зима в селі, то більше ніж зима.
Немов природа тішиться сама.
Не лише свята, будні – веселіші.
«Під корінь» ще не вирубано сад,
Тут дихається всім «на повні груди».
І небезгрішні, відчайдушні люди
Найперше в голові наводять лад.
І прагнуть не згубити хліб душевний,
Ніколи селянин не був дешевим.
На святість не підніметься рука.
Своїх всі знають змалку* поіменно,
Сусіди тут вітаються щоденно.
Сльоза печалі не така гірка.
*Від маленького (діал.);
6.
Сльоза печалі не така гірка.
Підтримують тебе в годину смутку.
Тут по своєму пахнуть незабудки
І свій мотив наспівує ріка.
Ще діють певні правила й закони,
Написані за наших праотців.
А дід ще має силу в кулаці,
Бо на добро немає заборони.
Напевно світ такий немає меж.
І на свій лад його ти назовеш,
Зостанеться довіку найріднішим.
У світ цей я закоханий давно,
Його любити зорями дано.
Тут дід живе у світі наймудріший.
7.
Тут дід живе у світі наймудріший.
Що в землю вріс і серцем, і в душі.
Не пробував ще су́ші чи суші́́,
Все тішиться онуками – не грішми.
Він крила дав і дочкам, і синам,
Навчав і вчить, як виростити жито,
Що без хлібів не мож΄ людині жити
І є що взяти в цього діда нам.
Він вміє віддавати, як землиця.
А хліб і кров донині во язицех*,
Від щедрості не висохне рука.
Не висохне його душі криниця,
Допоки пахне свіжа паляниця,
Спливає час, немов вода гірська.
*У всіх на устах (старослов’янізм);
8.
Спливає час, немов вода гірська.
Так з літа до весни, з весни до літа.
Батьки у спадок щось лишають дітям,
А ті «на ви» тут дякують батькам.
І дякують землі, і місять тісто,
Не шерсть стрижуть, а – золоте руно.
Безцінні тут повітря і зерно.
А десь, поміж асфальтом, людям тісно.
Тут, в цім раю і твій почався рід,
Тут інколи, ще п’ють джерельну воду,
Вростають із корою у природу,
Стежинами розходяться у світ.
Та кличуть запах сіна і ялиці,
Ось знов і я у батьківській світлиці.
9.
І знову я у батьківській світлиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
І запах сіна часто мені сниться,
Нагадує: Ми всі були малі.
І навіть сніг тут трошки є білішим,
Сльоза печалі не така гірка.
Тут дід живе у світі наймудріший,
Спливає час, немов вода гірська.
І не згорають зорі світанкові,
Стежини долі, як на рушникові
Несамовито стеляться у світ.
Тут журавель п’є воду із криниці,
Насушного окраєць ще святиться
І чути пісню ясенових віт.
2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
