Людино! Почекай, будь ласко! Я хотів тобі дещо розповісти. Дещо надважливе. Таке важливе, як цигарка до ранкової кави. Стривай, я жартую! Це справді важлива річ. Я розповім тобі сон. Кому він приснився – тобі чи мені, чи ще кому, того не знаю. Але ось що там виділось. Коли ніч і земля, заколисані степовими вітрами, тихо приснули, відбулась дивна подія. Далекі і мрійливі вогники великого міста піднялися у небо. Витіснивши тамтешні зірки, вони посіли їхні місця. Вулиці посліпли, як очевидці на суді. Проспектні тополі шамотали свої незбагненні вірші у повітряну темінь. Бездомні собаки заскавчали сумно та здивовано. Раптом, не звідки, посипалися небесні зірки, срібні чарівні монетки. Вони падали на пилюгу асфальту, на металеві дахи домів, і розсипалися космічним сяйвом людських доль. Ті монетки – надії та сподівання жителів міста. Неонові лампи, прожектори, вуличні ліхтарі – все те, чим пишається нічний мурашник, піднялося на обрій, щоб добути людям щастя. Це щастя примхливим дощем заповнило порожнечу сплячих душ. Безкрайні мрії, виправдані нагороди життя впали на людей. Кожному тоді снилося невичерпність радості. У безногого колишнього шахтаря росли чудові ноги, у прапора на пагонах з’явилася генеральська зірка, маленькій Тетянці мати пофарбувала нігті. Щастя повного суміщення людини та світу розцвіло, як квітка папороті. Більше люди не страждали. Сльози були не солоні, а солодкі, як верхівки пасочок…Та нічого такого не було. Був лише чий-то сон, який минув із першим шумом ранкової реальності. Цікаво тільки, про що шамотіли проспектні тополі. Про що їхні зачудовані вірші. Може про важливість цигарки до ранкової кави? Чи про недосяжне щастя всіх невідомих істот, загублених на загубленій билинці у просторі Всесвіту? Хто зна…