Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Обійму Наталію
за об’ємну талію:
«Давай, – скажу, – Наталіє,
махнемо в Анталію!»
Мою долоню з талії
Все меншає відкладеного часу
до переправи у реальну мить
не перший раз, але одного разу,
коли душа у небо полетить
неміряне, незнане, неозоре,
не оране за пам’яті людей,
що "у біді, у радості і в горі
блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.
Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –
Журба прозора вкрилася снігами.
Душа розквітне в холоді так само...
Малюнок з льоду. Почуття зі скла.
Все королева біла замела!
А вітер заглушив мінорну гаму...
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?
З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт
КОХАННЯ! ПОРЯТУЙ!
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю, (світ ластиком стер,)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?
Жасминовий день і ожинова ніч,
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч
Немов сильним вітром зірвана бляха — Скручена, дряпана — додолу впала. Зневірена, довірена... Вона — сила вмирати.
Лиш доторки чужих бри
надзвонює, його не спиниш
і я не бачу кінця-краю
і марно днем із огнем шукаю
дороги невідомо де
дорожні знаки не про те
І заморочливий мозок мій
неначе безум яскравіє
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Ірина Білик. Сніг
Залишає твої сліди.
Біг по колу – сумний знак.
І від мене біжиш ти.
Над безсонням – небес край.
Сніг розтане: вода – лік.
Ти одне тільки пам’ятай –
Я кохаю тебе навік.
Над безсонням – небес край.
Сніг розтане: вода – лік.
Ти одне тільки пам’ятай –
Я кохаю тебе навік.
Гомін зір – ледь ясний – крізь
Хлипи темряви в тишині.
Вітер сльози дощу приніс.
Та сльозам я кажу: ні!
Вже не вабить очей даль.
І не стримує час: жди.
Лютий знає мою печаль, –
він украв тебе назавжди.
Вже не вабить очей даль.
І не стримує час: жди.
Лютий знає мою печаль, –
він украв тебе назавжди.
Розставання – зола зрад,
задзеркалля пітьми – сон.
І навіщо думкам лад,
Як по тілу жаги вогонь.
Хочеш спогадом, що ж… будь.
Забувається – забувай.
Та нічого остання путь
не поверне вже, так і знай.
Хочеш спогадом, що ж… будь.
Забувається – забувай.
Та нікого остання путь
не поверне вже, так і знай.
Ирина Билык.Снег.
Почему так жесток снег, -
Оставляет твои следы?
И по кругу зачем бег,
И бежишь от меня ты?
Не даёт до утра спать,
Снег растаявший - он вода,
Ты одно только должен знать -
Я люблю тебя навсегда.
Не даёт до утра спать,
Снег растаявший - он вода,
Ты одно только должен знать -
Я люблю тебя навсегда.
Почему голоса звёзд
В полумраке едва слышны,
Ветер слёзы дождя принёс,
Только слёзы мне не нужны...
Разучилась смотреть вдаль,
Разучилась считать до ста,
Разучилась любить февраль, -
Он украл тебя навсегда.
Разучилась смотреть вдаль,
Разучилась считать до ста,
Разучилась любить февраль, -
Он украл тебя навсегда.
Расстаются, когда ложь,
Засыпают, когда тьма.
И по телу, когда дрожь -
Нас решают сводить с ума.
Если хочешь идти - иди,
Если хочешь забыть - забудь,
Только знай, что в конце пути
Ничего уже не вернуть.
Если хочешь идти - иди,
Если хочешь забыть - забудь,
Только знай, что в конце пути
Никого уже не вернуть.
Никого уже не вернуть.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
