Вже є дуже багато жінок в цілім світі,
Та, найкраще нам разом, кохана, з тобою.
І здається мені, що ми знову ще діти,
Й біжимо по квітучому, гарному полю.

Але, скільки б, тепер вже нам років не було,
Завжди згадую юності дні, та всі ночі.
Як радісно нам вдвох... з тобою тоді було,
Як тебе обнімав... цілував губи й очі.

Та, для мене ти прислана з неба вже Богом,
Якщо доля звела нас, для щастя з тобою.
В нас дійсно щаслива, та спільна вже дорога,
Як двадцять п'ять років, вже я рядом з тобою!

В нас багато вже років щасливих прожито,
Та в юність хочу, хоч на мить все повернути.
Всіх безліч вже життєвих сторінок відкрито,
Все ж хочеться цей час мені вже зупинити.

Як в юності... я цілував би твої руки.
Повторював слово "Люблю!"... на руках носив.
Як тоді без тебе... я б плакав... від розлуки,
Жінкою моєю стати... знову б попросив.

Зі всіх дівчат на світі - найгарніша була.
Я радів й сміявся, що мені так повезло.
Коса в пояс.. голубі очі... як моргнула...
То, мені неначе раптом голову знесло...

Я кожний день п'янів від ніжних поцілунків.
В ночі від сміху, вже надривався мій живіт.
Була для мене найціннішим подарунком,
Душа моя раділа... співала на весь світ!

Я ж, тебе, люблю усе життя!... Ти це знаєш,
Що ми найкраща пара з тобою на землі!
Я дякую тобі за те, що ти прощаєш,
За необдумані слова... вчинки всі мої.

Як би ще повернулось, мені цих двадцять п'ять,
Я б уже знову, цей самий свій вибір зробив.
Щоб вже разом прожити нам вдвох ще сімдесят,
Так безмежно, та щиро, я б тебе полюбив!

Тепер двоє дітей в нас з тобою дорослі,
Та дітьми для нас вони, завжди будуть і є,
Душа молода... здається нам, що сьогодні,
Неначе весілля у нас... ТВОЄ і МОЄ!!!

Любов завжди... одним є тільки в нагороду,
Іншим людям, як важкий останній такий бій.
В ній є вишневого завжди цвітіння саду,
Дуже сильний, штормовий, морський уже прибій.

Ми люди, від любові всі завжди залежні,
Вже напевно сотні років, й тисяч уже – тьма.
Та, будьмо всі уважні дуже й обережні,
Кращих почуттів напевно... вже у нас нема.

Ми з віком все більше кохання шануємо
І впадаємо все в нього.. знов... і знов, і знов.
Вдячні Богу за спільне щастя, що маємо,
За міцну з тобою і взаємну цю ЛЮБОВ!!!

(25. 11. 2011 р. був наш ВЕСІЛЬНИЙ СРІБНИЙ ЮВІЛЕЙ)

Цей вірш я написала 25.11.2011року, на прохання і від імені мого чоловіка, бо він писати віршів не вміє, але хотів читати його в день святкування нашого срібного ювілею. Цей вірш мій чоловік читав у ресторані, коли ми відмічали наш ювілей.