Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
2025.12.15
21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
2025.12.15
20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
2025.12.15
20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
2025.12.15
19:55
Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
2025.12.15
19:00
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
2025.12.15
14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
2025.12.15
11:12
Кришталики снігу вкривають подвір’я.
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Сливчук (1966) /
Поеми
І чути пісню ясенових віт ,,,Нонет сонетів
І знову я у батьківській світлиці,
Тут образи на сонячній стіні
І тепло так, і радісно мені.
Перед очима всі знайомі лиця.
Роки мов ріки, ріки мов роки…
Де час не лине й не стоїть на місці.
І точний календар – пожовкле листя,
Що тулиться дитинно до руки
старого діда, що склада прогнози.
Щорічно на Йордан* тріщать морози
І три царі крокують по землі.
Чи то вітри, чи сипле сніговиця,
Тепліше тут, ніж у самій столиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
*На Богоявлення 19 січня;
2.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
«Що вище в гори, то до Бога ближче»,
Тут пам’яті палає попелище
І родяться на світ ще ковалі.
І родяться ще рідше хлібороби,
Тепер у моді більше бізнесмени.
Трава в селі не просто є зелена
І мають люди честь людської проби.
…І мають землю. Просто розлюбили,
Вірніше вже саму любов відбили,
Але донині хліб іще святиться.
Ціну ще має батьків чорнозем,
З екранів бачу той земний Едем.
І запах сіна часто мені сниться.
3.
І запах сіна часто мені сниться…
І п’є веселка воду по дощах.
А селянин радіє не у снах,
Коли дозріє жито і пшениця.
А хліб святиться. «Кровця – не вода».
І крапелька дощу – небесна манна.
Окрайцеві насушного осанна,
Бо ж син іде по батькових слідах.
І батько йшов праотчою стезею,
Зоря його не згасне над землею,
Як життєдайний колос на стеблі.
Як дзвін, що вдарив, аж здригнулись гори
У день різдвяний в білосніжну пору,
Нагадує: Ми всі були малі.
4.
Нагадує: Ми всі були малі.
І у свій час зліпили нас із глею,
Що спільний корінь має із землею.
Ми ж проросли навіки до землі.
До хліба хлібороб шукає солі,
А для видовищ якось обмаль днів,
Бо час втікає ще з дитячих снів.
За це у пісні дякує він долі.
За щось в молитві дякує богам,
Відновлюється сила і снага,
І з кожним днем чоло стає мудрішим.
Хоч день згасає поміж буйних трав
А по Покрові* є чимало справ.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
*Релігійне свято 14 жовтня;
5.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
Зима в селі, то більше ніж зима.
Немов природа тішиться сама.
Не лише свята, будні – веселіші.
«Під корінь» ще не вирубано сад,
Тут дихається всім «на повні груди».
І небезгрішні, відчайдушні люди
Найперше в голові наводять лад.
І прагнуть не згубити хліб душевний,
Ніколи селянин не був дешевим.
На святість не підніметься рука.
Своїх всі знають змалку* поіменно,
Сусіди тут вітаються щоденно.
Сльоза печалі не така гірка.
*Від маленького (діал.);
6.
Сльоза печалі не така гірка.
Підтримують тебе в годину смутку.
Тут по своєму пахнуть незабудки
І свій мотив наспівує ріка.
Ще діють певні правила й закони,
Написані за наших праотців.
А дід ще має силу в кулаці,
Бо на добро немає заборони.
Напевно світ такий немає меж.
І на свій лад його ти назовеш,
Зостанеться довіку найріднішим.
У світ цей я закоханий давно,
Його любити зорями дано.
Тут дід живе у світі наймудріший.
7.
Тут дід живе у світі наймудріший.
Що в землю вріс і серцем, і в душі.
Не пробував ще су́ші чи суші́́,
Все тішиться онуками – не грішми.
Він крила дав і дочкам, і синам,
Навчав і вчить, як виростити жито,
Що без хлібів не мож΄ людині жити
І є що взяти в цього діда нам.
Він вміє віддавати, як землиця.
А хліб і кров донині во язицех*,
Від щедрості не висохне рука.
Не висохне його душі криниця,
Допоки пахне свіжа паляниця,
Спливає час, немов вода гірська.
*У всіх на устах (старослов’янізм);
8.
Спливає час, немов вода гірська.
Так з літа до весни, з весни до літа.
Батьки у спадок щось лишають дітям,
А ті «на ви» тут дякують батькам.
І дякують землі, і місять тісто,
Не шерсть стрижуть, а – золоте руно.
Безцінні тут повітря і зерно.
А десь, поміж асфальтом, людям тісно.
Тут, в цім раю і твій почався рід,
Тут інколи, ще п’ють джерельну воду,
Вростають із корою у природу,
Стежинами розходяться у світ.
Та кличуть запах сіна і ялиці,
Ось знов і я у батьківській світлиці.
9.
І знову я у батьківській світлиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
І запах сіна часто мені сниться,
Нагадує: Ми всі були малі.
І навіть сніг тут трошки є білішим,
Сльоза печалі не така гірка.
Тут дід живе у світі наймудріший,
Спливає час, немов вода гірська.
І не згорають зорі світанкові,
Стежини долі, як на рушникові
Несамовито стеляться у світ.
Тут журавель п’є воду із криниці,
Насушного окраєць ще святиться
І чути пісню ясенових віт.
2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І чути пісню ясенових віт ,,,Нонет сонетів
Ми всі із хліба виростали, сину…
Борис Олійник
1.І знову я у батьківській світлиці,
Тут образи на сонячній стіні
І тепло так, і радісно мені.
Перед очима всі знайомі лиця.
Роки мов ріки, ріки мов роки…
Де час не лине й не стоїть на місці.
І точний календар – пожовкле листя,
Що тулиться дитинно до руки
старого діда, що склада прогнози.
Щорічно на Йордан* тріщать морози
І три царі крокують по землі.
Чи то вітри, чи сипле сніговиця,
Тепліше тут, ніж у самій столиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
*На Богоявлення 19 січня;
2.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
«Що вище в гори, то до Бога ближче»,
Тут пам’яті палає попелище
І родяться на світ ще ковалі.
І родяться ще рідше хлібороби,
Тепер у моді більше бізнесмени.
Трава в селі не просто є зелена
І мають люди честь людської проби.
…І мають землю. Просто розлюбили,
Вірніше вже саму любов відбили,
Але донині хліб іще святиться.
Ціну ще має батьків чорнозем,
З екранів бачу той земний Едем.
І запах сіна часто мені сниться.
3.
І запах сіна часто мені сниться…
І п’є веселка воду по дощах.
А селянин радіє не у снах,
Коли дозріє жито і пшениця.
А хліб святиться. «Кровця – не вода».
І крапелька дощу – небесна манна.
Окрайцеві насушного осанна,
Бо ж син іде по батькових слідах.
І батько йшов праотчою стезею,
Зоря його не згасне над землею,
Як життєдайний колос на стеблі.
Як дзвін, що вдарив, аж здригнулись гори
У день різдвяний в білосніжну пору,
Нагадує: Ми всі були малі.
4.
Нагадує: Ми всі були малі.
І у свій час зліпили нас із глею,
Що спільний корінь має із землею.
Ми ж проросли навіки до землі.
До хліба хлібороб шукає солі,
А для видовищ якось обмаль днів,
Бо час втікає ще з дитячих снів.
За це у пісні дякує він долі.
За щось в молитві дякує богам,
Відновлюється сила і снага,
І з кожним днем чоло стає мудрішим.
Хоч день згасає поміж буйних трав
А по Покрові* є чимало справ.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
*Релігійне свято 14 жовтня;
5.
І навіть сніг тут трошки є білішим.
Зима в селі, то більше ніж зима.
Немов природа тішиться сама.
Не лише свята, будні – веселіші.
«Під корінь» ще не вирубано сад,
Тут дихається всім «на повні груди».
І небезгрішні, відчайдушні люди
Найперше в голові наводять лад.
І прагнуть не згубити хліб душевний,
Ніколи селянин не був дешевим.
На святість не підніметься рука.
Своїх всі знають змалку* поіменно,
Сусіди тут вітаються щоденно.
Сльоза печалі не така гірка.
*Від маленького (діал.);
6.
Сльоза печалі не така гірка.
Підтримують тебе в годину смутку.
Тут по своєму пахнуть незабудки
І свій мотив наспівує ріка.
Ще діють певні правила й закони,
Написані за наших праотців.
А дід ще має силу в кулаці,
Бо на добро немає заборони.
Напевно світ такий немає меж.
І на свій лад його ти назовеш,
Зостанеться довіку найріднішим.
У світ цей я закоханий давно,
Його любити зорями дано.
Тут дід живе у світі наймудріший.
7.
Тут дід живе у світі наймудріший.
Що в землю вріс і серцем, і в душі.
Не пробував ще су́ші чи суші́́,
Все тішиться онуками – не грішми.
Він крила дав і дочкам, і синам,
Навчав і вчить, як виростити жито,
Що без хлібів не мож΄ людині жити
І є що взяти в цього діда нам.
Він вміє віддавати, як землиця.
А хліб і кров донині во язицех*,
Від щедрості не висохне рука.
Не висохне його душі криниця,
Допоки пахне свіжа паляниця,
Спливає час, немов вода гірська.
*У всіх на устах (старослов’янізм);
8.
Спливає час, немов вода гірська.
Так з літа до весни, з весни до літа.
Батьки у спадок щось лишають дітям,
А ті «на ви» тут дякують батькам.
І дякують землі, і місять тісто,
Не шерсть стрижуть, а – золоте руно.
Безцінні тут повітря і зерно.
А десь, поміж асфальтом, людям тісно.
Тут, в цім раю і твій почався рід,
Тут інколи, ще п’ють джерельну воду,
Вростають із корою у природу,
Стежинами розходяться у світ.
Та кличуть запах сіна і ялиці,
Ось знов і я у батьківській світлиці.
9.
І знову я у батьківській світлиці.
Чомусь Різдво світлішим є в селі.
І запах сіна часто мені сниться,
Нагадує: Ми всі були малі.
І навіть сніг тут трошки є білішим,
Сльоза печалі не така гірка.
Тут дід живе у світі наймудріший,
Спливає час, немов вода гірська.
І не згорають зорі світанкові,
Стежини долі, як на рушникові
Несамовито стеляться у світ.
Тут журавель п’є воду із криниці,
Насушного окраєць ще святиться
І чути пісню ясенових віт.
2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
