Ми всі із хліба виростали, сину…

Борис Олійник

1.
І знову я у батьківській світлиці,
Тут образи на сонячній стіні
І тепло так, і радісно мені.
Перед очима всі знайомі лиця.

Роки мов ріки, ріки мов роки…
Де час не лине й не стоїть на місці.
І точний календар – пожовкле листя,
Що тулиться дитинно до руки

старого діда, що склада прогнози.
Щорічно на Йордан* тріщать морози
І три царі крокують по землі.

Чи то вітри, чи сипле сніговиця,
Тепліше тут, ніж у самій столиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.

*На Богоявлення 19 січня;

2.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
«Що вище в гори, то до Бога ближче»,
Тут пам’яті палає попелище
І родяться на світ ще ковалі.

І родяться ще рідше хлібороби,
Тепер у моді більше бізнесмени.
Трава в селі не просто є зелена
І мають люди честь людської проби.

…І мають землю. Просто розлюбили,
Вірніше вже саму любов відбили,
Але донині хліб іще святиться.

Ціну ще має батьків чорнозем,
З екранів бачу той земний Едем.
І запах сіна часто мені сниться.

3.
І запах сіна часто мені сниться…
І п’є веселка воду по дощах.
А селянин радіє не у снах,
Коли дозріє жито і пшениця.

А хліб святиться. «Кровця – не вода».
І крапелька дощу – небесна манна.
Окрайцеві насушного осанна,
Бо ж син іде по батькових слідах.

І батько йшов праотчою стезею,
Зоря його не згасне над землею,
Як життєдайний колос на стеблі.

Як дзвін, що вдарив, аж здригнулись гори
У день різдвяний в білосніжну пору,
Нагадує: Ми всі були малі.

4.
Нагадує: Ми всі були малі.
І у свій час зліпили нас із глею,
Що спільний корінь має із землею.
Ми ж проросли навіки до землі.

До хліба хлібороб шукає солі,
А для видовищ якось обмаль днів,
Бо час втікає ще з дитячих снів.
За це у пісні дякує він долі.

За щось в молитві дякує богам,
Відновлюється сила і снага,
І з кожним днем чоло стає мудрішим.

Хоч день згасає поміж буйних трав
А по Покрові* є чимало справ.
І навіть сніг тут трошки є білішим.

*Релігійне свято 14 жовтня;

5.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
Зима в селі, то більше ніж зима.
Немов природа тішиться сама.
Не лише свята, будні – веселіші.

«Під корінь» ще не вирубано сад,
Тут дихається всім «на повні груди».
І небезгрішні, відчайдушні люди
Найперше в голові наводять лад.

І прагнуть не згубити хліб душевний,
Ніколи селянин не був дешевим.
На святість не підніметься рука.

Своїх всі знають змалку* поіменно,
Сусіди тут вітаються щоденно.
Сльоза печалі не така гірка.

*Від маленького (діал.);

6.
Сльоза печалі не така гірка.
Підтримують тебе в годину смутку.
Тут по своєму пахнуть незабудки
І свій мотив наспівує ріка.

Ще діють певні правила й закони,
Написані за наших праотців.
А дід ще має силу в кулаці,
Бо на добро немає заборони.

Напевно світ такий немає меж.
І на свій лад його ти назовеш,
Зостанеться довіку найріднішим.

У світ цей я закоханий давно,
Його любити зорями дано.
Тут дід живе у світі наймудріший.

7.
Тут дід живе у світі наймудріший.
Що в землю вріс і серцем, і в душі.
Не пробував ще су́ші чи суші́́,
Все тішиться онуками – не грішми.

Він крила дав і дочкам, і синам,
Навчав і вчить, як виростити жито,
Що без хлібів не мож΄ людині жити
І є що взяти в цього діда нам.

Він вміє віддавати, як землиця.
А хліб і кров донині во язицех*,
Від щедрості не висохне рука.

Не висохне його душі криниця,
Допоки пахне свіжа паляниця,
Спливає час, немов вода гірська.

*У всіх на устах (старослов’янізм);

8.
Спливає час, немов вода гірська.
Так з літа до весни, з весни до літа.
Батьки у спадок щось лишають дітям,
А ті «на ви» тут дякують батькам.

І дякують землі, і місять тісто,
Не шерсть стрижуть, а – золоте руно.
Безцінні тут повітря і зерно.
А десь, поміж асфальтом, людям тісно.

Тут, в цім раю і твій почався рід,
Тут інколи, ще п’ють джерельну воду,
Вростають із корою у природу,
Стежинами розходяться у світ.

Та кличуть запах сіна і ялиці,
Ось знов і я у батьківській світлиці.

9.
І знову я у батьківській світлиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
І запах сіна часто мені сниться,
Нагадує: Ми всі були малі.

І навіть сніг тут трошки є білішим,
Сльоза печалі не така гірка.
Тут дід живе у світі наймудріший,
Спливає час, немов вода гірська.

І не згорають зорі світанкові,
Стежини долі, як на рушникові
Несамовито стеляться у світ.

Тут журавель п’є воду із криниці,
Насушного окраєць ще святиться
І чути пісню ясенових віт.

2013р.