Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Треба хліба їм накришить,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Треба хліба їм накришить,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
12:01
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Сливчук (1966) /
Поеми
І чути пісню ясенових віт ,,,Нонет сонетів
І знову я у батьківській світлиці,
Тут образи на сонячній стіні
І тепло так, і радісно мені.
Перед очима всі знайомі лиця.
Роки мов ріки, ріки мов роки…
Де час не лине й не стоїть на місці.
І точний календар – пожовкле листя,
Що тулиться дитинно до руки
старого діда, що склада прогнози.
Щорічно на Йордан* тріщать морози
І три царі крокують по землі.
Чи то вітри, чи сипле сніговиця,
Тепліше тут, ніж у самій столиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
*На Богоявлення 19 січня;
2.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
«Що вище в гори, то до Бога ближче»,
Тут пам’яті палає попелище
І родяться на світ ще ковалі.
І родяться ще рідше хлібороби,
Тепер у моді більше бізнесмени.
Трава в селі не просто є зелена
І мають люди честь людської проби.
…І мають землю. Просто розлюбили,
Вірніше вже саму любов відбили,
Але донині хліб іще святиться.
Ціну ще має батьків чорнозем,
З екранів бачу той земний Едем.
І запах сіна часто мені сниться.
3.
І запах сіна часто мені сниться…
І п’є веселка воду по дощах.
А селянин радіє не у снах,
Коли дозріє жито і пшениця.
А хліб святиться. «Кровця – не вода».
І крапелька дощу – небесна манна.
Окрайцеві насушного осанна,
Бо ж син іде по батькових слідах.
І батько йшов праотчою стезею,
Зоря його не згасне над землею,
Як життєдайний колос на стеблі.
Як дзвін, що вдарив, аж здригнулись гори
У день різдвяний в білосніжну пору,
Нагадує: Ми всі були малі.
4.
Нагадує: Ми всі були малі.
І у свій час зліпили нас із глею,
Що спільний корінь має із землею.
Ми ж проросли навіки до землі.
До хліба хлібороб шукає солі,
А для видовищ якось обмаль днів,
Бо час втікає ще з дитячих снів.
За це у пісні дякує він долі.
За щось в молитві дякує богам,
Відновлюється сила і снага,
І з кожним днем чоло стає мудрішим.
Хоч день згасає поміж буйних трав
А по Покрові* є чимало справ.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
*Релігійне свято 14 жовтня;
5.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
Зима в селі, то більше ніж зима.
Немов природа тішиться сама.
Не лише свята, будні – веселіші.
«Під корінь» ще не вирубано сад,
Тут дихається всім «на повні груди».
І небезгрішні, відчайдушні люди
Найперше в голові наводять лад.
І прагнуть не згубити хліб душевний,
Ніколи селянин не був дешевим.
На святість не підніметься рука.
Своїх всі знають змалку* поіменно,
Сусіди тут вітаються щоденно.
Сльоза печалі не така гірка.
*Від маленького (діал.);
6.
Сльоза печалі не така гірка.
Підтримують тебе в годину смутку.
Тут по своєму пахнуть незабудки
І свій мотив наспівує ріка.
Ще діють певні правила й закони,
Написані за наших праотців.
А дід ще має силу в кулаці,
Бо на добро немає заборони.
Напевно світ такий немає меж.
І на свій лад його ти назовеш,
Зостанеться довіку найріднішим.
У світ цей я закоханий давно,
Його любити зорями дано.
Тут дід живе у світі наймудріший.
7.
Тут дід живе у світі наймудріший.
Що в землю вріс і серцем, і в душі.
Не пробував ще су́ші чи суші́́,
Все тішиться онуками – не грішми.
Він крила дав і дочкам, і синам,
Навчав і вчить, як виростити жито,
Що без хлібів не мож΄ людині жити
І є що взяти в цього діда нам.
Він вміє віддавати, як землиця.
А хліб і кров донині во язицех*,
Від щедрості не висохне рука.
Не висохне його душі криниця,
Допоки пахне свіжа паляниця,
Спливає час, немов вода гірська.
*У всіх на устах (старослов’янізм);
8.
Спливає час, немов вода гірська.
Так з літа до весни, з весни до літа.
Батьки у спадок щось лишають дітям,
А ті «на ви» тут дякують батькам.
І дякують землі, і місять тісто,
Не шерсть стрижуть, а – золоте руно.
Безцінні тут повітря і зерно.
А десь, поміж асфальтом, людям тісно.
Тут, в цім раю і твій почався рід,
Тут інколи, ще п’ють джерельну воду,
Вростають із корою у природу,
Стежинами розходяться у світ.
Та кличуть запах сіна і ялиці,
Ось знов і я у батьківській світлиці.
9.
І знову я у батьківській світлиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
І запах сіна часто мені сниться,
Нагадує: Ми всі були малі.
І навіть сніг тут трошки є білішим,
Сльоза печалі не така гірка.
Тут дід живе у світі наймудріший,
Спливає час, немов вода гірська.
І не згорають зорі світанкові,
Стежини долі, як на рушникові
Несамовито стеляться у світ.
Тут журавель п’є воду із криниці,
Насушного окраєць ще святиться
І чути пісню ясенових віт.
2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І чути пісню ясенових віт ,,,Нонет сонетів
Ми всі із хліба виростали, сину…
Борис Олійник
1.І знову я у батьківській світлиці,
Тут образи на сонячній стіні
І тепло так, і радісно мені.
Перед очима всі знайомі лиця.
Роки мов ріки, ріки мов роки…
Де час не лине й не стоїть на місці.
І точний календар – пожовкле листя,
Що тулиться дитинно до руки
старого діда, що склада прогнози.
Щорічно на Йордан* тріщать морози
І три царі крокують по землі.
Чи то вітри, чи сипле сніговиця,
Тепліше тут, ніж у самій столиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
*На Богоявлення 19 січня;
2.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
«Що вище в гори, то до Бога ближче»,
Тут пам’яті палає попелище
І родяться на світ ще ковалі.
І родяться ще рідше хлібороби,
Тепер у моді більше бізнесмени.
Трава в селі не просто є зелена
І мають люди честь людської проби.
…І мають землю. Просто розлюбили,
Вірніше вже саму любов відбили,
Але донині хліб іще святиться.
Ціну ще має батьків чорнозем,
З екранів бачу той земний Едем.
І запах сіна часто мені сниться.
3.
І запах сіна часто мені сниться…
І п’є веселка воду по дощах.
А селянин радіє не у снах,
Коли дозріє жито і пшениця.
А хліб святиться. «Кровця – не вода».
І крапелька дощу – небесна манна.
Окрайцеві насушного осанна,
Бо ж син іде по батькових слідах.
І батько йшов праотчою стезею,
Зоря його не згасне над землею,
Як життєдайний колос на стеблі.
Як дзвін, що вдарив, аж здригнулись гори
У день різдвяний в білосніжну пору,
Нагадує: Ми всі були малі.
4.
Нагадує: Ми всі були малі.
І у свій час зліпили нас із глею,
Що спільний корінь має із землею.
Ми ж проросли навіки до землі.
До хліба хлібороб шукає солі,
А для видовищ якось обмаль днів,
Бо час втікає ще з дитячих снів.
За це у пісні дякує він долі.
За щось в молитві дякує богам,
Відновлюється сила і снага,
І з кожним днем чоло стає мудрішим.
Хоч день згасає поміж буйних трав
А по Покрові* є чимало справ.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
*Релігійне свято 14 жовтня;
5.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
Зима в селі, то більше ніж зима.
Немов природа тішиться сама.
Не лише свята, будні – веселіші.
«Під корінь» ще не вирубано сад,
Тут дихається всім «на повні груди».
І небезгрішні, відчайдушні люди
Найперше в голові наводять лад.
І прагнуть не згубити хліб душевний,
Ніколи селянин не був дешевим.
На святість не підніметься рука.
Своїх всі знають змалку* поіменно,
Сусіди тут вітаються щоденно.
Сльоза печалі не така гірка.
*Від маленького (діал.);
6.
Сльоза печалі не така гірка.
Підтримують тебе в годину смутку.
Тут по своєму пахнуть незабудки
І свій мотив наспівує ріка.
Ще діють певні правила й закони,
Написані за наших праотців.
А дід ще має силу в кулаці,
Бо на добро немає заборони.
Напевно світ такий немає меж.
І на свій лад його ти назовеш,
Зостанеться довіку найріднішим.
У світ цей я закоханий давно,
Його любити зорями дано.
Тут дід живе у світі наймудріший.
7.
Тут дід живе у світі наймудріший.
Що в землю вріс і серцем, і в душі.
Не пробував ще су́ші чи суші́́,
Все тішиться онуками – не грішми.
Він крила дав і дочкам, і синам,
Навчав і вчить, як виростити жито,
Що без хлібів не мож΄ людині жити
І є що взяти в цього діда нам.
Він вміє віддавати, як землиця.
А хліб і кров донині во язицех*,
Від щедрості не висохне рука.
Не висохне його душі криниця,
Допоки пахне свіжа паляниця,
Спливає час, немов вода гірська.
*У всіх на устах (старослов’янізм);
8.
Спливає час, немов вода гірська.
Так з літа до весни, з весни до літа.
Батьки у спадок щось лишають дітям,
А ті «на ви» тут дякують батькам.
І дякують землі, і місять тісто,
Не шерсть стрижуть, а – золоте руно.
Безцінні тут повітря і зерно.
А десь, поміж асфальтом, людям тісно.
Тут, в цім раю і твій почався рід,
Тут інколи, ще п’ють джерельну воду,
Вростають із корою у природу,
Стежинами розходяться у світ.
Та кличуть запах сіна і ялиці,
Ось знов і я у батьківській світлиці.
9.
І знову я у батьківській світлиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
І запах сіна часто мені сниться,
Нагадує: Ми всі були малі.
І навіть сніг тут трошки є білішим,
Сльоза печалі не така гірка.
Тут дід живе у світі наймудріший,
Спливає час, немов вода гірська.
І не згорають зорі світанкові,
Стежини долі, як на рушникові
Несамовито стеляться у світ.
Тут журавель п’є воду із криниці,
Насушного окраєць ще святиться
І чути пісню ясенових віт.
2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
