"  Не покидай свого Бога,
навіть якщо Він і незримий..."

І, передусім, ти море, що різноманітне краєм -
своїх володінь, підлеглих і правлячих берегів.
І кожен з них у фаворі, і тішить уяву раєм,
доки тобі не наскучить, що часто буває у дів.

І ти вже така холодна, медузно-сердита, люта,
і маєшся від жадання, що ним володіє інший,
з яким ти прекраснодушна, улеслива і розкута,
слухняна раба кохання, задихана криком чайок...

Та сущі твої глибини, ніким іще не розкриті,
лякають мене, старого дослідника водоверті -
закінчаться чим "забави" зі скелями і пісками,
як дійде до основного питання твоєї суті?

Але чи того огрому торкатися необхідно?
Лише уяви, на хвилю, як зважують зори товщу
і збурюють дно, в якому усяке зерно безплідне,
провидцями злого часу знаходять тебе, як іншу.

І інша відкриє очі. І зміниться світ… Говорять -
таке вже колись бувало до тебе - не пам'ятаєш?
О краще вже хай охочі до поверхневого марять,
і тішаться твоїм тілом - з такими не прогадаєш.

Хай з ними відчута пристрасть насправді відлуння сили,
відлуння того терпіння, безмірних долонь турботи, -
що тільки і вища вірність, і значення суті "милий" -
не марні твої зітхання над хвилями насолоди.

Та бійся видіння: Доля на дужих руках титанів
виносить тебе назустріч неговіркому герою,
якому твоя "неволя" дарує той перший сумнів,
що змінить Олімп на далеч з палаючими хрестами.

© Copyright: Володимир Ляшкевич, 2003