Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.15
23:28
Нам скоро з літечком прощатись,
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
2026.08.15
23:15
Втрапивши у вир у плині часу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
2026.08.15
21:58
Виступали за мир у Яркенді
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
2026.08.15
20:29
Зійде ніч, у млі розтане ліс
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
2026.08.15
19:03
у поетичній жилі
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
2026.08.15
14:46
… жаским улюбленцем Сатурна,
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
2026.08.15
13:20
Так слово розпадається, мов замок.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
2026.08.15
13:14
Ніколи не помиряться, їй Богу,
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
2026.08.15
12:54
Чарівно бути жінкою твоєю:
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
2026.08.15
10:22
Нова зоря над попелищем
Наступного ранку після перемоги Цезар і Клеопатра знову стояли на балконі палацу Брухейона. Війна закінчилася. Вона була повноправною царицею Єгипту, а три легіони під керівництвом Руфіо залишалися в місті як гарантія її влади.
2026.08.15
07:04
Серпня вічний почет
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
2026.08.14
22:59
Дощі й дощі. Тріщить загата.
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
2026.08.14
18:37
погода що міняється настійно
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
2026.08.14
17:29
my holy land
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
2026.08.14
13:29
Крізь сиву хмару світить сонце,
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
2026.08.14
12:49
Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Сливчук (1966) /
Поеми
І чути пісню ясенових віт ,,,Нонет сонетів
І знову я у батьківській світлиці,
Тут образи на сонячній стіні
І тепло так, і радісно мені.
Перед очима всі знайомі лиця.
Роки мов ріки, ріки мов роки…
Де час не лине й не стоїть на місці.
І точний календар – пожовкле листя,
Що тулиться дитинно до руки
старого діда, що склада прогнози.
Щорічно на Йордан* тріщать морози
І три царі крокують по землі.
Чи то вітри, чи сипле сніговиця,
Тепліше тут, ніж у самій столиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
*На Богоявлення 19 січня;
2.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
«Що вище в гори, то до Бога ближче»,
Тут пам’яті палає попелище
І родяться на світ ще ковалі.
І родяться ще рідше хлібороби,
Тепер у моді більше бізнесмени.
Трава в селі не просто є зелена
І мають люди честь людської проби.
…І мають землю. Просто розлюбили,
Вірніше вже саму любов відбили,
Але донині хліб іще святиться.
Ціну ще має батьків чорнозем,
З екранів бачу той земний Едем.
І запах сіна часто мені сниться.
3.
І запах сіна часто мені сниться…
І п’є веселка воду по дощах.
А селянин радіє не у снах,
Коли дозріє жито і пшениця.
А хліб святиться. «Кровця – не вода».
І крапелька дощу – небесна манна.
Окрайцеві насушного осанна,
Бо ж син іде по батькових слідах.
І батько йшов праотчою стезею,
Зоря його не згасне над землею,
Як життєдайний колос на стеблі.
Як дзвін, що вдарив, аж здригнулись гори
У день різдвяний в білосніжну пору,
Нагадує: Ми всі були малі.
4.
Нагадує: Ми всі були малі.
І у свій час зліпили нас із глею,
Що спільний корінь має із землею.
Ми ж проросли навіки до землі.
До хліба хлібороб шукає солі,
А для видовищ якось обмаль днів,
Бо час втікає ще з дитячих снів.
За це у пісні дякує він долі.
За щось в молитві дякує богам,
Відновлюється сила і снага,
І з кожним днем чоло стає мудрішим.
Хоч день згасає поміж буйних трав
А по Покрові* є чимало справ.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
*Релігійне свято 14 жовтня;
5.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
Зима в селі, то більше ніж зима.
Немов природа тішиться сама.
Не лише свята, будні – веселіші.
«Під корінь» ще не вирубано сад,
Тут дихається всім «на повні груди».
І небезгрішні, відчайдушні люди
Найперше в голові наводять лад.
І прагнуть не згубити хліб душевний,
Ніколи селянин не був дешевим.
На святість не підніметься рука.
Своїх всі знають змалку* поіменно,
Сусіди тут вітаються щоденно.
Сльоза печалі не така гірка.
*Від маленького (діал.);
6.
Сльоза печалі не така гірка.
Підтримують тебе в годину смутку.
Тут по своєму пахнуть незабудки
І свій мотив наспівує ріка.
Ще діють певні правила й закони,
Написані за наших праотців.
А дід ще має силу в кулаці,
Бо на добро немає заборони.
Напевно світ такий немає меж.
І на свій лад його ти назовеш,
Зостанеться довіку найріднішим.
У світ цей я закоханий давно,
Його любити зорями дано.
Тут дід живе у світі наймудріший.
7.
Тут дід живе у світі наймудріший.
Що в землю вріс і серцем, і в душі.
Не пробував ще су́ші чи суші́́,
Все тішиться онуками – не грішми.
Він крила дав і дочкам, і синам,
Навчав і вчить, як виростити жито,
Що без хлібів не мож΄ людині жити
І є що взяти в цього діда нам.
Він вміє віддавати, як землиця.
А хліб і кров донині во язицех*,
Від щедрості не висохне рука.
Не висохне його душі криниця,
Допоки пахне свіжа паляниця,
Спливає час, немов вода гірська.
*У всіх на устах (старослов’янізм);
8.
Спливає час, немов вода гірська.
Так з літа до весни, з весни до літа.
Батьки у спадок щось лишають дітям,
А ті «на ви» тут дякують батькам.
І дякують землі, і місять тісто,
Не шерсть стрижуть, а – золоте руно.
Безцінні тут повітря і зерно.
А десь, поміж асфальтом, людям тісно.
Тут, в цім раю і твій почався рід,
Тут інколи, ще п’ють джерельну воду,
Вростають із корою у природу,
Стежинами розходяться у світ.
Та кличуть запах сіна і ялиці,
Ось знов і я у батьківській світлиці.
9.
І знову я у батьківській світлиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
І запах сіна часто мені сниться,
Нагадує: Ми всі були малі.
І навіть сніг тут трошки є білішим,
Сльоза печалі не така гірка.
Тут дід живе у світі наймудріший,
Спливає час, немов вода гірська.
І не згорають зорі світанкові,
Стежини долі, як на рушникові
Несамовито стеляться у світ.
Тут журавель п’є воду із криниці,
Насушного окраєць ще святиться
І чути пісню ясенових віт.
2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І чути пісню ясенових віт ,,,Нонет сонетів
Ми всі із хліба виростали, сину…
Борис Олійник
1.І знову я у батьківській світлиці,
Тут образи на сонячній стіні
І тепло так, і радісно мені.
Перед очима всі знайомі лиця.
Роки мов ріки, ріки мов роки…
Де час не лине й не стоїть на місці.
І точний календар – пожовкле листя,
Що тулиться дитинно до руки
старого діда, що склада прогнози.
Щорічно на Йордан* тріщать морози
І три царі крокують по землі.
Чи то вітри, чи сипле сніговиця,
Тепліше тут, ніж у самій столиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
*На Богоявлення 19 січня;
2.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
«Що вище в гори, то до Бога ближче»,
Тут пам’яті палає попелище
І родяться на світ ще ковалі.
І родяться ще рідше хлібороби,
Тепер у моді більше бізнесмени.
Трава в селі не просто є зелена
І мають люди честь людської проби.
…І мають землю. Просто розлюбили,
Вірніше вже саму любов відбили,
Але донині хліб іще святиться.
Ціну ще має батьків чорнозем,
З екранів бачу той земний Едем.
І запах сіна часто мені сниться.
3.
І запах сіна часто мені сниться…
І п’є веселка воду по дощах.
А селянин радіє не у снах,
Коли дозріє жито і пшениця.
А хліб святиться. «Кровця – не вода».
І крапелька дощу – небесна манна.
Окрайцеві насушного осанна,
Бо ж син іде по батькових слідах.
І батько йшов праотчою стезею,
Зоря його не згасне над землею,
Як життєдайний колос на стеблі.
Як дзвін, що вдарив, аж здригнулись гори
У день різдвяний в білосніжну пору,
Нагадує: Ми всі були малі.
4.
Нагадує: Ми всі були малі.
І у свій час зліпили нас із глею,
Що спільний корінь має із землею.
Ми ж проросли навіки до землі.
До хліба хлібороб шукає солі,
А для видовищ якось обмаль днів,
Бо час втікає ще з дитячих снів.
За це у пісні дякує він долі.
За щось в молитві дякує богам,
Відновлюється сила і снага,
І з кожним днем чоло стає мудрішим.
Хоч день згасає поміж буйних трав
А по Покрові* є чимало справ.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
*Релігійне свято 14 жовтня;
5.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
Зима в селі, то більше ніж зима.
Немов природа тішиться сама.
Не лише свята, будні – веселіші.
«Під корінь» ще не вирубано сад,
Тут дихається всім «на повні груди».
І небезгрішні, відчайдушні люди
Найперше в голові наводять лад.
І прагнуть не згубити хліб душевний,
Ніколи селянин не був дешевим.
На святість не підніметься рука.
Своїх всі знають змалку* поіменно,
Сусіди тут вітаються щоденно.
Сльоза печалі не така гірка.
*Від маленького (діал.);
6.
Сльоза печалі не така гірка.
Підтримують тебе в годину смутку.
Тут по своєму пахнуть незабудки
І свій мотив наспівує ріка.
Ще діють певні правила й закони,
Написані за наших праотців.
А дід ще має силу в кулаці,
Бо на добро немає заборони.
Напевно світ такий немає меж.
І на свій лад його ти назовеш,
Зостанеться довіку найріднішим.
У світ цей я закоханий давно,
Його любити зорями дано.
Тут дід живе у світі наймудріший.
7.
Тут дід живе у світі наймудріший.
Що в землю вріс і серцем, і в душі.
Не пробував ще су́ші чи суші́́,
Все тішиться онуками – не грішми.
Він крила дав і дочкам, і синам,
Навчав і вчить, як виростити жито,
Що без хлібів не мож΄ людині жити
І є що взяти в цього діда нам.
Він вміє віддавати, як землиця.
А хліб і кров донині во язицех*,
Від щедрості не висохне рука.
Не висохне його душі криниця,
Допоки пахне свіжа паляниця,
Спливає час, немов вода гірська.
*У всіх на устах (старослов’янізм);
8.
Спливає час, немов вода гірська.
Так з літа до весни, з весни до літа.
Батьки у спадок щось лишають дітям,
А ті «на ви» тут дякують батькам.
І дякують землі, і місять тісто,
Не шерсть стрижуть, а – золоте руно.
Безцінні тут повітря і зерно.
А десь, поміж асфальтом, людям тісно.
Тут, в цім раю і твій почався рід,
Тут інколи, ще п’ють джерельну воду,
Вростають із корою у природу,
Стежинами розходяться у світ.
Та кличуть запах сіна і ялиці,
Ось знов і я у батьківській світлиці.
9.
І знову я у батьківській світлиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
І запах сіна часто мені сниться,
Нагадує: Ми всі були малі.
І навіть сніг тут трошки є білішим,
Сльоза печалі не така гірка.
Тут дід живе у світі наймудріший,
Спливає час, немов вода гірська.
І не згорають зорі світанкові,
Стежини долі, як на рушникові
Несамовито стеляться у світ.
Тут журавель п’є воду із криниці,
Насушного окраєць ще святиться
І чути пісню ясенових віт.
2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
